Статті

Чок’ї Ньїма Рінпоче про два підходи до практики Дгарми

Світлину взяли з gomdeusa.org У рамках буддизму традиційно є два підходи до вивчення, обмірковування та практики священної Дгарми: аналітичний підхід ученого й простий підхід медитатора. Стиль ученого полягає в тому, щоб вивчати численні подробиці й уважно над ними розмірковувати, удосконалювати своє розуміння, використовуючи слова Будди, вислови просвітлених майстрів, а також використовувати силу власного мислення. Так можна одержати чітке розуміння того, якими речі є насправді, якою є глибока порожнеча, котра є суттю реалізації всіх будд. Це один підхід, і він чудовий. Певні люди, у кого характер схильний до інтелектуалізації, вважають, що найліпше слідувати цьому підходові, особливо якщо вони сповнені думок та сумнівів чи мають нахил до вишукування недоліків або до формування підозр. Для особи зі скептичною свідомістю дуже важко довіритися автентичному майстрові, навіть якщо вона його зустріла й одержала виявні сутнісні настанови. Сильне захоплення критичними запитаннями та аналізом запобігає слідуванню підходу простого медитатора й одержанню негайної упевненості в глибокій природі порожнечі, основній пробудженості, яка саме є серцем усіх будд. Через це певні люди бачать більше користі від аналітичного підходу вченого, коли сумніви й брак розуміння поступово усуваються. Особи іншого типу менше схильні до вивчення всіх подробиць того, що говорив Будда, та постулатів просвітлених майстрів, чи до їх дослідження через обмірковування фактів. Вони більше зацікавлені в тому, щоб зосередитися на самій суті пробудженого стану - пробудженості, яка пронизує кожен можливий аспект знання - точно так, як це є насправді, особисто, через власний досвід. Таким людям не цікаво ходити колами звивистим шляхом докладного вивчення й аналітичних спекуляцій; вони, однак, прагнуть негайної й прямої реалізації. Для таких людей існує підхід сутнісних настанов, які включають Магамудру й Дзоґчен.

“Вступ до Санктік Пурби” від Чоклінґа Рінпоче

Від учителя Самантабгадри, поміж чотирьох часів - за межами минулого, теперішнього й майбутнього - у місці дгармадгату буддового сімейства Аканішта, споконвічно непорушний, невитворений, величний буддовий розум, безперешкодна, дивовижна з'ява мандали основної природи проявилася сама собою у вигляді Дордже Шонну з дружиною. <...> Відтак лінія починається з великого вчителя Самантабгадри й передається до Ваджрасатви, Ваджрапані й до Дакіні Лейкі Ванґмо, від кого її одержали Брамін Мії Топачен і інші. Опісля, коли тантри Пурби з'явилися в світі людей, пандіта Прабгагасті спромігся перемогти ворожих до Дгарми небуддистів Золотого Острову в Індії й перетворив їх на сповнених віри буддистів. Ачар'я Ґараб Дордже одержав передачу на справжню тантру Пурби від Ваджрасатви на вершині гори Малая, як він зазначає в своїх тантрах. Ачар'я Хунґченкара та інші тримачі усвідомлення видобули розділ досягнення як терма з саду Сілвацал Сітавана, Прохолодний Гай. Після того, як небуддисти спустошили Гай Сандалового Дерева вогнем, Ачар'я Падма (Ґуру Рінпоче) відновив його до попереднього стану силою своєї пурби. Вімаламітра помахом своєї пурби розвернув течію Ґанґи, розділив її верхню й нижню частини й знищив морських морстрів-людожерів, які там проживали. Непалець Шрі Манджу в Дракмар Ґонґчені розтрощив на шматки кам'яні пагорби й підкорив кам'яних ґоблінів і крадіїв. Схожий випадок був, коли непалка Каласідгі ударила пурбою в скелю Карґонґ і проявила таким чином знаки досягнення. Пані з Кхарчена, Єше Цоґ'ял, погрозливо спрямувала свою пурбу на вовка, який нападав на неї, після чого той спіткнувся і впав. Підкоривши родових ґоблінів, вона прославилася тим, що підкорила наступників-духів. Розмах її визвольної активності був такий значний, що їй було під силу вбити й оживити воронів, а також воскрешати мертвих людей. Ці та багато інших прикладів вказують на її незліченні знаки досягнення. Головний учень Цоґ'ял, Мену, Ґ'ялве Нінґпо, якого супроводжувала гірлянда воронів, міг змусити їх упасти на землю завдяки містичному спогляданню (Пурби). Палґі Лодро з клану Ло вдарила пурбою по армійським казармам …

Орґ’єн Тобґ’ял Рінпоче про практику Ваджракілаї

  Здебільшого сідги і в Індії, і в Тибеті досягали повної реалізації за допомогою практики Кілаї. У описі, у якому йдеться про посвяту на цю практику, пояснено так. Мирні форми - це Ваджрасатва, Ваджрапані й Ваджравідарана. Гнівні форми це Ваджрапані (також); інша форма Ваджрабгіри, відповідно до нових шкіл; а також Ваджракілая. Ці різні божества по суті тотожні. Вони по-різному виглядають, але за своєю суттю однакові. Коли Падмасамбгава практикував Янґдака Геруку в печері Асура в Янґлешо й майже здобув найвищі сідги Магамудри, мари чинили багато перешкод. Щоб їх усунути, він розгорнув мандалу Ваджракілаї й одержав найвищі досягнення. Пізніше він зв'язав обітницею всіх духів Тибету, теж за допомогою практики Ваджракілаї. Великий пандіта Вімаламітра також був реалізованим майстром практики Кілаї. Одного разу, коли треба було усунути значну перешкоду, він підняв та спрямував свою пурбу й змінив течію річки Ґанґа. Пізніше, коли Падмасамбгава відкрив мандалу й дав передачу та настанови й таке інше своїм близьким учням у Тибеті, Єше Цоґ'ял одержала особливу передачу, практикувала Ваджракілаю як основного ідама й досягла реалізації. Якось вона спрямувала свою пурбу на ворону, і та впала на землю. Джам'ян Кх'єнце Ванґпо особисто виконував близько п'ятдесяти п'яти видів практики Ваджракілаї. Його учень Шечен Ґ'ялцаб Пема Намґ'ял теж був майстром практики Кілаї. І його учень, усевідаючий Таші Палджор, Ділґо Кх'єнце Рінпоче, теж одержав практику Кілаї з традиції Чованґ, яку він використовував як позачергового особистого ідама. Він також виконував повну рецитацію відповідно до сімох різних традицій Кілаї, зокрема "Забдун Пурба", "Нянґлу Пурба" та "Ньєг-ґ'ю Пурбу". Уривок від Орґ'єна Тобґ'яла Рінпоче із книги "Потужне перетворення"

Тулку Урґ’єн Рінпоче про подорож із довма своїми синами – Чок’ї Ньїмою та Чоклінґом Рінпоче

Мої двоє молодих синів були в непокірному віці, тому я обв'язав мотузкою їхні талії та тримав їх на прив'язі, як собак. Люди сміялися, однак іншого вибору не було. Дехто скаржився: "Який злий чоловік, ставиться до своїх бідних діточок, як до тварин!" Чоклінґ був особливо нахабним і завжди шукав халепу. Звісно, що якби не та мотузка, ми би втратили його в хаосі однієї з тих плутаних доріг. Нам доводилося відтягувати його назад мотузкою кілька разів. Якось, щоб посвятити великий молитовний барабан, ми підійшли до місця, яке знаходиться за день хотьби до тибетського кордону, який тепер охороняли китайські солдати. Дехто з тибетців, яких ми зустрічали, казали, що нам ліпше туди не йти, адже це занадто близько до кордону - вони запитали нас, навіщо ми хочемо повернутися назад, коли ми тільки-но втекли. Але ми все одно пішли. Ми дивилися через долину і могли бачити нашу втрачену батьківщину. Оскільки в нас і так було багато чого нести, й нам сказали, що по дорозі можна купити рису, ми не брали з собою рис взагалі. Тим не менше, ми були збентежені, адже з'ясувалося, що в полишеному регіоні між Непалом та Нубрі не було багато їжі. У юному віці Чок'ї Ньїма їв тільки тоді, коли їжа була належним чином приготована й смачна, однак Чоклінг був значно менш прискіпливим - коли на столі стояла їжа, він її їв. Якось ми прибули пізно ввечері в село, коли всі крамниці вже були зачинені; і того вечора хтось приготував на вечерю великі грудки підсмаженого пшоняного борошна, які мали характерний коричневий колір. Чок'ї Ньїма глянув на це й промовив: "Це фекалії! Я не їстиму фекалії! У жодному разі! Як люди можуть тут жити й щодня харчуватися фекаліями? І не намагайтеся більше ніколи нагодувати мене фекаліями!" Він з'їв тільки трохи сухого м'яса. Я мушу визнати, що не треба було мати багату уяву, аби …

Тулку Урґ’єн Рінпоче розповідає про навчання своїх синів, Чок’ї Ньіми та Чоклінґа Рінпоче, у школі

  У маєтності Баньяка я почав робити трирічний ритрит. Поки я був у ритриті, мої сини Чок'ї Ньїма й Чоклінґ училися читати. Поруч знаходилася сільська школа, і Баньяк наполіг, щоб вони туди вступили. Через декілька днів Чок'ї Ньїма повернувся нажаханий додому. "Та школа непотрібна", - поскаржився він. "Старші діти показують молодшим, як ловити птахів і вбивати їх. По обіді, за школою, вони деруть пір'я, смажать тільця на маленькому вогні та їдять мертвих пташок. Як я можу перебувати в такому місці? Я не збираюся ніколи туди повертатися!" "Ну то й що?" - молодший Чоклінґ здавався незворушним. Тим не менше, йому вдалося протриматися тільки на пару днів довше. Зі свого боку, Чоклінґа неможливо було виховувати. Коли він не слухався, я був змушений звішувати його з вікна, тримати за кісточки й погрожувати, що скину, якщо він не почне поводитися, як слід. Але навіть у позі догори дриґом він усе одно демонстрував непокору. Ну і, звісно, невдовзі він виповз із того самого вікна, намагаючися вхопитись за гілку, і випав. Його приятель убіг усередину й волав, що Лунґток - так звали в той час Чоклінґа - випав із вікна. Усе для нього дивом обійшлося лише вивихом кісточки. І хоч на його очі навернулися сльози, він хоробро заявив, що нічого не сталося. Обоє хлопці були дуже різні. Налякування подіяло на Чок'ї Ньїму: усе стало навіть гірше; схоже було, що він гарантовано ніколи не слухатиметься. Невдовзі я збагнув, що найкраще на нього подіє мова аргументів. "Який сенс у тому, щоб мати ім'я великого лами, - говорив я йому, - Коли твій монастир у Тибеті втрачено? І ми не маємо ні копійки за душею, знаходимося в іноземній країні, і дехто з дітей не проявляє інтересу до навчання. Навіть якщо вони були великими ламами в минулому, без належної освіти вони зможуть працювати лише носильниками, тягати важкі вантажі по дорозі …

Тулку Урґ’єн Рінпоче розповідає про попередню реінкарнацію свого сина Чок’ї Н’їми Рінпоче

    Після того, як я полишив Цурпху, я подався північним шляхом, який вів до монастиря "Дронґ". Кунзанґ Дечен тоді лишалася поруч із моїм першим сином. Чок'ї Н'їма Рінпоче був реінкарнацією верховного лами Тензіна Дордже, який був близьким учнем видатного майстра Шак'я Шрі й близьким другом мого дядька Терсея. Також він був учнем Самтена Ґ'яцо й провів з ним щонайменше чотири місяці. <...> У його місцевості Тензіна Дордже вважали Чорним Дзамбалою, божеством достатку, і казали, що кожен, хто матиме вдачу запросити його до свого дому, розбагатіє. Тензін Дордже був людиною з "везучою рукою"; антикварні й коштовні речі зазвичай опинялися в його власності. Його монастирська господа вважалася надзвичайно заможною. У власності самого Тензіна Дордже була щонайменше тисяча коней, і на момент приходу до влади комуністів ще лишилося п'ятсот коней. Поки Тензін Дордже був головним ламою, монастир "Дронґ" був відомий через найліпші танцювальні костюми на заході Кхаму; їх використовували для багатьох ритуалів та священних танців. Коли комуністи прийшли до влади, вони конфіскували всі костюми з доброї парчі, а також усі жовті капелюхи, які використовувалися під час церемоній, як і решту ритуальних знарядь, зібрали їх в одну велику купу й спалили. Уривок із книги Тулку Урґ'єна Рінпоче "Блискуча велич"

Соґ’ял Рінпоче про практику Ваджракілаї

Практика Ваджракілаї виблискує в самому серці прадавніх ваджраянських традицій Тибету. Гнівний герука Ваджракілая це божество-ідам, яке втілює активність усіх будд, проявляється в інтенсивно гнівній, але в той самий час співчутливій формі, щоб приборкати потьмарення й негатив, які можуть постати як перешкоди для практики Дгарми. Насправді практика Ваджракілаї знана в тибетському буддизмі як винятково потужний метод для усунення перешкод, знищення сил, ворожих до співчуття, а також для очищення духовного забруднення, яке настільки поширене в наш час. Упродовж історії Дгарми в Тибеті, найвидатніші майстри та сідги давньої традиції Нінґма займалися практикою Ваджракілаї. Вона передавалася від Падмасамбгави, Вімаламітри, Трісонґа Децена, Єше Цоґ'ял і Дордже Дуджома через видатних відкривачів терма, таких як Ратна Лінґпа, Джиґме Лінґпа, Джам'ян К'єнце Ванґпо, Дуджом Лінґпа й Лераб Лінґпа, аж до видатних учителів сучасності. Тим не менше, Ваджракілаю практикують послідовники всіх традиції тибетського буддизму. Ця практика була основною в школі Сак'я, починаючи від Кьона Ліванґпо, учня Падмасамбгави; її практикують у традиції Каґ'ю, а також у Ґелуґ; а 13й Далай-лама і Його Святість 14й Далай-лама цінували Ваджракілаю як власного ідама. Незліченна кількість практиків досягла реалізації завдяки силі й благословенням Ваджракілаї. Мої майстри, особливо Джам'ян К'єнце Чокі Лодро, Дуджом Рінпоче й Ділґо К'єнце Рінпоче, усі були видатними практиками, тримачами й відкривачами передач Ваджракілаї. Я пам'ятаю один дорогоцінний серпневий день 1990 року, коли Ділґо К'єнце Рінпоче передавав посвяту Ваджракілаї більше, ніж 1500 західним практикам Дгарми у Франції, і пояснював: Якщо ви оберете Ваджракілаю власним божеством-ідамом, буде дуже легко прогресувати на шляху, адже всі перешкоди природно розчиняться, і ви досягнете вищих сідгі без будь-яких вад. На рівні Магаяни Ваджракілая це бодгісатва Ваджрапані, який обіцяв допомагати будь-якому богісатві, немов тінь, починаючи зі шляху накопичення й до десятого бгумі. І для такого бодгісатви він усуне всі перешкоди й збере всі сприятливі обставини для прогресу на шляху. Ваджракілая це не хто інший, як Ваджрапані, котрий проявився …

Маюм Кунсанґ Дечен. Дружина Тулку Урґ’єна Рінпоче. Спогади Чок’ї Німи Рінпоче

Я розповім те, що знаю про свою маму, а також що мені розказували інші люди, які її знали. У часи молодості в неї було любляче серце, і вона насправді турбувалася про благополуччя інших. Вона любила допомагати бідним людям і тваринам. Це одна з її основних рис часів юності. Вона непохитно слідувала закону карми і була дуже обережна навіть у найменш значущих діях. У віці 13 чи 14 років, коли мама була дуже молодою, вона одержала вчення в Тибеті від різних учителів і розпочала підготовчі практики ньондро. Вона продовжувала виконувати їх і в Сіккімі, і коли переїхала до Непалу. Якщо їх усі підрахувати, то вийде, що вона завершила 500 000 повторень практики ньондро тринадцять разів. На додаток до цього, вона практикувала чимало садган, начитувала багато мантр. Батько сказав мені, що вона не втрачала жодного дня, і весь час виконувала якісь практики. Моїй мамі пощастило одержати вчення від Шечена Контрула і від Його Святості 16 Кармапи. Від Другого Джамґона Контрула на ім’я Палден К’єнце Озер вона одержала безліч різноманітних учень, усних передач, посвят, особливо вчення свідомості. До цього часу вона одержала абсолютну впевненість у своїй практиці і з тих пір не мала жодних сумнівів щодо свого розуміння природи будди. Тому її довіра, відданість і співчуття завжди зростали. Також вона одержала вчення від Шечена Контрула і Ділґо К’єнце Рінпоче. Зазвичай, коли вона бачила кого-небудь із цих учителів, вона офірувала їм одну річ – токбул, тобто «офіру власної реалізації». Вона дуже глибоко поважала своїх учителів, особливо Його Святість 16 Кармапу. Одного разу вона попросила зустрітися з ним, щоб офірувати токбул. Я був присутній у ході тієї зустрічі. Ми зачинили двері, і вона говорила доволі відкрито. Вона не була сором’язлива чи налякана і дуже безпосередньо описувала свій медитативний досвід, зокрема переживання блаженства, ясності і відсутності думок. Також я був свідком такої офіри для Ділґо К’єнце …

Річард Ґір про Чок’ї Ньїму Рінпоче

Раніше ми писали про те, що Річард Ґір записав аудіокнигу за твором свого друга і вчителя – Чок’ї Ньїми Рінпоче “Сум, любов, відкритість: буддійський спосіб радіти”. Послухати кілька частин аудіо у виконанні пана Ґіра можна за лінком: https://shedrub.org/sadnessloveopenness/.  Як могла доля пов'язати таких несхожих людей, як відомий кіноактор та буддійський вчитель? Що дає сучасній людині дружба із буддійським майстром? От що розповідає про це сам Річард Ґір: - Мій друг і вчитель Чок’ї Ньїма Рінпоче є сучасним і автентичним майстром Дзоґчен. Він написав книгу, яка кидає рятувальний жилет всім нам, хто потопає у морі невігластва, пристрасті та ненависті. Він каже що “Дгарма – це не хобі”, а насправді є дуже серйозною  справою. Дгарма може врятувати нас від океану забуття і ми можемо згадати, хто ми є насправді: істоти світла, любові і мудрості. Повне звільнення можливе, якщо ми докладаємо зусиль, і гарантоване – якщо ми слідуємо настановам учителя. Рінпоче проводить нас по стадіям буддійської практики і скеровує до радості і свободи вчення Великої Досконалості, Дзоґчен. Рінпоче наголошує на необхідності засвоєння істини непостійності і взаємозалежного походження як джерел нашого майбутнього просвітлення. Насправді це дуже надихаюча книга для всіх практикуючих. Ми нагадуємо, що триває збір коштів на видання книги Рінпоче “Сум, любов, відкритість: буддійський спосіб радіти” українською мовою. Пітримати адаптацію можна тут, і ми будемо вдячні за фінансову підтримку у бідь-якому розмірі! Не забудьте вказати у коментарі до платежу "КНИГА РІНПОЧЕ". А поки що ми щасливі представити вашій увазі уривок з книги. Щиро дякуємо перекладачам та всім людям, які працюють над виданням твору Рінпоче в Україні! Наголошуємо на тому, що кожен, хто допомагає у виданні своїм вільним часом, грошима, навичками перекладача або редактора, практикує найвищу форму параміти щедрості - даяння Вчення! *** Непостійність – це не якийсь магічний трюк, але те, що драматично і майже магічно змінює наше бачення світу. Вона надає нам такі здібності, які раніше …