Події

Немає доступних дат

Статті

Ціль життя в тому, щоб бути щасливими

Далай-лама, джерело - pixabay.com Текст від Його Святості Далай-лами  Головне джерело щастя полягає в тому, щоб відчувати доброту та душевне тепло до інших. Ми всі такі ж, як інші люди. Ми однаково народжуємося, однаково вмираємо й хочемо жити щасливим життям.  Ключ до щастя - це спокійний ум. Це не щось, що ми можемо купити. Внутрішній мир кожен із нас має культивувати зсередини. Усі релігійні традиції, попри  філософські розбіжності, які є між ними, несуть однакове послання, що любов і душевна теплота є основою такого душевного спокою.  Мені іноді хочеться, щоб ми більше були схожі на дітей, які від природі відкриті та приймають інших. Натомість, дорослішаючи, ми не розвиваємо наш природний потенціал і  відчуття фундаментальних людських цінностей. Нас захоплюють відмінності, які є другорядними, і ми схильні думати категоріями «ми» та «вони». Це може змінити освіта. Нам слід навчитися розрізняти деструктивну природу емоцій, таких як гнів, страх та привʼязаність, які порушують наш душевний спокій, від позитивних якостей емоції співчуття, які є справжнім джерелом щастя.  Я часто запитую себе, у чому сенс життя. І роблю висновок, що він полягає в тому, щоб бути щасливим. Ми гадки не маємо, що трапиться з нами в майбутньому, але живемо надією, що надихає нас жити далі. Іноді є недостатньо розуміння того, що таке сенсорна свідомість та ментальна свідомість. Абсолютне джерело щастя - це ментальне відчуття радості, а не багатство чи матеріальні речі. Сенсорне задоволення, яке забезпечують матеріальні речі, як правило, нетривке. Таке задоволення не розвіює занепокоєння та страх. Із іншого боку, ментальна радість підтримується сама по собі.  Нині вчені також погоджуються, що наша основна людська природа співчутлива та добросердечна, адже так починаються наші життя. Без материнської любові та ласки ми б не вижили. Оскільки наше власне щастя залежить від інших людей, природно відчувати тепло до них. Людські істоти чуйні. Якою б прекрасною не була квітка, вона не відреагує …

Історія про конокрада від Дзонґсара Кʼєнце Рінпоче

[caption id="attachment_9312" align="alignright" width="423"] Tsoknyi Rinpoche[/caption] Є дуже відома історія про ламу традиції друкпа каґʼю, одну з минулих інкарнацій Цокні Рінпоче – мені здається, позаминулу. У Східному Тибеті є багато людей, яких ми називаємо чакпа – бандитів. Зазвичай вони грабують бідних паломників на шляху до Лгаси, але також крадуть коней, яків. І цей пересічний хлопчик був частиною групи бандитів. Він був молодим, тому інші члени угрупування дали йому роботу відганяти коней з місця крадіжки на інший бік долини. Якось бандити вкрали 4 коней, і він повів їх. Одна коняка йшла повільно, а не бігла швидко. Він через це був дуже знервований, адже власники коней могли спіймати бандитів і вбити. Хлопець настільки розізлився, що хлиснув кобилу по череву. Із нього тієї ж миті зʼявилося лоша. І одразу ж після цього кобила почала вилизувати своє дитя. Споглядаючи це, хлопець збагнув, що навіть тварини бувають настільки співчутливі одна до одної, і після цього розламав свою рушницю, ножа й полишив життя бандита, ставши видатним практиком Цокні. Вам важливо це почути, адже це установка Магаяни – вона не розглядає будь-яку вашу дію як винятково погану й злодійську. Усі дії, якщо ви маєте правильне устремління, можуть, привести до чогось хорошого. Окрім неправильного погляду і, напевне, злостивих думок. Із оригінальним відео від Рінпоче можна ознайомитися тут. На українську текст переклав Тарас Жуковський, редагувала Марина Рябикіна.

Тибетці, китайці, непальці, мешканці Заходу та пожертви 

Джерело фото: pixabay.com «Лераб Лінґ», Франція, 21 серпня 2021 року  Коли Орґʼєн Тобґʼял Рінпоче навчав тексту «Ламрім Єше Ньїнґпо» й пояснював параміту щедрості, він відчув, що важливо повʼязати це вчення ближче з людьми Заходу, і дав ці дуже корисні настанови.  Перша з шістьох параміт, звершення щедрості, не лише про те, щоб давати речі бідним людям. До параміти щедрості включаються офіри як Трьом Дорогоцінностям, так і нужденним.  Я помітив дещо стосовно пожертв, що видається мені дивним, і хочу поговорити з вами про це.  Коли виконується ритуал і цоґ у тибетському контексті, багато людей приєднуються до цього. Кожен лама й монах приносить велику торбу й боул. Миряни – жінки й чоловіки – приносять пахощі, масло та трохи грошей. Якщо ви поїдете в Тибет, ви все це побачите. Власне кажучи, лами й монахи повинні приносити більше офір, ніж миряни, але насправді вони всі приносять порожню торбу та порожній боул. Лами рідко роблять навіть найменшу офіру, у той час як кожен мирянин приносить щось. Це відбувається скрізь у Тибеті – однак це неправильно.  Ми досягаємо просвітлення, коли звершили накопичення й знищили всі затьмарення – лами й монахи знають про це більше, ніж миряни. Якщо мій лама, Ділґо Кʼєнце Рінпоче, чув, що хтось виконував коротку практику чи хотів придбати декілька дгармічних книжок, він одразу ж давав їм невелику пожертву й промовляв: «Ось моя офіра. Я хочу доєднатися до вашої доброчесної активності».  На Заході ви, практики, знаєте, що вам слід звершити два накопичення та знищити два затьмарення. Накопичення заслуги включає в себе те, що ви тримаєте в умі різні аспекти добродійного вчинку та фактично здійснюєте офіру. Далі ви здійснюєте уявні офіри на додаток до матеріальних. Щоб накопичити мудрість, яка знаходиться поза межами всіх характеристик, нам слід медитувати. Коли ми організовуємо групові практики, щоб накопичити заслугу, доводиться доносити до більшості мешканців Заходу, що їм необхідно приносити пожертви. …