Що таке Дзоґчен? Дзоґ, “досконалість” чи “завершення” означає, як у цій цитаті з тантри: “Завершення в одному - усе завершене в умі. Завершене в двох - усе в самсарі та нірвані завершене в цьому”. Дзоґ означає, що всі вчення, усі явища цілком містяться в колісниці Дзоґчен; усі нижні колісниці включені до Дзоґчен. “Чен”, “велике”, означає, що не існує методів чи засобів, які вищі за цю колісницю. Які основи практики відповідно до шляху Дзоґчен? Усі вчення Будди містяться в дев’ятьох колісницях, із яких Дзоґчен, Велика Досконалість, подібна до найціннішого золотого орнаменту на вістрі даху чи переможного стягу на вершині високої будівлі. Усі дев’ять нижчих колісниць містяться в дев’ятій, яка зветься Дзоґчен по-тибетськи, Магасанґі на санскриті [і Велика Досконалість англійською]. Однак Дзоґчен не міститься в найнижчій із них, колісниці шравак. Тому коли ми кажемо “досконала” чи “завершена”, це означає, що всі нижчі яни реалізовані чи повністю містяться в Великій Досконалості, у Дзоґчен. Зазвичай ми говоримо, що Дзоґчен, який інколи називаємо Аті Йоґою, це традиція Дгарми, однак по суті це стан нашої свідомості. Єдність порожнечі й ясності це стан свідомості всіх чутливих істот. У цьому немає нічого особливого. Практик повинен засвоїти це з “ядром усвідомлення”. Це шлях практики. Повторю, “єдність порожнечі й ясності з ядром усвідомлення”. Особлива риса Дзоґчен така: “Споконвічна чиста суть це Трекчо, Проривання Крізь”. Цей погляд насправді є в усіх дев’ятьох колісницях, однак особлива якість Дзоґчен це те, що називається “невимушено присутня природа, Тоґал, Прямий Перенос”. Єдність цих двох, Проривання Крізь та Прямого Переносу, Трекчо й Тоґал, це особливе або унікальне вчення Дзоґчен. Ось що таке Дзоґчен. Це воно. Це надзвичайно прекрасне вчення. Схоже на те, що Дзоґчен дуже безпосередній та нелінійний у тому сенсі, як практик до нього наближається. У рамках інших ян подекуди спершу слід виконати звід підготовчих практик, а потім практику ідама, ца-лунґ тощо. Так воно відбувається. …

Раннього ранку [1980 року] Його Святість Шістнадцятий Кармапа із щедрістю дав інтерв’ю читачам журналу Densal. Те, що міститься в тексті інтерв’ю, слово в слово перекладене Нґодрубом Церінґом Буркаром. У ньому Його Святість навчає багатьом важливим аспектам, які стосуються духовної практики, лінії Каґ’ю, а також тому, як практикові Дгарми жити в сучасному світі. Це своєчасне та найцінніше вчення для буддистів та інших, хто практикує схожий шлях. Денсал: Це ваш третій візит до Америки. У вас є якісь спостереження, якими ви могли б поділитися, включаючи оцінку розвитку Дгарми в Сполучених Штатах? Й. С.: Відповідальність учителя полягає в тому, щоб завжди давати вчення. Немає різниці, мало чи багато часу минуло; має значення те, щоб учення давалися постійно. Іноді здається, що в певний часовий проміжок давати вчення краще, адже більшість людей не зайняті й у них багато вільного часу. Можливо, у інший період може здаватися, що вчення не слід давати, адже люди зайняті та, може, їм не цікаво. Важливо не проводити дискримінацію стосовно часу й місця, а завжди робити вчення доступними постійно. Якщо є одна зацікавлена особа, учення необхідно зробити доступними. Може бути усього кілька зацікавлених, кілька сотень чи навіть мільйони, але вчення Дгарми мають продовжуватися без будь-якого відчуття пересичення чи розчарування. Учення Дгарми мають тривати в усі часи, перевершуючи тимчасові явища. Може виникнути інша ситуація, коли, зважаючи на певний час у житті чи на те, чого ми досягли, ми відчуваємо, що, можливо, нам слід перестати практикувати чи слухати вчення. Це не шлях Дгарми. Вам слід продовжувати. Тоді це шлях бодгісатви. Допоки це приносить користь хоча б одній істоті, ви повинні, не відчуваючи будь-якого смутку, продовжувати. Якщо ви на 100 відсотків віддані та впевнені в ученнях, тоді кожна життєва ситуація може бути частиною практики. Ви можете жити практикою замість того, щоб обмежитися лише її виконанням. А що стосується поширення Дгарми всюди, то це стається …

Я намагаюся медитувати, щоб краще зрозуміти, хто я, щоб бути природнішим та вільнішим. Це відповідь, яку я часто одержую від людей, які мені зустрічаються, коли запитую, нащо вони займаються медитацією. Почати слід із того, що я хочу ще більше бути собою, вільнішою й легшою версією себе. Ви дійсно можете стати вільнішими, однак у майбутньому від медитації може трапитися зовсім інше, тому нам необхідно підходити до процесу правильно. Упродовж звичайного дня нашого життя минають тисячі моментів, коли нас атакують відчуття, на нас полюють нужди та бажання, тиснуть обов’язки, ми піддаємося стресу від того, що від нас щось вимагають. Нам слід поводитися якомога краще. Ми маємо бути холоднокровними, спокійними, зібраними, дієвими та творчими. Так жити може бути дуже виснажливо. Тому можливість створити всередині себе внутрішній храм така спокуслива. Медитація дає шанс поставити втомлену свідомість на паузу, зробити перерву, щоб заспокоїтися та почуватися вільними. Під час медитації люди зазвичай намагаються підтримувати спокій у тілі та в умі. Для декого це означає слідкувати за диханням, для інших - просто усвідомлювати тілесні відчуття. Ще хтось лише слідкує за тим, що виринає з пам’яті чи які думки з’являються в свідомості, при цьому не дуже помічає, що відбувається та проявляється навколо. Застосовуючи ці методи, легко додати до них штучні установки та стратегії медитації. Це не входить у наші плани, однак мимоволі так трапляється через звички, яких ми набули в минулому. Тут цілий спектр помилок: із одного боку, можна бути надмірно зосередженими й усвідомленими, а, з іншого, відпустити так багато, щоб вимкнутися й заснути. Будь-яка така зайнятість ума не має нічого спільного з тим, щоб бути найкращою версією себе, природними й вільними. Стан медитації в такому випадку вкрадено. Щоб повернутися до мандрівки медитації, нам потрібні три якості недіяння. Перша - це якість бути легкими; сидіти легко, легко скеровувати уяву, легко зупинятися й так само легко продовжувати. Таким чином, …

Яка справжня мета медитації? Чи відрізняється досвід просвітлення від власне просвітлення? Що відбувається зі свідомістю в пробудженому стані? Коли після інтенсивної медитації чи зненацька ви переживаєте повністю оголений стан свідомості, що робити далі? У чому справжній прогрес медитатора та що краще за все прискорює прогрес? Ви знайдете відповіді на всі ці питання у цих ученнях Тулку Урґ’єна Рінпоче. Буддійська практика включає в себе три кроки, які відомі як інтелектуальне розуміння, досвід та реалізація. Інтелектуальне розуміння стається коли, наприклад, ми чуємо, що порожнеча, тобто порожнє пізнання, це наша природа. Коли ми виносимо з цього розумову ідею, це зветься розумінням. У випадку з досвідом нам розповідають, як розпізнати порожнечу, щоб ми змогли достеменно побачити, яке воно, це порожнє пізнання. Ми одержали його смак, можливо, це був не більше, ніж проблиск, однак, тим не менше, цей досвід називається розпізнаванням сутності ума. Ось що означає слово досвід у цьому контексті. Коли після цього проблиску ми тренуємося повторно розпізнавати природу свідомості та уникати стану, коли нас поглинають думки, ми поступово все більше й більше звикаємо до цього досвіду. У цьому випадку, коли ми усвідомлюємо порожню природу, ми від’єднуємося від цієї вираженої думки, потоку оманливого мислення. Щоразу, коли виражена думка розчиняється назад у стан усвідомлення, ви досягаєте прогресу, і таким чином стається, зрештою, реалізація. Абсолютна реалізація настає тоді, коли потьмарення повністю вичерпалися й концептуальні думки не повторюються взагалі. Думки - як хмари, які можуть випаруватися так само, як хмари природним чином розчиняються в просторі. Виражені думки подібні до хмар, а ріґпа це пробуджений стан, немов простір, заповнений сонячним світлом. Я застосовую метафору простору, заповненого сонячним світлом, щоб проілюструвати, що простір та усвідомлення невіддільні. Ви не досягаєте й не творите простір, заповнений сонячним світлом. Ми не можемо розштовхати хмари, натомість ми можемо дозволити хмарам думок поступово розсіятися, допоки, зрештою, не розчиняться всі хмари. Абсолютна реалізація стається тоді, …

Із попередньою частиною інтерв'ю можна ознайомитися тут.   [Учень] Із одного боку, ви сказали, що відправилися прямо на схід та цілком присвятили своє життя Дгармі. Із іншого, ви наголошуєте на Дгармі як реальності. Як вам вдалося знайти баланс? Це забрало багато часу. Період між розумінням та одержанням прямого досвіду зайняв роки. Тут (у “Лераб Лінґу”) це настільки просто. Спершу Цокні Рінпоче викладає ідею, а через 30 секунд вводить до неї. Чи не так? Якщо ви готові, ви можете просто взяти це, негайно. Коли я прибув у Азію, я не міг зрозуміти жодного слова з того, що вони говорили, тому було досить складно просто вхопити ідею. Я читав та слухав деякі вчення, однак там, схоже, завжди говорилося про те, що вам слід спершу виконати ньондро, а не одержати досвід розпізнавання природи свідомості. Оскільки всі навколо робили ньондро, і я робив. Але я ніколи не пов’язував ньондро з реалізацією. Це більше було схоже на рабську працю задарма. Щось, що вам слід зробити, щоб кудись дійти. І в мене зайняло дуже багато часу, щоб повернутися назад і знайти те, що завжди було прямо за мною, тут, увесь цей час. Слід пройти довгу мандрівку та виконати багато практик. Це зайняло досить тривалий період. Це сталося зі мною тоді, коли я почав розуміти тибетську, що на той час ви всі мусили робити. І ще це завдяки доброті Тулку Урґ’єна Рінпоче, який просто змушував мене, застосовуючи фізичну силу, розпізнавати природу свідомості. Він вистрибнув зі свого боксу для медитації та вхопив мене. Я намагався забратися звідти, але не міг, адже він тримав мене, і зненацька стало дуже некомфортно, так, що довелося все відпустити. Це було як панічний напад. Може, мій випадок був дуже дивний, міцна мушля, щоб її розламати. Але цими днями вам дуже щастить, і дуже просто одержувати вчення. Так просто. Подивіться, яким є “Лераб Лінґ” …

Продовження. Першу частину інтерв'ю читайте, будь ласка, тут.   [Ган] Перекладати окремі сутри ви розпочали в Данії, а потім у певний момент відправились на схід та жили впродовж тривалого часу в монастирському середовищі. Чи не могли б ви трохи про це розповісти? Так, коли я згадую ті часи, виходить, що я не спинявся в монастирях, у ритрітній хатині чи в печері. На мене тиснув, можна сказати, вітер карми або відчай. Мене спіткала безвихідь у юнацькому віці, клаустрофобія. І треба було вибиратися звідти. Це як застрягнути в ліфті. Усе моє місто скидалося на домовину, на багато домовин. Усі жили в ньому в одному з маленьких вікон. Просто вони ще не вмерли й чекали смерті, у домовинах. Таке було відчуття. Я дійсно це відчував. Чи слід мені перебратися в домовину після закінчення школи? Ні! Треба було забиратися звідти! Якби в мене було відчуття, що це місце було мандалою ґуру, можливо, я б і жив щасливо в домовині, однак у той час це було неможливо, ніхто тоді цьому не навчав. Треба було відправитися кудись у інше місце. Усі ви покинули домашнє середовище, тому можете зрозуміти. Трунґпа Рінпоче запропонував іншу перспективу, що дім це мандала, і люди можуть далі працювати на роботах і поєднувати це з практикою. Тулку Урґ’єн Рінпоче не намагався інтегрувати Дгарму в їхнє повсякденне життя. Він не говорив: “Будь ласка, лишайтеся вдома, будьте щасливими громадянами та практикуйте”. Він навчав залишити дім, залишити все і як можна швидше вийти на пенсію. Він говорив усім, кому за 40 та 50, що ви вже пропрацювали 20 років і досить, теперь займайтеся практикою. Це був його підхід, не зовсім ішлося про печеру, але він радив хоча б почати жити простим життям, спростити його. У різних учителів різні підходи. Якщо ви поглянете на лінію Каґ’ю, то стиль життя Марпи, Міларепи та Ґампопи виглядав повністю різним. Марпа …

Здається, це вже було аж у минулому житті: гурт молодих дгармічних ентузіастів мав можливість задати питання “перекладацькому феномену” Ерікові Пемі Кунзанґу. Ерік був дуже добрий до нас і відвів для цього чимало часу, дав багато порад та розповів чимало історій зі свого власного досвіду. Він говорив про свою юність та про те, що означає бути відданим, дав багато порад молодому поколінню про те, як взаємодіяти з батьками, приносити користь іншим, розповідав про переклади та про те, як бути перекладачем, і багато всього іншого. Інтерв’ю відбулося в листопаді 2009 року, у кінці трирічного ритріту в “Лераб Лінґу”, де Ерік Пема Кунзанґ перекладав для Цокні Рінпоче. Ми дякуємо Ерікові за час, який він із нами провів, а також за те, що допоміг відредагувати це інтерв’ю. [Учень] Як вам було, коли ви прийшли до Дгарми в такому ранньому віці і також у той час, коли не так багато людей були в Дгармі? Перше, що спадає на думку, це дві речі. Це не формальна лекція, тому я просто поділюся коротко кількома ідеями. Наскільки я розумію, Дгарма це дві пов’язані речі: Дгарма як реальність та Дгарма як набір буддійських інструментів, який пов’язує з реальністю, котру нам треба реалізувати. Буддійські вчення — це дуже прагматичний спосіб осягнення реальності, але найважливіше питання, звісно, полягає в тому, що ж таке реальність. Молода людина дуже допитлива. Не завжди це стосується теми буддизму, бо ця сфера знань часто здається мотрошною, як моторошними часто здаються буддисти, чи не так? Вони роблять дивні речі, інколи смішно вдягаються, і здається, вони впродовж певного часу виглядають ще моторошніше, ніж до того, як прийшли в буддизм. Так було раніше. Колись ви могли гуляти з друзями та насолоджуватися життям, ходити на вечірки, а потім стали буддистами... Із тих пір ви не дзвоните друзям, а вони думають, що ви їх ненаведите, бо вони просто звичайні люди, а …

Тибетський майстер Джиґме Пунцок Рінпоче у видіннях одержував учення безпосередньо від багатьох будд і бодгісатв. На цьому відео він ділиться передачею благословень Манджушрі, будди незрівнянного знання, утілення мудрості. Він один із найважливіших майстрів після культурної революції, якщо говорити про кількість учителів, яких він навчав буддійській філософії, медитації та способу життя. [caption id="attachment_2789" align="aligncenter" width="1024"] Долина Джиґме Пунцока Рінпоче Ларунґ, провінція Січуань[/caption] На вигляд він кремезний, невисокий та, хтось може сказати, дещо гнівний на вигляд, однак із безмірним співчуттям. Молоді та розумні чоловіки й жінки з усього Китаю, Монголії та Тибету збиралися біля місця його усамітнення. Без запрошення, від десяти до двадцяти тисяч духовних пошукачів оселялися навколо нього на непривітних пустельних преріях Голоки, біля кордону з Монголією. Ціле місто невимушено виросло, наче гриби на літніх лугах. Тисячі з його послідовників самі стали вчителями Дгарми, даючи настанови сотням тисяч інших у мистецтві зустрічі з реальністю через оголену свідомість, турбуючись про духовні потреби інших та жагу до розуміння й до того, щоб стати цінними помічниками нашої глобальної цивілізації. Установлені стандарти були дуже високими. Якщо ви одержали ступінь магістра філософії, то, скоріше за все, ви були також і просунутим медитатором. Джиґме Пунцок є ілюстрацією того, як Дгарму передавали в Тибеті до культурної революції: людям просто дозволялося бути поруч із майстром та, найважливіше, їх приводили до реалізації такої ж, як і в майстра. Мене спіткала велика вдача зустріти його разом із друзями в Бодхґаї під буддовим деревом просвітлення. Він клав руки нам на голови і, тримаючи вервицю, доволі жваво промовляв “Ом А Ра Па Ца На Дгі”, мантру Манджушрі. Кхенпо Джиґме Пунцок помер 7 січня 2004 року в місті Ченду провінції Січуань у Китаї. [caption id="attachment_2792" align="aligncenter" width="380"] Мантра Манджушрі: Ом А Ра Па Ца На Дгі[/caption] https://www.youtube.com/watch?time_continue=324&v=5oNtYsNBedU Коли люди дивляться цей фільм, вони кажуть, що їх не може не зачепити невинність майстра, його любов …

“Умостившись спокійно, ви бачите реальність” Багато майстрів цитують це глибоке й сповнене мудрості речення, щоб показати найкоротший шлях до досягнення розумового здоров’я. Налаштувати нашу увагу на спокій це шаматха, яка в своїй найдосконалішій формі є незмінною якістю пробудженого стану свідомості. Бачити природний стан це віпаш’яна, яка в своїй найдосконалішій формі є пробудженим станом усіх будд, котрий непідвладний часу. Ці дві якості є неподільною єдністю стану просвітлення, і завдання медитаторів полягає в тому, щоб пізнати цю єдність у дійсності, за межами будь-яких упереджених ідей, а потім тренуватися в такому пізнанні до досягнення повної стабільності. Ось мій вірш про цю єдність, яка цінніша за будь-що інше. Аніж жити в сум’ятті життям, обваженим емоціями, втративши опору та здоровий глузд, ми завжди маємо можливість загальмувати та налаштувати серце та увагу у спокійному стані свідомості. Як пил припадає до поверхні і як ясною стає вода, ми та будь-хто інший у всесвіті маємо змогу бачити дійсність такою, якою вона є. Ось справжня суть та мета ритріту. Ось чому впродовж тисячоліть люди йшли у віддалені місця, щоб відкрити внутрішню свободу та просвітлення. Із оригінальним текстом Еріка Пеми Кунсанґа англійською можна ознайомитися тут.