«Моя порада з самого серця полягає в тому, щоб кожен із вас долучився до дорогоцінної програми «Потрійна Досконалість Тари». Якщо ви серйозно ставитеся до практики Дгарми і прагнете гарно структурованої й послідовної щоденної практики, на яку ви могли б покладатися не лише прямо зараз, а й упродовж усього подальшого життя, тоді програма «Потрійної Досконалості Тари» це все містить, «від А до Я». Декілька моїх учнів працювали разом зі мною вдень та вночі впродовж років, щоб створити найбільш зручну та зрозумілу програму для практики онлайн і зробити її доступною скрізь і в усьому світі. Зокрема ця програма включає сутнісні настанови, які підійдуть як новачкам, так і досвідченим буддистам на всьому шляху в модерні часи. Я дуже раджу вам спобувати цю онлайн програму хоча б упродовж одного місяця. Якщо виявиться, що це не те, чого ви бажали, ми готові повернути вам за неї кошти. Тримаю всіх вас у своєму серці, Чок’ї Німа Рінпоче» Інформація про програму доступна тут: https://dharmasun.org/ru/tte/

Відповідно до системи Ваджраяни, ця практика складається з трьох стадій: творення, рецитації і звершення. Окрім того, в ній зібрано чотири аспекти – зближення, цілковите зближення, досягнення і велике досягнення. З-поміж цих чотирьох, термін «друбчен» стосується великого досягнення.

Я чула, як мій учитель говорив про те, що так само, як літній дощ може дати народження незліченній кількості грибів на галявині, так практики тренування свідомості та медитації породили незліченну кількість майстрів, які пробудили свій потенціал. Ці майстри досягнули в своєму житті такого рівня блаженства та мудрості, який знаходиться за межами розуміння звичайних людей. Програма медитації «Потрійна Досконалість Тари» заснована на цих багатовікових техніках та методах. У Тибеті кваліфікований майстер передавав своєму учневі настанови про те, як, скажімо, зростити люблячу доброту. Учень після цього усамітнювався і й утілював настанови вчителя на практиці, поки його любляча доброта не поширювалася на всіх живих істот рівною мірою, починаючи з його матері й закінчуючи найменшою комахою на землі. Тільки коли настанови майстра ставали безпосереднім досвідом учня, він повертався, щоб одержати подальші інструкції. Цей метод поступового навчання та медитації забезпечував, що кожен крок у практиці починався з цілісного розумового пізнання й завершувався практичним досягненням. Сьогодні такий метод практики досить рідкісний, і так само нечасто трапляються реалізовані істоти. Не тому, що в людей знизилися здібності для практики й розуміння, а скоріше тому, що замало людей мають час та умови для того, щоб управлятися в настановах майстра, які учень почув на власні вуха. Також я помітила, що кваліфіковані майстри виконують різні ролі та обов’язки, і через це не можуть знаходитися в рітріті з одною і тією самою групою учнів упродовж тривалого періоду. Ми, учні, зазвичай зайняті й захоплені повсякденними активностями цього швидкого світу. Ми зазвичай не можемо зібрати до купи умови, які б дозволили нам бути поряд зі справжнім майстром і одержувати він нього настанови. Кожен із нас, хто слідує по буддійському шляху, знає, що будь-які позитивні зміни вимагають часу й зусиль. Зустріч із реалізованим майстром чи навіть одержання вчень від нього впродовж тривалого часу можуть і не спричинити значної зміни нашої звичної поведінки. Як би не …

Зі спогадів Еріка Пеми Кунсанґа про Чок’ї Німу Рінпоче. Із оригіналом тексту англійською мовою можна ознайомитися тут. Одного разу Роберт Прайор із Антіохського університету, який знаходиться в Огайо, попросив Чок’ї Німу Рінпоче дати вчення в Бодхгаї. Із того часу він проводить свої щорічні осінні семінари в цьому місці. Так сталося, що тоді Рінпоче давав учення на вулиці, здається, під священним деревом Бодхі або на території бірманського монастиря, у якому він зупинився. У останній день семінару люди традиційно мали можливість прийняти обітниці Притулку та бодгісатви задля блага всіх живих істот. Їжа в тибетських кухнях-наметах була, як завжди, огидною, але Роберт замовив для всіх учасників семінару смачні вегетаріанські страви, і ми тоді харчувалися, як королі. Чок’ї Німа Рінпоче також дозволив усім людям, які відвідали той його семінар у Бодхгаї, у подальшому за бажанням отримувати в нього вчення безкоштовно. Перебуваючи в Бодхгаї, Рінпоче почав складати пісні ваджри. Я не знаю, скільки він їх уже написав станом на той час, але ці пісні мимовільно виникали з його свідомості. Учитель повідомив мені, що нещодавно він якраз отримав передачу від Ділґо К’єнце Рінпоче, і це спричинило певну трансформацію в його свідомості. Він почувався дуже розкутим і веселим, однак учення при цьому стали ще глибшими. Того року молодший брат мого Вчителя Цокні Рінпоче супроводжував його під час паломництва. Він попросив Чок’ї Німу Рінпоче дати вчення на одну зі своїх пісень біля ступи в Суджаті, яка знаходиться по інший бік річки. Близько сорока людей прийшли на вчення того разу, і воно проходило на вулиці біля сестринського дерева Бодхі. Я, як завжди, розташувався ліворуч від Рінпоче, щоб його перекладати, а праворуч сидів Цокні Рінпоче. Коли Чок’ї Німа Рінпоче почав давати вчення, зі мною почало відбуватися щось дивне. Я продовжував перекладати, але моя свідомість цілковито змінилася. Усе стало повністю прозоре, як голограма. Я почав дивитися вглиб того, що говорилося, того, …