Яка справжня мета медитації? Чи відрізняється досвід просвітлення від власне просвітлення? Що відбувається зі свідомістю в пробудженому стані? Коли після інтенсивної медитації чи зненацька ви переживаєте повністю оголений стан свідомості, що робити далі? У чому справжній прогрес медитатора та що краще за все прискорює прогрес? Ви знайдете відповіді на всі ці питання у цих ученнях Тулку Урґ’єна Рінпоче.

Буддійська практика включає в себе три кроки, які відомі як інтелектуальне розуміння, досвід та реалізація. Інтелектуальне розуміння стається коли, наприклад, ми чуємо, що порожнеча, тобто порожнє пізнання, це наша природа. Коли ми виносимо з цього розумову ідею, це зветься розумінням. У випадку з досвідом нам розповідають, як розпізнати порожнечу, щоб ми змогли достеменно побачити, яке воно, це порожнє пізнання. Ми одержали його смак, можливо, це був не більше, ніж проблиск, однак, тим не менше, цей досвід називається розпізнаванням сутності ума. Ось що означає слово досвід у цьому контексті. Коли після цього проблиску ми тренуємося повторно розпізнавати природу свідомості та уникати стану, коли нас поглинають думки, ми поступово все більше й більше звикаємо до цього досвіду. У цьому випадку, коли ми усвідомлюємо порожню природу, ми від’єднуємося від цієї вираженої думки, потоку оманливого мислення. Щоразу, коли виражена думка розчиняється назад у стан усвідомлення, ви досягаєте прогресу, і таким чином стається, зрештою, реалізація. Абсолютна реалізація настає тоді, коли потьмарення повністю вичерпалися й концептуальні думки не повторюються взагалі.

Думки – як хмари, які можуть випаруватися так само, як хмари природним чином розчиняються в просторі. Виражені думки подібні до хмар, а ріґпа це пробуджений стан, немов простір, заповнений сонячним світлом. Я застосовую метафору простору, заповненого сонячним світлом, щоб проілюструвати, що простір та усвідомлення невіддільні. Ви не досягаєте й не творите простір, заповнений сонячним світлом. Ми не можемо розштовхати хмари, натомість ми можемо дозволити хмарам думок поступово розсіятися, допоки, зрештою, не розчиняться всі хмари. Абсолютна реалізація стається тоді, коли зникають усі відбитки нашарованих хмар узагалі.

Це не те саме, ніби нам треба було б прийти до висновку: “Я ненавиджу ці думки. Я лише прагну пробудженого стану! Хочу досягти просвітлення!” Чіпляння та напір такого роду ніколи не приведуть до просвітлення. Якщо ви просто дозволятимете виразам розумової активності природно вщухати, знову й знову, миттєвості справжньої ріґпи автоматично та природно триватимуть довше. Коли вичерпаються взагалі всі думки, тоді ви будда. У той момент стан без думок не потребуватиме зусиль, як і можливість приносити користь усім істотам. Але до того часу даремно вважати, що ви будда.

Коли ви слухаєте це пояснення, ви просто одержуєте ідею. Ми інтелектуально розмірковуємо, що порожнеча порожня, але в ній є і аспект усвідомлення, і ці два аспекти невіддільні. Це як іти в буфет, де ми насправді нічого не куштуємо, але гід нам розказує про різні страви: “Це індійська їжа, це китайська їжа. А он там французька”. Якщо нічого не з’їсти, ваше знання про їжу буде просто інтелектуальним розумінням. Коли ж ви, нарешті, кладете їжу до рота, це досвід. Коли ваш шлунок повний, це реалізація. Реалізація це колапс невідання повною мірою та назавжди.

Порожнє усвідомлення це наша природа. Ми не можемо відділити один аспект від іншого. Порожній означає не зроблений ні з чого; наша природа завжди була такою. І хоча вона порожня, вона має можливість знати, отримувати досвід, пізнавати. Не так важко збагнути це, засвоїти теоретичне знання, що порожнє усвідомлення це буддова природа, самопороджене пробудження. Але спинитися на цьому це однаково, що споглядати буфет і нічого не їсти. Якщо вам розповідають про природу будди, але ви не перетворюєте це на особистий досвід, це нічому не зарадить. Це як лишатися голодним. Коли ми кладемо їжу до рота, ми взнаємо смак їжі. Це пояснює різницю між ідеєю та досвідом.

Так само, коли в нас правильне розуміння, тієї миті, коли ми застосовуємо настанови нашого майстра, ми усвідомлюємо нашу природу. Те, що взагалі не існує ніякої твердої сутності, яку можна споглядати, називається порожнечею. Здатність розуміти, що суть свідомості порожня, це усвідомлення. Якби це був лише чистий, оголений простір без нічого, що чи хто б знав, що він чистий, пустий чи що там нічого немає? Не було б усвідомлення. Ці два аспекти, порожнеча та усвідомлення, неподільні. Це стає очевидним для нас кожного моменту, коли ми дивимося; це більше не приховано. Тоді це не лише інтелектуальна ідея про те, якою є порожнеча; це стає частиною нашого досвіду. У той момент медитація може насправді початися.

Ми називаємо це тренувальною медитацією, однак це не акт медитації в звичному сенсі слова. Ми не спорожнюємо природу свідомості шляхом спроб підтримання штучно викликаного порожнього стану. Чому? Бо суть свідомості вже порожня. Подібно до цього, нам не треба робити цю порожню сутність такою, що пізнає. Усе, що вам треба зробити, це лишити її такою, якою вона є. Насправді, там взагалі немає чого робити, тому ми навіть не називаємо це актом медитації. Є початкове розпізнавання, і з того моменту нам узагалі не потрібно інтелектуально досліджувати чи пробувати покращити це будь-яким чином. Просто дозвольте йому бути таким, яким воно природно є, і це те, що зветься медитацією або, якщо точніше, немедитацією. Важливо не відволікатися навіть на єдину мить. Коли акт розпізнавання відбувся, немедитація без відволікань є ключовим моментом практики.

Відволікання означає, що коли увага похитується й втрачається, можуть прийти думки та емоції. Відволікання це повернення усіх цих видів думок, серед яких губиться тривалість недвоїстого усвідомлення. Тренування полягає в тому, щоб просто повторно розпізнавати. Коли вдалося розпізнати, більше немає чого робити; просто дозвольте сутності ума бути. Таким чином покриття з хмар поступово розсіюється.

Абсолютний стан повністю вільний від будь-яких потьмарень, як і коротка мить усвідомлення. Тим не менше, згодом усе ще зберігається тенденція, щоб потьмарення поверталися. Стан реалізації, повного просвітлення, означає, що покриття з хмар більше ніколи не може повернутися; його причини цілком та назовсім усунуті. Коли хмари розчинилися, що ще може закрити сонце? Це кінцева чи абсолютна реалізація, коли лишилося лише блискуче, чисте сонячне світло, яке променить крізь простір, без будь-яких перешкод покриття з хмар. Інакше кажучи, усе, що слід усунути, уже усунули, та все, що слід реалізувати, уже присутнє. Порожнє небо та блискуче сонце не зроблене нами. Вони завжди там були й повністю реалізувалися тоді, коли ми усунули покриття хмар.

Будь ласка, зрозумійте, що є три кроки: розпізнавання, тренування та реалізація. Перший із них, розпізнавання, це як дістати зернятко квітки. Коли вона в ваших руках і ви впевнилися, що це буде квітка, її можна посадити та вирощувати. Коли вона повністю виросте, зацвітуть квіти; але насінина потребує правильних умов. Тим не менше, нам слід спершу впевнитися, що це справді зерня квітки. Подібним чином, оголене усвідомлення, на яке вказав ваш майстер, слід сприйняти як вашу природу. Розпізнавання слід здобрити належними умовами. Щоб насіння проросло, потрібне тепло, волога тощо; тоді воно, звичайно, ростиме. Так само після розпізнавання нам слід тренуватися в природному стані: короткі миті розпізнавання треба повторювати багато разів. Для підтримки цього тренування відчувайте відданість до просвітлених істот та співчуття до непросвітлених істот. Відданість та співчуття це універсальна панацея, єдина техніка, якої достатньо. Як мовиться в відомій цитаті: “У момент любові природа порожнечі оголено сяє”. І     співчуття, і відданість входять у поняття любові, про яке тут ідеться.

Тренування це просто короткі моменти розпізнавання, які повторюються багато разів та підтримуються відданістю й співчуттям. На додаток до цього, є практики, які називаються стадією розвитку та завершення й відносяться до садгани. Усі ці практики допомагають не відволікатися. Прогрес у практиці природи свідомості досягається повторним тренуванням у невідволіканні.

Нарешті, настає стадія стабільності. Коли цей момент невідволікання триває невпинно, удень та вночі, на що це схоже? Коли три отрути знищено та якості пробудження повністю проявилися, ми будемо звичайними людьми чи святими? Полум’я від однієї свічки може освітити цілу гору. Уявіть, що буде, коли наш нинішній досвід широко присутнього моменту, вільного від думок, стане безперервним. Ще є щось більш священне, аніж мати всі якості мудрості та бути вільними від трьох отрут?

Із цього ми можемо зробити висновок, що тренування необхідне. Нам треба зростати, прямо як новонародженим дітям. Маля, яке народилося сьогодні, та дорослий через 25 років це за своєю сутністю одна й та сама особа, чи не так? Це не хтось інший. Прямо зараз, наша природа це буддова природа. Коли ми досягнемо повного просвітлення, це також буде буддова природа. Наша природа це непідробна справжність. Це так існує саме по собі: як простір, адже його не потрібно створювати. Але нам слід дозволити досвіду природи будди тривати через непідробну справжність.

Одним із знаків, що ви досягли успіху в тренуванні ріґпи, пробудженого стану, полягає в тому, що концептуальне мислення, яке протилежне до ріґпи, проявляється все менше й менше. Проміжок між думками подовжується та настає частіше. Стан непідробної справжності, який у тантрах називається “тривала безпосередня непідробність”, стає чимдалі довшим. Ця тривалість ріґпи – не те, що нам треба нарочито продовжувати. Вона має виникати невимушено, шляхом подальшого знайомства з нею. Коли ми звикнемо до справжнього стану непідробної ріґпи, вона автоматично триватиме довше й довше.

Тоді, що ж таке стабільність? По-перше, щоб досягнути стабільності, нам треба розпізнати справжній стан ріґпа. Нам слід чітко утвердитися в правильному стані. Шляхом тренувань нам потрібно досягнути певного рівня стабільності, так що нас не будуть захоплювати різні обставини. Це можуть бути або позитивні, або негативні обставини. Негативні випадки, такі як труднощі, лиха чи хвороби значно легше помітити й не поглинутися ними. Тому легше практикувати в часи, коли вам складно, аніж коли вас спіткає успіх. Найгірша для практика перешкода трапляється тоді, коли натовп послідовників починає збиратися навколо нього та промовляти: “Ви такі чудові; ви такий великий практик. Ви дуже особливі. Будь ласка, дайте нам учення. Будь ласка, наставляйте нас”. Коли у когось з’являється багато послідовників, це найскладніший вид перешкоди, адже, якщо особа не належатимете до передових практиків, вона подумає: “Може, я належу до особливих. Може, є щось у тому, що вони кажуть”. Тільки передових практиків не поглинуть такі сприятливі умови. Коли ми досягли стану, у якому нас не зносять позитивні чи негативні обставини, ми досягнули певного рівня стабільності.

Існують знаки досягнення, наприклад, гарне здоров’я та довге життя чи популярність та вплив, однак вони стосуються поверхневих видів досягнень. Справжні, безпомилкові знаки досягнення, які визначені майстрами лінії, полягають у тому, щоб мати співчуття, відданість та гостре відчуття непостійності. У поєднанні з цим думок з’являється все менше й менше, і справжній пробуджений стан триває впродовж усе довших періодів. У момент непідробного усвідомлення у думок немає сили, щоб лишатися, адже ця мить повністю вільна від двоїстості споглядача та споглядуваного. Те, що ми називаємо сем, двоїстою свідомістю, завжди включає підживлення концепції споглядача та споглядуваного. Тим не менше, ріґпа за своєю природою позбавлена дуальності. Коли концепції про спогладача та споглядуване не підтримуються, двоїстість розсипається, і продовження концептуального мислення неможливе.

Неважко одержати інтелектуальне розуміння Дгарми; як кажуть, слова нічого не варті. Будь-то може говорити про це. Хтось можем просто промовляти: “Пробуджений стан надзвичайний. Він включає всі досконалі якості й вільний від будь-яких недоліків. Насправді, ніщо не може навіть зашкодити станові ріґпа. Він цілком досконалий”. І ще дуже просто говорити: “Усе – ілюзія. Увесь світ – цілковита ілюзія. Ніщо не існує незалежно чи насправді. Це все магічне крутійство”. Ми можемо видобути ці слова з нашого рота, однак цього не достатньо для знищення оманливого стану, щоб усі потьмарення розвалилися на шматки. Щоб цього досягти, нам потрібен справжній досвід.

Досвід тут означає розпізнавати сутність, яка подібна до простору. У момент ріґпа будь-який потьмарений стан здається позбавленим основи, ілюзорним та безпідставним. Хибна природа думки стає повністю очевидною, негайно й безпосередньо ми розуміємо, що те, що ми щойно почули, це не лише ідея. Наразі ми можемо безпосередньо торкнутися істини цих тверджень. Досягнувши стабільності в цьому досвіді, великі майстри Каґ’ю могли робити твердження на кшталт: “Цей камінь повністю прозорий. Усе – магічна гра ілюзії”. Завдяки їхньому рівню реалізації, ці майстри могли пройти крізь цілісний камінь, закопатися в землю, ходити по воді, літати в повітрі тощо. Це не тому, що вони завдяки своїй практиці розвинули якісь особливі сили, не через їхню велику могутність чи впертість, а просто тому, що все нереальне від самого початку. Через реалізацію нематеріальної природи явищ такою, як вона є, практики були здатні проявляти такі знаки досягнень. Або навпаки, ми можемо пізнавати вчення й казати сміливі речі, наприклад: “Немає про що хвилюватися в бардо. Усе, що трапляється, це ілюзія; у цьому немає нічого реального”. Однак коли ми, зрештою, з’явимося в станах бардо, ми будемо повністю втягнуті в бурхливу річку страху.

Дозвольте мені повторити три кроки: інтелектуальне розуміння, досвід та реалізація. Інтелектуальне розуміння це, наприклад, коли ви почули про пробуджений стан. Звичайно, теорія важлива, і нам точно потрібно розуміти мету вчень. Тим не менше, нам не слід на цьому спинятися. Нам слід об’єднати всі три: теорію, досвід та реалізацію.

Далі йде розпізнавання, тренування та досягнення стабільності. Із цих трьох, розпізнавання подібне до знаходження справжнього зернятка прекрасної квітки. Тренування подібне до посадки насінини в плодючий ґрунт, зволоження його тощо, а не коли ми лишаємо її на голому камені. Насінина потребує належних умов, щоб прорости. Якщо ми застосовуємо ці умілі засоби, нічого взагалі не стане на заваді того, щоб зерня проросло. Подібно до цього нам слід тренуватися, щоб розвинути силу розпізнавання природи свідомості. Після того, як ми полили зернятко водою та створили сприятливі умови, рослина точно ростиме й ставатиме вищою й вищою. Зрештою, вона повністю розцвіте чудовими яскравими квітами, адже цей потенціал закладений у квітку від початку. Однак це не стається одразу. Подібним чином, ми чуємо про неймовірно чудові буддові якості, такі як чотирикратна невстрашимість, вісімнадцять неповторних якостей будд, десять сил тощо. Потім ми дивуємося: “Де ці якості? Чому вони не з’являються в момент переживання пробудженого стану! Що не так!” Це можна зрозуміти таким чином. Упродовж кількасекундного проблиску стану ріґпа ці якості не переживаються так само, як коли розпізнавання стабілізується. Хоча вони від самого початку є в нашій природі, у цих якостей не було часу, щоб повністю проявитися. Так само, як насінина точно є елементом квітки, яка повністю розцвіла, мить розпізнавання пробудженого стану точно є основною для буддовості.

Якщо зернятко квітки посадити й доглядати, воно виросте, без жодних питань. Але не очікуйте, що момент ріґпа буде дивовижним чи видовищним досвідом. Взагалі-то, є один аспект пробудженого стану, який насправді дивовижний: це факт, що концептуальне мислення й три отрути повністю відсутні. Якщо озирнутися навколо, що, окрім стану ріґпа, може дійсно покласти край думкам, які, власне, і створюють самсару? Ми можемо скинути мільйон ядерних бомб на цей світ і рознести все вщент. Якщо це спинить концептуальне мислення, зробімо це! Але цього не станеться. Було б фантастикою, якби ми могли просто рознести всі потьмарені самсарні світи й навіки з ними покінчити, але, на жаль, це неможливо. Чи є в цьому світі щось, що спиняє затьмарене мислення? Ніщо інше, аніж момент розпізнавання пробудженого стану може насправді прорватися крізь потік затьмареного мислення. Це напрочуд дивовижно.

 

Тулку Урґ’єн Рінпоче (1920 – 1996) був майстром Дзоґчену в традиції тибетського буддизму. Учителі Дзоґчену, Великої Досконалості, вважають це вчення найглибшою суттю вчень Будди. Упродовж останніх десятиліть життя Тулку Урґ’єна Рінпоче, до його обителі над долиною Катманду часто прибували відвідувачі з усього світу. Сьогодні багатьма його монастирями та рітрітними центрами управляють його чотири сини, які є тримачами лінії.

Це адаптований уривок із книги Тулку Урґ’єна Рінпоче “Намальоване веселкою”, який перекладений Еріком Пемою Кунзанґом та передрукований із дозволу Rangjung Yeshe Publications.

 

Із оригінальним текстом англійською мовою можна ознайомитися тут.