На яких переживаннях засноване вчення Будди? Це печаль, любов та відкритість. І хоча вони здаються доволі різними, печаль та відкритість насправді тісно пов’язані. Глибокий смуток, який переповнює нас, коли ми усвідомлюємо непостійну природу всіх явищ, відкриває до світу, який нас оточує. Ми відкриваємо серця й починаємо помічати істот, які знаходяться поруч. Ми бачимо, як кожному з нас доводиться переживати тяжкі миті життя; ми розуміємо плинну природу наших задоволень; і усвідомлюємо, скільки переживань, болю й страждань ми зазнаємо впродовж життя. Таким чином, ми розуміємо, що кожен із нас одержує схожий болісний досвід. Коли ми знаємо, через що проходять та що відчувають інші, ми не можемо нічого вдіяти, окрім як відчути до них симпатію, і бажання допомагати й захищати істот, які нас оточують, природно зростає в нас. Це бажання допомагати й захищати з’являється з любові, і чим більше ми відкриваємо наші очі до невідання та страждань інших, тим сильнішою стає наша любов. Любов очищує свідомість від товстого туману пристрасті, гніву та невідання. Любов, як сонце, яке світить крізь туман і розчиняє його, допоки залишається лише незмірна відкритість та ясність. Коли не залишається нічого іншого, окрім незмірної відкритості й ясності, ми стикаємося віч-на-віч із основною природою всіх явищ поза межами концепцій. Допоки думки повторно виникають, туман неминуче з’являється знову. Однак наразі ми знаємо - із власного досвіду - що свобода й пробудження прямо тут усередині нас. Реалізація цього породжує невимовну радість. Для себе ми зрозуміли, що пробудження справді може статися, для нас і для будь-кого іншого - як чудово! Щиросердне бажання, щоб усі могли пробудитися до справжньої свободи, зароджується в нас і поглинає нас до моменту, коли наші прив’язанності й потьмарення свідомості природним чином зникають. І весь час ми бачимо світ таким, яким він є, цілком непостійним та сповненим болю, і наша печаль навіть іще більше глибшає. Тим не менше, наша печаль наразі …