Здається, це вже було аж у минулому житті: гурт молодих дгармічних ентузіастів мав можливість задати питання “перекладацькому феномену” Ерікові Пемі Кунзанґу. Ерік був дуже добрий до нас і відвів для цього чимало часу, дав багато порад та розповів чимало історій зі свого власного досвіду. Він говорив про свою юність та про те, що означає бути відданим, дав багато порад молодому поколінню про те, як взаємодіяти з батьками, приносити користь іншим, розповідав про переклади та про те, як бути перекладачем, і багато всього іншого. Інтерв’ю відбулося в листопаді 2009 року, у кінці трирічного ритріту в “Лераб Лінґу”, де Ерік Пема Кунзанґ перекладав для Цокні Рінпоче. Ми дякуємо Ерікові за час, який він із нами провів, а також за те, що допоміг відредагувати це інтерв’ю. [Учень] Як вам було, коли ви прийшли до Дгарми в такому ранньому віці і також у той час, коли не так багато людей були в Дгармі? Перше, що спадає на думку, це дві речі. Це не формальна лекція, тому я просто поділюся коротко кількома ідеями. Наскільки я розумію, Дгарма це дві пов’язані речі: Дгарма як реальність та Дгарма як набір буддійських інструментів, який пов’язує з реальністю, котру нам треба реалізувати. Буддійські вчення — це дуже прагматичний спосіб осягнення реальності, але найважливіше питання, звісно, полягає в тому, що ж таке реальність. Молода людина дуже допитлива. Не завжди це стосується теми буддизму, бо ця сфера знань часто здається мотрошною, як моторошними часто здаються буддисти, чи не так? Вони роблять дивні речі, інколи смішно вдягаються, і здається, вони впродовж певного часу виглядають ще моторошніше, ніж до того, як прийшли в буддизм. Так було раніше. Колись ви могли гуляти з друзями та насолоджуватися життям, ходити на вечірки, а потім стали буддистами... Із тих пір ви не дзвоните друзям, а вони думають, що ви їх ненаведите, бо вони просто звичайні люди, а …

Тибетський майстер Джиґме Пунцок Рінпоче у видіннях одержував учення безпосередньо від багатьох будд і бодгісатв. На цьому відео він ділиться передачею благословень Манджушрі, будди незрівнянного знання, утілення мудрості. Він один із найважливіших майстрів після культурної революції, якщо говорити про кількість учителів, яких він навчав буддійській філософії, медитації та способу життя. [caption id="attachment_2789" align="aligncenter" width="1024"] Долина Джиґме Пунцока Рінпоче Ларунґ, провінція Січуань[/caption] На вигляд він кремезний, невисокий та, хтось може сказати, дещо гнівний на вигляд, однак із безмірним співчуттям. Молоді та розумні чоловіки й жінки з усього Китаю, Монголії та Тибету збиралися біля місця його усамітнення. Без запрошення, від десяти до двадцяти тисяч духовних пошукачів оселялися навколо нього на непривітних пустельних преріях Голоки, біля кордону з Монголією. Ціле місто невимушено виросло, наче гриби на літніх лугах. Тисячі з його послідовників самі стали вчителями Дгарми, даючи настанови сотням тисяч інших у мистецтві зустрічі з реальністю через оголену свідомість, турбуючись про духовні потреби інших та жагу до розуміння й до того, щоб стати цінними помічниками нашої глобальної цивілізації. Установлені стандарти були дуже високими. Якщо ви одержали ступінь магістра філософії, то, скоріше за все, ви були також і просунутим медитатором. Джиґме Пунцок є ілюстрацією того, як Дгарму передавали в Тибеті до культурної революції: людям просто дозволялося бути поруч із майстром та, найважливіше, їх приводили до реалізації такої ж, як і в майстра. Мене спіткала велика вдача зустріти його разом із друзями в Бодхґаї під буддовим деревом просвітлення. Він клав руки нам на голови і, тримаючи вервицю, доволі жваво промовляв “Ом А Ра Па Ца На Дгі”, мантру Манджушрі. Кхенпо Джиґме Пунцок помер 7 січня 2004 року в місті Ченду провінції Січуань у Китаї. [caption id="attachment_2792" align="aligncenter" width="380"] Мантра Манджушрі: Ом А Ра Па Ца На Дгі[/caption] https://www.youtube.com/watch?time_continue=324&v=5oNtYsNBedU Коли люди дивляться цей фільм, вони кажуть, що їх не може не зачепити невинність майстра, його любов …

“Умостившись спокійно, ви бачите реальність” Багато майстрів цитують це глибоке й сповнене мудрості речення, щоб показати найкоротший шлях до досягнення розумового здоров’я. Налаштувати нашу увагу на спокій це шаматха, яка в своїй найдосконалішій формі є незмінною якістю пробудженого стану свідомості. Бачити природний стан це віпаш’яна, яка в своїй найдосконалішій формі є пробудженим станом усіх будд, котрий непідвладний часу. Ці дві якості є неподільною єдністю стану просвітлення, і завдання медитаторів полягає в тому, щоб пізнати цю єдність у дійсності, за межами будь-яких упереджених ідей, а потім тренуватися в такому пізнанні до досягнення повної стабільності. Ось мій вірш про цю єдність, яка цінніша за будь-що інше. Аніж жити в сум’ятті життям, обваженим емоціями, втративши опору та здоровий глузд, ми завжди маємо можливість загальмувати та налаштувати серце та увагу у спокійному стані свідомості. Як пил припадає до поверхні і як ясною стає вода, ми та будь-хто інший у всесвіті маємо змогу бачити дійсність такою, якою вона є. Ось справжня суть та мета ритріту. Ось чому впродовж тисячоліть люди йшли у віддалені місця, щоб відкрити внутрішню свободу та просвітлення. Із оригінальним текстом Еріка Пеми Кунсанґа англійською можна ознайомитися тут.

Моє серце розривається, коли я дивлюсь новини про руйнівний землетрус, який прокотився по півночі Індії та Непалу. Тисячі людей втратили тих, кого любили, а також свої домівки. Це перевершує можливості моєї уяви. Наразі час протягнути руку допомоги і надсилати кошти та інші ресурси. Також замість того, щоб почуватися безпомічними, співпереживайте, коли посилаєте любов та турботу людям у Непалі. Долина Катманду це дім не лише для сотень храмів та вишуканих мистецьких і ремісничих лавок, але також для багатьох шкіл, де пробуджені майстри навчають людей, як бути найкращими версіями себе, найгуманнішими, найрозумнішими та найдобрішими. Тому долина насправді є однією з увінчаних перлин нашої цивілізації. Я тісно пов’язаний із одним місцем у долині Катманду та буддійськими майстрами, які в ній живуть, тому занотую кілька слів, щоб пояснити значення Боуданатха, місця Великої Ступи, яка удостоєна звання Обителі Пробудження. [caption id="attachment_2762" align="alignnone" width="668"] Король Трісонг Деуцен, Падмасамбгава та Шантаракшита, троє братів[/caption] Давня легенда про ступу в Боуданатху ключова для розуміння того, як буддизм прийшов у Тибет, країну, яка стала його носієм і була ним до попереднього століття. Книга “Легенда великої ступи” містить пророцтва для наших часів та перелічує вигоди від вияву поваги та практики біля сакральної споруди. Це захоплююча історія про жінку, яка власноруч почала будівництво, та її чотирьох синів, які на її смертному одрі пообіцяли завершити зводити масивну споруду ступи. Коли роботу було закінчено та накопичено багато хорошої карми, чотири сини здійснили шляхетні побажання, які збулися. Один із синів побажав: “Нехай я стану могутнім правителем, у якого буде сила та багатство принести Дгарму в Тибет!” Його брат сказав: “Якщо ти станеш королем, нехай я зможу допомогти заснувати спільноту ченців та черниць”. Третій син мовив: “Коли Дгарма прийде, буде багато перешкод, тому нехай я стану могутнім сідгою, який зможе вгамувати будь-які ворожі  сили!” Четвертий брат побажав допомагати їм як міністр. У майбутньому чотири брати знову …

Бути інсайдером не значить бути членом особливої групи, натомість це значить жити відповідально, брати відповідальність за життя й за те, із чого воно складається: за кожну думку, слово та вчинок. Усе, що ми проявляємо, кожна позиція, яку ми займаємо, усі наші прояви спілкування, кожен рух тіла має наслідок. У цих наслідків один керівник - намір. Намір відповідальний за поміч та кривду. Це потужна сила. Це творець долі та випадку, навіть доброї та поганої вдачі. Коли ми беремо відповідальність за мотивацію під час скоєння вчинків, ми змінюємо наші життя. У цьому ключі тибетські перекладачі тисячу років тому обрали слово нангпа для буддистів, яке просто означає інсайдер, який приймає той факт, що розум несе відповідальність за все. Бути справжнім інсайдером значить змінювати причини, а не винуватити наслідки. Навіть найменше кривдне діяння, таке як убити комаху, створює величезні наслідки. Якщо зробити це один раз, таку дію легше повторити, вона входить у звичку. Багато звичок, які ширяють у нашій свідомості кожного моменту нашого свідомого життя, підтримують ілюзію наявності когось із ідеями та позиціями, щоденними бажаннями, набором того, що подобається чи не подобається. Ця свідомість із ілюзорною особистістю зазвичай зайнята тим, що винуватить усе, що відбувається з нею чи кимось іще, коли насправді все, що трапляється, є наслідком, спричиненим попередніми миттєвостями свідомості, яка діяла з якимось наміром. Кожен із нас може прийняти вольове рішення поліпшити ситуацію, зцілити кривду, відмовитися від дрібного злодіяння й приниження цінності чиєїсь свідомості. Церемонія становлення інсайдера зазвичай включає момент, коли людина промовляє: “Я приймаю Прихисток у Дгармі”. А той, хто дає обітниці, відповідає: “І, таким чином, ти відмовишся відбирати життя”. Є щось неймовірно прекрасне в цьому рішенні, у цьому проголошенні ненасилля як основи на шляху до звільнення. Цей намір поширюється на всі наші дії та цілі й призводить до справжнії змін. Кармічна особистість змінюється на краще. І хоча незалежна особистість - …

У нашому глобальному суспільстві більше не секрет, що існує тонкіше тіло всередині нашої фізичної форми. Ми чуємо про це, ми бачили діаграми, малюнки ефірних форм людини зі стовпцем посередині та п’ятьма колесами, від яких розгалужуються тонкі канали та зв’язуються з кожною порою тіла. Усього їх 21000, якщо говорити точно. Ці канали є мережею світла, як мегаполіс, суперкомп’ютер, у якому триває рух удень і вночі. Так воно існує незалежно від того, чули ми про це чи ні, можемо чи не можемо побачити, віримо чи не віримо. Деякі духовні традиції навчають цьому й пов’язаним із цим методам відкрито, інші тримають у секреті, який добре охороняється. Це називається внутрішнє тіло, ефірна форма, і точна кількість каналів у кожному тілі, їх кольори, їх звуки та вібрації різняться в різних духовних традиціях. Однак усі вони погоджуються щодо одного: усередині нас значно більше чарівного та загадкового, ніж може побачити око. Аюрведа, давня індійська медична система лікування та її відповідник, який поширився та зберігся в Тибеті, дають надзвичайну кількість подробиць про те, як пов’язані здоров’я, психологія та тонке тіло. Йогічні системи в обох цих країнах збагатили людську цивілізацію сотнями коштовних методів, які йдуть значно далі, аніж лікування та психологічне здоров’я. Можна навчитися, як перевершити звичні цілі домашнього життя та стати незалежними від одягу, їжі, засобів пересування та ще багато іншого. Однак щоб досягнути справжньої свободи та просвітлення, системи внутрішньої йоги слід практикувати в зв’язку з живою традицією реалізації, ноу-хау про те, як повністю звільнити свідомість. Усередині тіл повністю пробуджених будд ці колеса та канали, енергетичні потоки та їхні сутнісні есенції перевершують будову звичайного людського тіла в майже неймовірний спосіб. Кожне колесо-чакра це безмежне місто з мільярдами всесвітів. Кожна шпарина на буддовому тілі складається з мільярдів сфер із мільярдами світів у кожній із них, у яких мільярди будд навчають мільярди живих істот. У той самий час, промені світла …

Простір - це найсильніша метафора для свідомості; це п’ятий елемент, який вміщує все. Усе колись було і буде завдяки простору. Ніщо не може рухатися поза простором, ніщо не існує поза простором. У просторі всі світи та явища з’являются й щезають, а простір сам по собі не з’являється й не зникає. Однак простір і свідомість це не одне й те саме. Гори, пагорби та широкі рівнини, океани, річки, озера, сонце, вулкани, кожне вогнище, шторми та м’які подуви вітрів можливі лише завдяки простору. Без простору не було б місця для чотирьох елементів, не було б місця ні для чого. Простір ніколи не з’являвся, адже він не зроблений ні з чого. Різкий тенор Паваротті, як у ведмедя, можна почути завдяки простору, бо звук може подорожувати до барабанних перетинок. Якби не було простору, не було б місця для наступного моменту. Без простору все було б монолітним, навіки змерзлим, і не було б місця для розгортання драми. Безглуздо уявляти, що щось є, коли для цього немає місця. Звичайний факт того, що ми можемо відчувати, думати та знати, є прямим доказом того, що розум просторий. Але розум це не те саме, що простір. Коли базовий простір свідомості зникає з поля зору, може з’явитися клаустрофобія, напруга та страх. Цей основний неспокій є тягарем існування, токсичним шипом, який існує в кожній бентежній емоції, кожної миті двоїстої свідомості. Тому конче необхідно поєднатися з просторовим аспектом розуму. [caption id="attachment_2723" align="aligncenter" width="1024"] Чотири елементи нізвідки не з'являються, ніде не перебувають і нікуди не щезають, усе цілком поза межами з'яви, перебування та зникнення. Це означає відкрити основний простір зовнішніх явищ.[/caption] Безпосередній метод роботи з простором ми знаходимо в таких словах майстра медитації Тулку Урґ’єна Рінпоче: На практиці простір має ознаки такого, що не з’являється, не знаходиться й не зникає. У абсолютному вимірі, усі явища, які ми пізнаємо, знаходяться за межами появи, знаходження …

Аніж ділити всіх на помічників, ворогів та сторонніх людей, є можливість вважати, що кожен, кого ми зустрічаємо, це наш родич, і зрощувати справжні людські цінності. Близькість та турботу, яку ми так легко відчуваємо до наших батьків, дітей чи коханих, можна розширити так, що, зрештою, нікого не буде виключено. Такі розумові рамки приносять справжній спокій, вирішують спори, допомагають пробачити більшість кривд та зцілюють більшість болючих емоцій. Усе, що ми робимо, скеровується нашими намірами. Чим добрішими та альтруїстичними ми намагаємося робити наші життєві мотиви, тим легше нам взаємодіяти з іншими людьми та з собою. Найбільш чеснотна мотивація - це мотивація пробудженої свідомості, бодгічітти: бажання досягнути просвітлення заради звільнення всіх чутливих істот. Інший спосіб розуміння бодгічітти - це пробуджений стан всіх будд, який за своєю суттю однаковий з природою наших умів, і перевершує всі ярлики, такі як “це виникло”, “це триває” чи “це припинилося”. Це абсолютна пробуджена свідомість. Цими днями, коли недуальність та єдність, Магамудра й Дзоґчен, немов швидка кава чи швидке завершення, можуть вважатися мірилом вартості духовної практики, може й не бути так багато інтересу до техніки використання двоїстої свідомості для прогресу на шляху до просвітлення. Однак для прагматичних духовних практиків кожен момент слід використати якнайкраще. Допоки досвід переживання недвоїстого пробудженого ума не став реальним, усі обставини в цьому світі вказують на те, щоб утілювати вчення на практиці, розуміти та вправлятися в найшляхетнішому прояві двоїстої свідомості. Наявність бодгічітти в наших серцях перевищує будь-які вигоди в цьому світі і цінується Буддою. Пробуджена свідомість найцінніша, найбільш вартісна річ, яка може бути в нашій людській цивілізації. Випробуваний і перевірений на практиці шлях того, як зародити бодгічітту в наших серцях, у тому вигляді, у якому його передали нам крізь не порушену лінію передачі від Будди й до наших часів, полягає в дуже конкретній установці свідомості стосовно кожної особи чи істоти: що всі вони - наші батьки. …

Упродовж юнацьких років моя глибока цікавість пробудилася до справжнього знання і привела мене до вчень Будди та Падмасамбгави. Мене спілкала безмірна вдача навчатися традиції мудрості від багатьох живих буддійських майстрів. Мої головні вчителі - це великий майстер Дзоґчену Тулку Урґ’єн Рінпоче та його син Чок’ї Н’їма Рінпоче. Їх учення дали мені можливість перекладати лекції та оригінальні письмена. У 2010 році Чок’ї Н’їма Рінпоче поклав на мене завдання навчати Дгармі. Під час рітрітів із медитації я наголошую на тому, як відкрити просту й природнью присутність, щоб допомогти людям пізнати свою свідомість та свободу, яку за допомогою цього можна здобути. Цей простий спосіб перебування дозволяє відкрити благородні якості співчуття, любові та мудрості. На сьогодні мої головні активності полягають у виданні книг, лекціях, ритрітах із медитації та приватних настановах. Також я редактор журналу “LEVEKUNST мистецтво життя”. Пишу есе на різні теми. Із оригіналом публікації англійською мовою можна ознайомитися тут.