Статті

Абсолютний Дзоґчен – інтерв’ю з Тулку Урґ’єном Рінпоче (друга частина)

Продовження. Першу частину читайте, будь ласка тут. Нарешті, ще одне важливе запитання, чи хоче Рінпоче порадити щось особливе читачам "Сонця Ваджрадгату", які є переважно домогосподарями? Спершу їм слід одержати настанови з прямого введення та розпізнати природу ума. Після цього потрібно намагатися не втрачати цей стан, а опісля поєднувати його з їхніми повсякденними діями. Загалом, існує чотири види повсякденних дій, якими традиційно вважають ходьбу, сидіння, прийом їжі та лежання. Ми не завжди тільки сидимо чи тільки рухаємося; ми чергуємо ці дії. Окрім того, ми також їмо, ходимо в туалет та спимо. Тобто, скидається на те, що таких дій п'ять [сміється]. Однак у будь-який час, у будь-якій ситуації нам потрібно намагатися не переривати плин практики. Слід намагатися поєднувати практику й повсякденне життя. Коли ви звикаєте все більше, будь-який об'єм повсякденних дій лиш спричинить те, що недвоїсте усвідомлення розвиватиметься й ставатиме оздобою свідомості, яка не відволікається, чиста й позбавлення потьмарень. Коли ви можете поєднувати практику зі щоденними діями, ці дії стануть корисними й позбавленими будь-якої шкоди. Це в тому випадку, коли ви розпізнали вашу сутність як слід. Якщо ви не розпізнали правильно, щоденні справи відволікатимуть - у вас не буде стабільності. Коли бракує стабільності - це як пасмо волосся, яке коливається від подувів вітру, у той час як голка стоятиме на місці не залежно від того, наскільки вона маленька. Навіть дуже тоненьку голку вітер не похитне. Коли ви дійсно розпізнали свою суть, вас не відволікатимуть щоденні активності, як та голка, яка стоїть стабільно. Двоїста свідомість повністю позбавлена стабільності, немов волосся, яке готове ворушитися від найменшого подуву вітру; воно стає жертвою п'ятьох зовнішніх об'єктів відчуттів. Із іншого боку, усвідомлення, коли його розпізнали як слід, ніколи не стає залежним від об'єктів відчуттів. Як голка, яку не рухає вітер. Які підготовчі практики для повної реалізації Дзоґчен? Мета ньондро, підготовчих практик, полягає в тому, щоб усунути потьмарення …

Чок’ї Ньїма Рінпоче розповідає про своє народження

Місце, де я народився, зветься Накчука, яке знаходиться біля Лхаси. Мій тато, Тулку Урґ’єн Рінпоче, прибув із Кхаму; а моя мама з місця коло Лхаси. Далі відбулися дуже прості речі, хоч це може звучати так, ніби я вихваляюся. Люди відмічали, що моє народження супроводжувалося різними знаками; усі я вже зараз не пригадаю. Тим не менше, сонце, місяць та зірка проглядалися на небі в один і той самий час; і цей момент вважається дуже особливим. Серед місцевих людей родина моєї мами була досить популярною. Її батько був губернатором провінції, а також практиком, якого високо цінували. Через це люди говорили, що сталося щось хороше. Було видно сонце, місяць та зірку. Мабуть, народився великий лама. А інші казали, що ні, це недобре. Звичайно ж, тепер хтось приїде з монастиря, скаже, що перед ними реінкарнація їхнього лами, і заберуть хлопчика. Для нас нічого хорошого від цього не буде. Це точно недобрий знак. Моїй бабусі обридли плітки, і вона сказала: “Вам не слід про це хвилюватися. Немовля - дівчинка.” Це задовольнило місцевих, і вони промовляли: “Тоді все гаразд. Якщо дівчинка — усе добре. Вона хоча б тут залишиться.” Таємниця моєї бабусі протрималася місяць. А коли люди про все дізналися, вони були невдоволені. Це має бути тулку. Вони точно заберуть його. Він не стане нашим майбутнім губернатором. Кажуть, що коли я був немовлям, я показав пальцем у напрямі регіонального монастиря під назвою “Бонґ ґомпа”, і від мене почули: “Бонґ, бонґ.” Невеликий гурт старших ченців на конях прибув за кілька місяців. Вони ходили від одного будинку до іншого й цікавилися немовлятами та складали список імен їхніх батьків. Підійшли й до нашої домівки. Вони показали листа з передбаченням від Кармапи, де було написано, що батько дитяти є відьядгарою, ім’я матері таке й таке, а знак року народження такий і такий. У дитини є родимі плями в трьох місцях …

Абсолютний Дзоґчен – інтерв’ю з Тулку Урґ’єном Рінпоче (перша частина)

Що таке Дзоґчен? Дзоґ, “досконалість” чи “завершення” означає, як у цій цитаті з тантри: “Завершення в одному - усе завершене в умі. Завершене в двох - усе в самсарі та нірвані завершене в цьому”. Дзоґ означає, що всі вчення, усі явища цілком містяться в колісниці Дзоґчен; усі нижні колісниці включені до Дзоґчен. “Чен”, “велике”, означає, що не існує методів чи засобів, які вищі за цю колісницю. Які основи практики відповідно до шляху Дзоґчен? Усі вчення Будди містяться в дев’ятьох колісницях, із яких Дзоґчен, Велика Досконалість, подібна до найціннішого золотого орнаменту на вістрі даху чи переможного стягу на вершині високої будівлі. Усі дев’ять нижчих колісниць містяться в дев’ятій, яка зветься Дзоґчен по-тибетськи, Магасанґі на санскриті [і Велика Досконалість англійською]. Однак Дзоґчен не міститься в найнижчій із них, колісниці шравак. Тому коли ми кажемо “досконала” чи “завершена”, це означає, що всі нижчі яни реалізовані чи повністю містяться в Великій Досконалості, у Дзоґчен. Зазвичай ми говоримо, що Дзоґчен, який інколи називаємо Аті Йоґою, це традиція Дгарми, однак по суті це стан нашої свідомості. Єдність порожнечі й ясності це стан свідомості всіх чутливих істот. У цьому немає нічого особливого. Практик повинен засвоїти це з “ядром усвідомлення”. Це шлях практики. Повторю, “єдність порожнечі й ясності з ядром усвідомлення”. Особлива риса Дзоґчен така: “Споконвічна чиста суть це Трекчо, Проривання Крізь”. Цей погляд насправді є в усіх дев’ятьох колісницях, однак особлива якість Дзоґчен це те, що називається “невимушено присутня природа, Тоґал, Прямий Перенос”. Єдність цих двох, Проривання Крізь та Прямого Переносу, Трекчо й Тоґал, це особливе або унікальне вчення Дзоґчен. Ось що таке Дзоґчен. Це воно. Це надзвичайно прекрасне вчення. Схоже на те, що Дзоґчен дуже безпосередній та нелінійний у тому сенсі, як практик до нього наближається. У рамках інших ян подекуди спершу слід виконати звід підготовчих практик, а потім практику ідама, ца-лунґ тощо. Так воно відбувається. …
Chokyi Nyima Rinpoche

Таємна сила печалі

На яких переживаннях засноване вчення Будди? Це печаль, любов та відкритість. І хоча вони здаються доволі різними, печаль та відкритість насправді тісно пов’язані. Глибокий смуток, який переповнює нас, коли ми усвідомлюємо непостійну природу всіх явищ, відкриває до світу, який нас оточує. Ми відкриваємо серця й починаємо помічати істот, які знаходяться поруч. Ми бачимо, як кожному з нас доводиться переживати тяжкі миті життя; ми розуміємо плинну природу наших задоволень; і усвідомлюємо, скільки переживань, болю й страждань ми зазнаємо впродовж життя. Таким чином, ми розуміємо, що кожен із нас одержує схожий болісний досвід. Коли ми знаємо, через що проходять та що відчувають інші, ми не можемо нічого вдіяти, окрім як відчути до них симпатію, і бажання допомагати й захищати істот, які нас оточують, природно зростає в нас. Це бажання допомагати й захищати з’являється з любові, і чим більше ми відкриваємо наші очі до невідання та страждань інших, тим сильнішою стає наша любов. Любов очищує свідомість від товстого туману пристрасті, гніву та невідання. Любов, як сонце, яке світить крізь туман і розчиняє його, допоки залишається лише незмірна відкритість та ясність. Коли не залишається нічого іншого, окрім незмірної відкритості й ясності, ми стикаємося віч-на-віч із основною природою всіх явищ поза межами концепцій. Допоки думки повторно виникають, туман неминуче з’являється знову. Однак наразі ми знаємо - із власного досвіду - що свобода й пробудження прямо тут усередині нас. Реалізація цього породжує невимовну радість. Для себе ми зрозуміли, що пробудження справді може статися, для нас і для будь-кого іншого - як чудово! Щиросердне бажання, щоб усі могли пробудитися до справжньої свободи, зароджується в нас і поглинає нас до моменту, коли наші прив’язанності й потьмарення свідомості природним чином зникають. І весь час ми бачимо світ таким, яким він є, цілком непостійним та сповненим болю, і наша печаль навіть іще більше глибшає. Тим не менше, наша печаль наразі …

Про впевненість у Дгармі: інтерв’ю з Його Святістю 16м Ґ’ялва Кармапою (друга частина)

Продовження. Першу частину інтерв’ю читайте, будь ласка, тут. Денсал: Ви визнаний голова важливої лінії, ґуру для багатьох тисяч людей. Часто поширюються неправильні концепції про те, хто такий духовний учитель у цій традиції. Чи не могли б ви пояснити своїми словами, хто такий ґуру? Й. С.: Я вам розповім, ким ґуру не є. Це той, хто зацікавлений у славі, навчає, щоб стати знаменитим, багатим; або той, хто виставляє напоказ усі якості справжнього вчителя, коли навколо багато людей: одягає маску Дгарми, щоб, так би мовити, проявлятися будь-яким доречним чином, однак нещиро. А його реальність дуже відрізняється. Коли він знаходиться на віддалі від натовпу людей, він потребує стільки ж, скільки інші люди, прагне стільки ж, скільки інші, якщо не більше. Він ділить живих істот, він егоїстичний, усі ці негативні стани в ньому є, і вони не трансформувалися. Це те, що, на жаль, трапляється в ці дні занадто часто, і це чинить негативний вплив на духовний шлях та духовних друзів загалом. Це сприяє поширенню негативних поглядів серед необізнаних людей про те, кого можна вважати справжнім ґуру. Можливо, вони зустрінуть когось, хто є справжнім учителем, але не зможуть до нього ставитися так, як належить, адже пройшли через інший негативний досвід, про який я вже розповів. Цими днями, взагалі-то, зустріти повністю справжнього ґуру складно. Якщо ви зустрінетеся з духовним другом, який є ґуру, переконайтеся, що так само, як він хоче допомогти собі, він хоче допомогти і вам; а також переконайтеся, що він здатний вам допомогти. У нього має бути бажання допомагати вам также ж сильне, як і бажання допомагати собі. У такому випадку така особа може вважатися духовним другом. Справжня якість ґуру полягає в бажанні працювати задля блага інших, яке слідує поруч зі здатністю працювати задля блага інших. І також існують різні рівні ґуру. Є різні щаблі спроможності приносити користь іншим, різні щаблі наявності сили й …

Про впевненість у Дгармі: інтерв’ю з Його Святістю 16м Ґ’ялва Кармапою (перша частина)

Раннього ранку [1980 року] Його Святість Шістнадцятий Кармапа із щедрістю дав інтерв’ю читачам журналу Densal. Те, що міститься в тексті інтерв’ю, слово в слово перекладене Нґодрубом Церінґом Буркаром. У ньому Його Святість навчає багатьом важливим аспектам, які стосуються духовної практики, лінії Каґ’ю, а також тому, як практикові Дгарми жити в сучасному світі. Це своєчасне та найцінніше вчення для буддистів та інших, хто практикує схожий шлях. Денсал: Це ваш третій візит до Америки. У вас є якісь спостереження, якими ви могли б поділитися, включаючи оцінку розвитку Дгарми в Сполучених Штатах? Й. С.: Відповідальність учителя полягає в тому, щоб завжди давати вчення. Немає різниці, мало чи багато часу минуло; має значення те, щоб учення давалися постійно. Іноді здається, що в певний часовий проміжок давати вчення краще, адже більшість людей не зайняті й у них багато вільного часу. Можливо, у інший період може здаватися, що вчення не слід давати, адже люди зайняті та, може, їм не цікаво. Важливо не проводити дискримінацію стосовно часу й місця, а завжди робити вчення доступними постійно. Якщо є одна зацікавлена особа, учення необхідно зробити доступними. Може бути усього кілька зацікавлених, кілька сотень чи навіть мільйони, але вчення Дгарми мають продовжуватися без будь-якого відчуття пересичення чи розчарування. Учення Дгарми мають тривати в усі часи, перевершуючи тимчасові явища. Може виникнути інша ситуація, коли, зважаючи на певний час у житті чи на те, чого ми досягли, ми відчуваємо, що, можливо, нам слід перестати практикувати чи слухати вчення. Це не шлях Дгарми. Вам слід продовжувати. Тоді це шлях бодгісатви. Допоки це приносить користь хоча б одній істоті, ви повинні, не відчуваючи будь-якого смутку, продовжувати. Якщо ви на 100 відсотків віддані та впевнені в ученнях, тоді кожна життєва ситуація може бути частиною практики. Ви можете жити практикою замість того, щоб обмежитися лише її виконанням. А що стосується поширення Дгарми всюди, то це стається …

Любляча доброта та співчуття в традиції Дзоґчен

"Любляча доброта та співчуття в традиції Дзоґчен" ~ із настанов Цокні Рінпоче Будь ласка, слухайте вчення з альтруїстичною свідомістю бодгічітти: наміром досягти повного просвітлення задля блага всіх чутливих істот. Зараз ми знаходимося на стадії шляху. Є два аспекти шляху: абсолютна бодгічітта та відносна бодгічітта. У рамках відносної бодгічітти розрізняють два аспекти бодгічітти наміру й бодгічітти дії. Зараз ми вивчатимемо бодгічітту наміру. Стосовно цього можна виділити так звані чотири незмірні: незмірну любов, незмірне співчуття, незмірну радість і незмірну рівність. Ми розпочнемо з любові або люблячої доброти. У цьому контексті ми говоримо про сутність любові, функцію любові та незмірність любові чи безмежність любові. У чому суть любові? Суть любові це такий вид прагнення чи побажання, щоб ми самі та всі інші знайшли щастя та причини для щастя. Однак якщо в нас немає радості чи благополуччя, ми не зможемо пережити досвід любові, і без цього не може бути дії чи функції любові. Окрім того, наша любов не буде безмежною. Тому слід почати з переживання благополуччя. Ми маємо почуватися благополучними або щасливими. Ми маємо переживати цей стан в наших тілах, у наших свідомостях та нашому сприйнятті. Коли ми наближаємося до буддової природи, з’являється те відчуття благополуччя, природного щастя, яке не залежить та не спричиняється певним об’єктом. Воно не залежить від причин чи умов. Це не якийсь різновид інтоксикації. Це лиш дуже просте відчуття благополуччя. Коли ми ідентифікуємо цей стан після того, як переживемо його, ми можемо бажати досягнення такого щастя для нас самих, а також для всіх інших істот. Щоб переживати основну любов, основну люблячу доброту, нам слід уникати того, що стає цьому на заваді, а також набути тих якостей, які можуть її посилити. Зашкодити її зростанню можуть обставини, пов’язані з почуттями та відчуттями. У рамках буддизму ми говоримо про п’ять сукупностей чи скандг. Це сукупності форми, відчуттів чи почуттів, уявлень, імпульсів та, нарешті, …

Хто такий внутрішній ґуру?

Томас Доктор: Хто такий внутрішній ґуру? Як це стосується інтуїції? Чок’ї Н’їма Рінпоче: Спершу слід зрозуміти значення слова ґуру. Хто такий ґуру? Про ґуру можна багато говорити, слово походить із санскритської термінології. Якщо буквально перекласти термін ґуру, він означає “тяжкий”. Але чому тяжкий, у якому сенсі? У тому, що якості мудрості та співчуття й сили повністю проявлені. Ідеться про вагу цих якостей. Далі ми можемо говорити про зовнішнього майстра, зовнішнього ґуру та внутрішнього ґуру. І коли ми говоримо про зовнішнього ґуру, якщо є людина, котра має якості мудрості, співчуття та просвітлені якості, людина, у якій проявлені ці якості, ця людина, яку ми вважаємо кимось відділеним від нас самих, називається зовнішнім ґуру. Ця людина - це зовнішній ґуру, а також якості, які має ця людина - це теж зовнішній ґуру. Так само ми можемо сказати, що вчення, коментарі про шлях до набуття якостей мудрості, співчуття та сили в тому вигляді, як вони викладені в відомих ученнях Будди, у текстах, у записаних словах, а також у коментарях до цих слів, це також ґуру, різновид ґуру. Його можна назвати зовнішнім ґуру, тим, хто проявився в формі слів Переможців. Але коли хтось розпізнає в собі потенціал для досягнення цих якостей у їх досконалості - мудрості, співчуття та сили - і коли він також повністю проявив ці якості в собі, тоді він зустрічається з внутрішнім ламою, із абсолютним, природним ламою. Коли це трапляється, коли це розпізнавання природних якостей, мудрості, співчуття та сили, а також їх прояв, який має потенціал для того, щоб стати повністю досконалим, це час для того, щоб наживо зустрітися зі справжнім ґуру.” Оригінальне відео, на якому мовить Рінпоче, можна подивитися тут: https://www.youtube.com/watch?v=ggoYG4kXlj4  
Chokyi Nyima Rinpoche Buddhist Lama

Відречення

Поки ми вперто віримо в “себе”, нас повністю переповнюють усі види емоцій. Знову й знову таке вірування веде нас до падіння. Ми міцно прив’язані до себе та до тих, кого з собою ототожнюємо; і поряд із такою прив’язаністю крокує її темний приятель - тонка огида до того, що ми вважаємо “не нами” та “не нашим”. Ми також відносимо об’єкти, якими володіємо, до таких, що належать “нам”. Вони “наші”. Таке поширене узагальнення обтяжене емоціями. Якщо ми спинимося й поглянемо на цю ідею, то зрозуміємо, що нам не належить насправді нічого. Коли ми відчалимо з цього світу, усе, що нам відоме, доведеться лишити позаду. Ми навіть не візьмемо з собою це тіло, яким рік у рік так старанно дорожили. Так що ж нам насправді належить, і де цей удаваний власник, це зніжене “я”, задля якого ми сперечаємося, жадаємо, нудьгуємо, насолоджуємося тощо? Допоки повністю не розчиняться ці хибні ідеї про те, що є частиною нашого досвіду, нам слід прийняти, що ми досі вкутані глибокою оманою. Наразі усвідомити нашу оману - це дуже важливий крок, але спинитися лише на цьому недостатньо. Немає більшої дурості, аніж прожити все життя зі знанням того, що ви живете в омані, і нічого з цим не робити. Потім, коли вже пізно чимось зарадити, ми раптом спохвачуємося на смертному одрі й думаємо: “Яким же я був непроглядним дурнем! Я змарнував таку коштовну можливість!” Тієї миті нам лишиться тільки відчайдушно бити себе в груди. Чи впродовж усього нашого буття існувала більш руйнівна ідея, аніж ця? Щоб упевнитися, що цього ніколи з нами не трапиться, нам натомість слід прийняти це послання близько до серця. Немає різниці, наскільки привабливими нам здаються об’єкти відчуттів, адже вони неспроможні обдарувати нас тривалим щастям. Це розуміння, коли воно починає просочуватися в нас, називають “відреченням”. Уривок із книги “Кілька слів поради від самого серця” Чок’ї Н’їми Рінпоче. Із …