FROM
Як відкрити поранене серце – частина 1
Щоб радісно жити в світі, у якому навколо багато болю, потрібно не закриватися, а робити якраз протилежне. Тибетський учитель розповідає, як саме. Я б хотів поговорити про фундаментальну якість, яка притаманна всім нам: вроджену ніжність нашого власного серця, яка по-тибетськи зветься цева. Коли воно [серце] тепле, сповнене ніжності й любові до інших, наше власне серце може подарувати нам найчистіше та найглибще щастя, яке існує, і дозволить випромінювати це щастя на інших. Це щастя прямо тут, усередині нас. Це не щось зовнішнє, що нам слід шукати чи чого необхідно прагнути. Нам не потрібно мати кілька університетських ступенів, тяжко працювати та відкладати багато грошей, щоб це купити. Нас не повинні спіткати для цього особливі можливості чи неймовірна вдача. Нам тільки потрібне це серце, яке прямо тут, усередині нас, доступне в будь-який час. Можливо, це звучить занадто просто — навіть спрощено. Якщо щастя таке доступне, тоді чого ж так багато людей навколо нас нещасні? І якщо періодами ми все ж щасливі, чому наше щастя таке ненадійне і його важко підтримувати? Причина в тому, що хоча це радісне, тепле серце від природи притаманне нам, переважно його сяйво сховане від нас. Одна з найпоширеніших перешкод для цева це чіпляння за образи. Коли хтось завдав вам болю, непросто лишати ваше серце відкритим до тієї людини. Навіть гірше, образа до однієї людини чи до гурту людей може перетворитися на масштабнішу форму обурення, як, наприклад, упередження щодо цілої групи людей або неприязнь до всього людського роду. Нерідко буває, що коли нам кілька разів завдали болю, це блокує весь потік ніжності з м’якого за своєю природою людського серця. Якщо ви зачините своє серце через минулі кривди, життя перетворюється на сповнені болю тортури. Навіть якщо ви ображені на одну лише людину, щоразу, коли ви думаєте про них чи згадуєте час, коли вас кривдили, ви страждатимете. Оскільки ви не контролюєте час, …