Раннього ранку [1980 року] Його Святість Шістнадцятий Кармапа із щедрістю дав інтерв’ю читачам журналу Densal. Те, що міститься в тексті інтерв’ю, слово в слово перекладене Нґодрубом Церінґом Буркаром. У ньому Його Святість навчає багатьом важливим аспектам, які стосуються духовної практики, лінії Каґ’ю, а також тому, як практикові Дгарми жити в сучасному світі. Це своєчасне та найцінніше вчення для буддистів та інших, хто практикує схожий шлях. Денсал: Це ваш третій візит до Америки. У вас є якісь спостереження, якими ви могли б поділитися, включаючи оцінку розвитку Дгарми в Сполучених Штатах? Й. С.: Відповідальність учителя полягає в тому, щоб завжди давати вчення. Немає різниці, мало чи багато часу минуло; має значення те, щоб учення давалися постійно. Іноді здається, що в певний часовий проміжок давати вчення краще, адже більшість людей не зайняті й у них багато вільного часу. Можливо, у інший період може здаватися, що вчення не слід давати, адже люди зайняті та, може, їм не цікаво. Важливо не проводити дискримінацію стосовно часу й місця, а завжди робити вчення доступними постійно. Якщо є одна зацікавлена особа, учення необхідно зробити доступними. Може бути усього кілька зацікавлених, кілька сотень чи навіть мільйони, але вчення Дгарми мають продовжуватися без будь-якого відчуття пересичення чи розчарування. Учення Дгарми мають тривати в усі часи, перевершуючи тимчасові явища. Може виникнути інша ситуація, коли, зважаючи на певний час у житті чи на те, чого ми досягли, ми відчуваємо, що, можливо, нам слід перестати практикувати чи слухати вчення. Це не шлях Дгарми. Вам слід продовжувати. Тоді це шлях бодгісатви. Допоки це приносить користь хоча б одній істоті, ви повинні, не відчуваючи будь-якого смутку, продовжувати. Якщо ви на 100 відсотків віддані та впевнені в ученнях, тоді кожна життєва ситуація може бути частиною практики. Ви можете жити практикою замість того, щоб обмежитися лише її виконанням. А що стосується поширення Дгарми всюди, то це стається …

"Любляча доброта та співчуття в традиції Дзоґчен" ~ із настанов Цокні Рінпоче Будь ласка, слухайте вчення з альтруїстичною свідомістю бодгічітти: наміром досягти повного просвітлення задля блага всіх чутливих істот. Зараз ми знаходимося на стадії шляху. Є два аспекти шляху: абсолютна бодгічітта та відносна бодгічітта. У рамках відносної бодгічітти розрізняють два аспекти бодгічітти наміру й бодгічітти дії. Зараз ми вивчатимемо бодгічітту наміру. Стосовно цього можна виділити так звані чотири незмірні: незмірну любов, незмірне співчуття, незмірну радість і незмірну рівність. Ми розпочнемо з любові або люблячої доброти. У цьому контексті ми говоримо про сутність любові, функцію любові та незмірність любові чи безмежність любові. У чому суть любові? Суть любові це такий вид прагнення чи побажання, щоб ми самі та всі інші знайшли щастя та причини для щастя. Однак якщо в нас немає радості чи благополуччя, ми не зможемо пережити досвід любові, і без цього не може бути дії чи функції любові. Окрім того, наша любов не буде безмежною. Тому слід почати з переживання благополуччя. Ми маємо почуватися благополучними або щасливими. Ми маємо переживати цей стан в наших тілах, у наших свідомостях та нашому сприйнятті. Коли ми наближаємося до буддової природи, з’являється те відчуття благополуччя, природного щастя, яке не залежить та не спричиняється певним об’єктом. Воно не залежить від причин чи умов. Це не якийсь різновид інтоксикації. Це лиш дуже просте відчуття благополуччя. Коли ми ідентифікуємо цей стан після того, як переживемо його, ми можемо бажати досягнення такого щастя для нас самих, а також для всіх інших істот. Щоб переживати основну любов, основну люблячу доброту, нам слід уникати того, що стає цьому на заваді, а також набути тих якостей, які можуть її посилити. Зашкодити її зростанню можуть обставини, пов’язані з почуттями та відчуттями. У рамках буддизму ми говоримо про п’ять сукупностей чи скандг. Це сукупності форми, відчуттів чи почуттів, уявлень, імпульсів та, нарешті, …

Томас Доктор: Хто такий внутрішній ґуру? Як це стосується інтуїції? Чок’ї Н’їма Рінпоче: Спершу слід зрозуміти значення слова ґуру. Хто такий ґуру? Про ґуру можна багато говорити, слово походить із санскритської термінології. Якщо буквально перекласти термін ґуру, він означає “тяжкий”. Але чому тяжкий, у якому сенсі? У тому, що якості мудрості та співчуття й сили повністю проявлені. Ідеться про вагу цих якостей. Далі ми можемо говорити про зовнішнього майстра, зовнішнього ґуру та внутрішнього ґуру. І коли ми говоримо про зовнішнього ґуру, якщо є людина, котра має якості мудрості, співчуття та просвітлені якості, людина, у якій проявлені ці якості, ця людина, яку ми вважаємо кимось відділеним від нас самих, називається зовнішнім ґуру. Ця людина - це зовнішній ґуру, а також якості, які має ця людина - це теж зовнішній ґуру. Так само ми можемо сказати, що вчення, коментарі про шлях до набуття якостей мудрості, співчуття та сили в тому вигляді, як вони викладені в відомих ученнях Будди, у текстах, у записаних словах, а також у коментарях до цих слів, це також ґуру, різновид ґуру. Його можна назвати зовнішнім ґуру, тим, хто проявився в формі слів Переможців. Але коли хтось розпізнає в собі потенціал для досягнення цих якостей у їх досконалості - мудрості, співчуття та сили - і коли він також повністю проявив ці якості в собі, тоді він зустрічається з внутрішнім ламою, із абсолютним, природним ламою. Коли це трапляється, коли це розпізнавання природних якостей, мудрості, співчуття та сили, а також їх прояв, який має потенціал для того, щоб стати повністю досконалим, це час для того, щоб наживо зустрітися зі справжнім ґуру.” Оригінальне відео, на якому мовить Рінпоче, можна подивитися тут: https://www.youtube.com/watch?v=ggoYG4kXlj4  

Поки ми вперто віримо в “себе”, нас повністю переповнюють усі види емоцій. Знову й знову таке вірування веде нас до падіння. Ми міцно прив’язані до себе та до тих, кого з собою ототожнюємо; і поряд із такою прив’язаністю крокує її темний приятель - тонка огида до того, що ми вважаємо “не нами” та “не нашим”. Ми також відносимо об’єкти, якими володіємо, до таких, що належать “нам”. Вони “наші”. Таке поширене узагальнення обтяжене емоціями. Якщо ми спинимося й поглянемо на цю ідею, то зрозуміємо, що нам не належить насправді нічого. Коли ми відчалимо з цього світу, усе, що нам відоме, доведеться лишити позаду. Ми навіть не візьмемо з собою це тіло, яким рік у рік так старанно дорожили. Так що ж нам насправді належить, і де цей удаваний власник, це зніжене “я”, задля якого ми сперечаємося, жадаємо, нудьгуємо, насолоджуємося тощо? Допоки повністю не розчиняться ці хибні ідеї про те, що є частиною нашого досвіду, нам слід прийняти, що ми досі вкутані глибокою оманою. Наразі усвідомити нашу оману - це дуже важливий крок, але спинитися лише на цьому недостатньо. Немає більшої дурості, аніж прожити все життя зі знанням того, що ви живете в омані, і нічого з цим не робити. Потім, коли вже пізно чимось зарадити, ми раптом спохвачуємося на смертному одрі й думаємо: “Яким же я був непроглядним дурнем! Я змарнував таку коштовну можливість!” Тієї миті нам лишиться тільки відчайдушно бити себе в груди. Чи впродовж усього нашого буття існувала більш руйнівна ідея, аніж ця? Щоб упевнитися, що цього ніколи з нами не трапиться, нам натомість слід прийняти це послання близько до серця. Немає різниці, наскільки привабливими нам здаються об’єкти відчуттів, адже вони неспроможні обдарувати нас тривалим щастям. Це розуміння, коли воно починає просочуватися в нас, називають “відреченням”. Уривок із книги “Кілька слів поради від самого серця” Чок’ї Н’їми Рінпоче. Із …

Поки ми вперто віримо в “себе”, нас повністю переповнюють усі види емоцій. Знову й знову таке вірування веде нас до падіння. Ми міцно прив’язані до себе та до тих, кого з собою ототожнюємо; і поряд із такою прив’язаністю крокує її темний приятель - тонка огида до того, що ми вважаємо “не нами” та “не нашим”. Ми також відносимо об’єкти, якими володіємо, до таких, що належать “нам”. Вони “наші”. Таке поширене узагальнення обтяжене емоціями. Якщо ми спинимося й поглянемо на цю ідею, то зрозуміємо, що нам не належить насправді нічого. Коли ми відчалимо з цього світу, усе, що нам відоме, доведеться лишити позаду. Ми навіть не візьмемо з собою це тіло, яким рік у рік так старанно дорожили. Так що ж нам насправді належить, і де цей удаваний власник, це зніжене “я”, задля якого ми сперечаємося, жадаємо, нудьгуємо, насолоджуємося тощо? Допоки повністю не розчиняться ці хибні ідеї про те, що є частиною нашого досвіду, нам слід прийняти, що ми досі вкутані глибокою оманою. Наразі усвідомити нашу оману - це дуже важливий крок, але спинитися лише на цьому недостатньо. Немає більшої дурості, аніж прожити все життя зі знанням того, що ви живете в омані, і нічого з цим не робити. Потім, коли вже пізно чимось зарадити, ми раптом спохвачуємося на смертному одрі й думаємо: “Яким же я був непроглядним дурнем! Я змарнував таку коштовну можливість!” Тієї миті нам лишиться тільки відчайдушно бити себе в груди. Чи впродовж усього нашого буття існувала більш руйнівна ідея, аніж ця? Щоб упевнитися, що цього ніколи з нами не трапиться, нам натомість слід прийняти це послання близько до серця. Немає різниці, наскільки привабливими нам здаються об’єкти відчуттів, адже вони неспроможні обдарувати нас тривалим щастям. Це розуміння, коли воно починає просочуватися в нас, називають “відреченням”. Уривок із книги “Кілька слів поради від самого серця” Чок’ї Н’їми Рінпоче. Із …

Поки ми вперто віримо в “себе”, нас повністю переповнюють усі види емоцій. Знову й знову таке вірування веде нас до падіння. Ми міцно прив’язані до себе та до тих, кого з собою ототожнюємо; і поряд із такою прив’язаністю крокує її темний приятель - тонка огида до того, що ми вважаємо “не нами” та “не нашим”. Ми також відносимо об’єкти, якими володіємо, до таких, що належать “нам”. Вони “наші”. Таке поширене узагальнення обтяжене емоціями. Якщо ми спинимося й поглянемо на цю ідею, то зрозуміємо, що нам не належить насправді нічого. Коли ми відчалимо з цього світу, усе, що нам відоме, доведеться лишити позаду. Ми навіть не візьмемо з собою це тіло, яким рік у рік так старанно дорожили. Так що ж нам насправді належить, і де цей удаваний власник, це зніжене “я”, задля якого ми сперечаємося, жадаємо, нудьгуємо, насолоджуємося тощо? Допоки повністю не розчиняться ці хибні ідеї про те, що є частиною нашого досвіду, нам слід прийняти, що ми досі вкутані глибокою оманою. Наразі усвідомити нашу оману - це дуже важливий крок, але спинитися лише на цьому недостатньо. Немає більшої дурості, аніж прожити все життя зі знанням того, що ви живете в омані, і нічого з цим не робити. Потім, коли вже пізно чимось зарадити, ми раптом спохвачуємося на смертному одрі й думаємо: “Яким же я був непроглядним дурнем! Я змарнував таку коштовну можливість!” Тієї миті нам лишиться тільки відчайдушно бити себе в груди. Чи впродовж усього нашого буття існувала більш руйнівна ідея, аніж ця? Щоб упевнитися, що цього ніколи з нами не трапиться, нам натомість слід прийняти це послання близько до серця. Немає різниці, наскільки привабливими нам здаються об’єкти відчуттів, адже вони неспроможні обдарувати нас тривалим щастям. Це розуміння, коли воно починає просочуватися в нас, називають “відреченням”. Уривок із книги “Кілька слів поради від самого серця” Чок’ї Н’їми Рінпоче. Із …

Буддова природа стосується основної, базової природи, яка притаманна кожному з нас. Можна говорити, що це наша відправна точка. Ідеться про основу всіх живих істот, основу Будди, основу всіх Дгарм та всіх явищ. Що у всього цього спільне? У нас спільна основа порожнечі. Порожнеча рівноцінна Будді. Інколи ми кажемо: “Буддова природа”. Основа, базова природа самсари та нірвани однакова. Таким чином, коли ми розпочинаємо медитацію, перше й найголовніше полягає в тому, щоб розуміти, що є нашою природою? Що є природою кожного? Це дуже важлива річ, перше, що нам слід засвоїти, якщо ми хочемо навчитися медитації. Це нагадування надихає нас практикувати, адже ми знаємо, що насправді можемо пробудитися. Буддова природа: нагадування під час кожної сесії медитації Коли ми починаємо медитувати, природа Будди - це те, що нам слід згадати з самого початку. Ми маємо впізнати, що наша свідомість, наша сутність, це природа Будди. На санскриті ми її називаємо суґатаґарбгою й по-тибетськи ми її переводимо як девар шеґпе ньїнґпо (bde bar gshegs pa’i snying po). Ми можемо перекласти це словосполучення буквально як "Сутність блаженства того, хто пішов", відсилаючи до Будди. Ми можемо звернутися до десятьох класичних Сутр, які глибше розкривають цю тему. У кожної істоти одна й та сама пробуджена та досконала природа - це справді гарні новини! Нам слід раз по раз нагадувати собі про це, щоб ми дійсно прийняли це життєво важливе послання близько до серця. Щоразу, як ми розпочинаємо сесію медитації, нам слід згадувати цей момент. І нам дійсно слід бути в цьому впевненими. Суть мудрості Будди та суть свідомості живих істот зовсім не відрізняється. Сутність мудрості та сутність свідомості це порожнеча, ясність та самоусвідомлення. Споконвічне самоусвідомлення - це природа Будди. Із оригіналом тексту настанов К’ябдже Пакчока Рінпоче можна ознайомитися в його блозі.

https://www.youtube.com/watch?v=-cIko9cWUoE "Хто такі дакіні? Якось я говорила, що багато людей не розуміють значення цього слова. Бо я постійно чую: ви дакіні, прекрасна дівчина це дакіні, надзвичайна сильна жінка це дакіні, та, кого ви хочете потишіти це дакіні чи хтось, кого ви поважаєте або хтось, хто вас надихає це дакіні. Концепція дакіні не обмежується жінкою чи ознакою фемінності. Даки й дакіні — це синоніми. Будь-хто, хто прорвався крізь потьмарення, обмежувальні ілюзорні потьмарення, це дакіні. Це не стосується лише жінок, і це не слід використовувати для компліментів, які люди роблять жінкам. Якось я жартувала й говорила, що чула, як багато людей говорили жінкам, що ви дакіні чи моя мама, моя дружина дакіні тощо. Можливо, вони думають, що дакіні це про когось дуже красивого, ніжного та доброго, когось, хто нагадує матір, турботливого, про сильну жінку тощо. Я думаю, що вони ніколи не зустрічали справжню дакіні [голосно сміється]. Це не завжди комплімент!" Міндролінґ Джетсун Кхандро Рінпоче Його Святість 16й Кармапа розпізнав як перевтілення великої Дакіні Цурпху, Кхандро Орґ’єн Цомо, дружини 15го Кармапи, поважної та шанованої жінки-майстрині, яка більшу частину життя провела в ритриті. Тому Джецунма в лінії Міндролінґ та тулку в лінії Каґ’ю тримає водночас родоводи Нінґма та Каґ’ю.

Подовження. Першу частину читайте, будь ласка, тут. Ви проходите крізь процес поступового наближення до якостей благодаті пробудженого стану, який виражається в видимих формах, звуках, чистих думках; усе це невловиме, але невіддільне від кращої версії вас, відкритого серця безмежного співчуття. Потреба шукати джерело благодаті, співчуття та мудрості де-інде поволі слабне паралельно з розумінням вами, що ці якості вже є в природі вашого ума. Із цього моменту ви автоматично причалюєте до широкої та різнобарвної палітри внутрішніх тантр. Ви тепер знаходитеся в ідеальній позиції, щоб вийти за межі однобокого усвідомлення у знання природи свідомості, яке не має напряму. Цей досвід, вхідні ворота до внутрішніх тантр, указує вам справжній учитель мудрості. Відчуття, що ви відділені та віддалені від пробудженого стану, залишається позаду щоразу, коли ви практикуєте, тому ви вступаєте на шлях внутрішніх тантр. Вашою основою стала неподільність форми й сутності, яка також відома як вища дгармакая двох неподільних істин, початок та кінець усього. Ви припинили потік двоїстої свідомості широтою недвоїстого усвідомлення, і разом із тим бачите, що звичні спотворені проекції можуть звільнити місце на користь мандали того, що вас оточує, і вас самих як божества, які один від одного невіддільні; це все ви й поле вашого досвіду. Ви неймовірно цінуєте багатство й розмаїття самосущої мандали, і в той самий час усе є однаковим, однаковою ідентичністю пробудженого стану. Це сутнісний погляд Мага Йоґи, коли він зароджується в свідомості через практику. [caption id="attachment_2920" align="alignleft" width="555"] Будда Амітаюс, пробуджений розум, із дружиною Чандалі, основним простором.[/caption] Оточення, тіло та свідомість - це все за своєю суттю є свідомістю; і акцент на одному з елементів розкриває три типи мандали відповідно до класифікації внутрішніх тантр. У Мага Йозі мандала це ваше оточення, у Ану Йозі - ваше тіло, і в Аті Йозі природа свідомості вважається повною та досконалою мандалою. До цього моменту ваш шлях був подвійним: він полягав у накопиченні …