“Любляча доброта та співчуття в традиції Дзоґчен” ~ із настанов Цокні Рінпоче

Будь ласка, слухайте вчення з альтруїстичною свідомістю бодгічітти: наміром досягти повного просвітлення задля блага всіх чутливих істот. Зараз ми знаходимося на стадії шляху. Є два аспекти шляху: абсолютна бодгічітта та відносна бодгічітта. У рамках відносної бодгічітти розрізняють два аспекти бодгічітти наміру й бодгічітти дії. Зараз ми вивчатимемо бодгічітту наміру. Стосовно цього можна виділити так звані чотири незмірні: незмірну любов, незмірне співчуття, незмірну радість і незмірну рівність.

Ми розпочнемо з любові або люблячої доброти. У цьому контексті ми говоримо про сутність любові, функцію любові та незмірність любові чи безмежність любові. У чому суть любові? Суть любові це такий вид прагнення чи побажання, щоб ми самі та всі інші знайшли щастя та причини для щастя. Однак якщо в нас немає радості чи благополуччя, ми не зможемо пережити досвід любові, і без цього не може бути дії чи функції любові. Окрім того, наша любов не буде безмежною. Тому слід почати з переживання благополуччя.

Ми маємо почуватися благополучними або щасливими. Ми маємо переживати цей стан в наших тілах, у наших свідомостях та нашому сприйнятті. Коли ми наближаємося до буддової природи, з’являється те відчуття благополуччя, природного щастя, яке не залежить та не спричиняється певним об’єктом. Воно не залежить від причин чи умов. Це не якийсь різновид інтоксикації. Це лиш дуже просте відчуття благополуччя. Коли ми ідентифікуємо цей стан після того, як переживемо його, ми можемо бажати досягнення такого щастя для нас самих, а також для всіх інших істот.

Щоб переживати основну любов, основну люблячу доброту, нам слід уникати того, що стає цьому на заваді, а також набути тих якостей, які можуть її посилити. Зашкодити її зростанню можуть обставини, пов’язані з почуттями та відчуттями. У рамках буддизму ми говоримо про п’ять сукупностей чи скандг. Це сукупності форми, відчуттів чи почуттів, уявлень, імпульсів та, нарешті, свідомості. Любов це почуття, і як почуття вона пов’язана з сукупністю почуття, котра, згідно з системою Ваджраяни, зв’язана з тонким тілом. Це тонке тіло складене з ца, лунґу та тіґле, каналів, енергій і сім’ян енергії. Тибетське слово ца на санскриті називають наді та перекладають як “канали”. Тибетському термінові лунґ відповідає санскритський прана й перекладається він як “енергія вітрів”. Тіґле це бінду на санскриті або в перекладі “сімена енергії”. У тонкого тіла є декілька рівнів витонченості. Канали грубіші, енергії тонші й, нарешті, сімена енергії ще тонші.

Відповідно до Ваджраяни, тіґле (сімена енергії), які функціонують як слід, не висушені, і це основа для любові, щастя, співчуття та бодгічітти. Коли тонке тіло перебуває в балансі, енергія належним чином циркулює в каналах і тіґле, сімена енергії циркулюють із енергією в тілі. Оскільки свідомість править цими енергіями, коли тіґле не висушені, а циркулюють у тілі, у свідомості немає вибору, окрім як переживати добробут та щастя.

Зважаючи на сучасний стиль життя, наше тонке тіло зазвичай доволі стривожене, адже на нього дуже впливають ситуації, пов’язані з надією та страхом, і результатом цього є певні дисбаланси в тонкому тілі. Взагалі, коли діти народжуються, якщо вони не знаходяться під впливом сильної карми чи генетичної проблеми, зазвичай вони досить здорові, однак із віком на них більше впливають різні думки й концепції, які починають множитися в їхньому умі. Із ними трапляються ситуації, які спричиняють багато надії та страху, особливо страху. Через цей страх внутрішнє тіло тривожиться. Енергії починають циркулювати, коли їм цього робити не слід. Іноді енергії блокуються, інколи вони спрямовуються в хибному напрямку й на фізичному чи енергетичному рівні вони починають прискорюватися.

Коли енергії прискорюються чи заблоковані в багатьох місцях, тіґле не поширюються по тілу та не рухаються з повним відчуттям тонкого тіла. Вони застрягають в одному місці й не переміщуються де-інде. Після цього тіґле стає менше. Коли їх стає менше чи коли вони висихають, наші уми почувають щось на кшталт депресії. Усе стає трохи сірим, і нас легко налякати. Цей стан протилежний до відваги та бодгічітти. Ми перетворюємося на легкодухих. Це не зовсім ментальна проблема; це пов’язане з конституцією. Наскільки я розумію, багато сучасних проблем пов’язані з цією сферою. На мій погляд, десь тут знаходиться і депресія, і нещастя, і тривога.

Наше завдання – оживити тіґле. Є багато методів того, як це зробити. Один із них полягає в розумовому переконанні. Наприклад, може, ви почуваєтеся трохи пригніченими, однак глибоко в умі довіряєте Дгармі, благословенням вашого вчителя та вчителів лінії. Ви все ще почуваєтеся трохи огидно, але віра переконання доволі сильна. Через це ви молитеся вчителям та одержуєте духовні благословення. Ці благословення впливають на стан вашого тонкого тіла. У результаті ви відчуваєте благополуччя. Чотири посвячення також пов’язані з цим підходом. Коли у вас є багато довіри до вашого вчителя й ви одержуєте посвяти просвітленого тіла, просвітленої мови, просвітленої свідомості, а також посвяту мудрості, це також чинить вплив та робить вас ладнішими. Інший метод полягає в практиці Шести Йоґ Наропи, і ще є багато, багато інших методів.

Головний метод, на якому ми зосередимося тут, це практика медитації, стану самадгі. Через практику шаматхи та віпасани ми відновлюємо тіґле, створюємо переживання благополуччя чи щастя. Спершу складно безпосередньо працювати з тіґле, тому ми починаємо з роботи з нашими свідомостями, які зазвичай сповнені різного роду концепцій. Через велику кількість думок сила тіґле також може випаруватися. Тому через практику чотирьох застосувань мудрості ми тренуємося, щоб наша свідомість заспокоїлася, стала більш розслабленою та лишалася непорушною. Це автоматично омолоджує тіґле, що, у свою чергу, спричиняє благополуччя.

Чотири усвідомлення – це усвідомлення тіла, усвідомлення відчуттів, усвідомлення свідомості й усвідомлення медитації. Загалом, є чотири види шаматхи, які застосовуються до чотирьох різних об’єктів: нашого тіла, наших відчуттів, нашого ума та нашої практики медитації. Із-поміж цих чотирьох найважливішим є усвідомлення стану медитації. За допомогою цього наша свідомість відкриває стан спокою, непорушності та відкритості, у рамках якого ми відчуваємо благополуччя, котре є основою для справжньої любові, і це починає з нами відбуватися. Тим не менше, щоб просунутися в усвідомленні стану медитації, треба спертися на перші три.

Усвідомлення тіла означає, що наша свідомість не слідує за думками про минуле та не мчить за думками про майбутнє. Свідомість спочиває в теперішньому моменті й не втягується в усі ці думки про надію та страх, які відносяться до теперішнього моменту. Вона просто спочиває всередині тіла, із відчуттям того, що тіло та свідомість нероздільні. Сказано, що тіло спочиває на сидінні для медитації, а свідомість спочиває на тілі.

Усвідомлення відчуттів чи почуттів залежить від енергій у тонкому тілі. Коли ми практикуємо усвідомлення відчуттів чи почуттів, ми певним чином маємо справу з тими енергіями. У цьому випадку досить дієвою буде практика під назвою джам лунґ, яка є практикою м’якого дихання; це також практика тонкого тіла. Прискорення в нашому тілі відбувається на енергетичному рівні. Це спричиняє в нашій свідомості переживання тривоги, неспокою тощо. Прискорення може відбуватися як у позитивному, так і в негативному ключі, однак зазвичай воно відводить свідомість у негативному напрямку. Це впливає на всю нашу систему, і коли енергія потрапляє до серця, люди можуть відчувати депресію.

Практика джам лунґ дуже проста, є три аспекти: свідомість, прискорення енергії та дихання. Спершу ми розслабляємося й глибоко вдихаємо. Тіло вільно спочиває, і потім у цьому стані ми робимо дуже повільний та довгий видих, і знову повільно та довго вдихаємо. Коли ми так дихаємо, свідомість оцінює, де є прискорення. Ми знаходимо точки, де є напруження та щільність, адже це прискорення. Тієї миті, коли свідомість помітила, де прискорення, вона вже встановила зв’язок із ним. Ми розпізнаємо енергію прискорення й шляхом цього поєднуємося з нею на рівні свідомості. Потім, разом із диханням ми опускаємо її нижче рівня пупка. Дуже важливо, що є співпраця між свідомістю та енергією прискорення. Інакше ми виконуватимемо всю цю вправу й опускатимемо дихання нижче рівня пупка, але наші уми так і залишаться прискореними. На початку нам слід спиратися на дихання, але з якогось моменту, коли ми одержимо достатній досвід у цьому, лише за допомогою уваги ми можемо опускати енергію прискорення нижче рівня пупка. У стані після медитації добре тримати близько 10 % енергії нижче рівня пупка. Ми дихаємо нормально, наші уми функціонують нормально, і ми можемо вжитися з усім, що робимо, але близько 10 % енергії лишається нижче рівня пупка завдяки незначному напруженню м’язів. Це дозволяє тримати енергію внизу й дає змогу добре функціонувати в світі.

Третє застосування усвідомлення це усвідомлення свідомості. Наша увага зосереджена безпосередньо на свідомості: звідки вона виникає, де перебуває й куди зникає. Ми досліджуємо свідомість і через усвідомлення та знання приводимо її до стану непорушності, просто через те, що ми усвідомлюємо, що відбувається в свідомості й розпізнаємо це таким, як воно є. Через цей стан непорушності, який є станом шаматхи, з’являється четверте застосування усвідомлення, усвідомлення стану медитації. Звідси ми можемо увійти в справжню природу реальності, той стан порожнечі, який знаходиться за межами всіх видів концептуальних обмежень. Це віпасана. На основі четвертого усвідомлення ми досягаємо стану спокою і природний стан добробуту починає з’являтися.

Через практику чотирьох усвідомлень ми починаємо усвідомлювати наше тіло, наші відчуття та наші розумові процеси. Через ці практики ми знаходимо стан гармонії між тілом, енергією, свідомістю та відчуттями. Ми з’ясовуємо, що більше немає конфлікту між ними всіма й неправильні уявлення про них очищаються. Ми досягаємо стану спокою й непорушності свідомості, де з’являється природне відчуття благополуччя, яке є сутністю безумовної любові. Коли ми відкрили цю безумовну любов, нам слід зрощувати та розширювати її. Немає сенсу в тому, щоб знайти її та зберігати для себе. Нам слід розширювати цю любов. Це функція любові.

Справжня, безумовна любов створює основу для переживання й розвитку незмірного співчуття, радості та незворушності. Хоч чотири незмірні пояснюють окремо, у нашому досвіді вони проявляються пов’язано. Наприклад, коли ми переживаємо цю безумовну любов, у нас виникає відчуття радості й вдячності. Однак разом із тим ми розуміємо, що всі інші істоти не відкрили цю безумовну любов і все ще змучені всіма видами страждань. У рамках нашого досвіду з’являється співчуття, відчуття: “О, як було б добре, якби всі інші істоти звільнилися від страждань і причин, які призводять до страждань”. У той самий час, ми починаємо переживати велику радість і також непорушність, адже ми не ділимо нічого на частини. Із практикою усі чотири незмірні сходяться в одній точці. Почати слід із того, щоб розвинути та пережити цю справжню і безумовну любов.

Таким чином, найголовніше спробувати й знайти стан безумовної любові чи благополуччя, який не є ані думкою, ані настроєм, ані емоцією. У цьому стані любові чи благополуччя, який не скочується до рівня бажання, прив’язаності чи пристрасті; це досвід благополуччя поза межами цих крайнощів. Це базовий потік благополуччя, над яким можуть з’являтися думки чи настрої, однак вони не порушують тривалість цього благополуччя. Знайдіть його й спочивайте в ньому, і коли приходять думки й настрої, привітайте їх, але не змінюйте базовий потік. Така практика. Коли це благополуччя починає тривати й підтримується, можна переживати любов та люблячу доброту, а також усі різні якості, які приходять разом із ними.

Із оригінальним текстом Цокні Рінпоче англійською мовою можна ознайомитися тут.