Місце, де я народився, зветься Накчука, яке знаходиться біля Лхаси. Мій тато, Тулку Урґ’єн Рінпоче, прибув із Кхаму; а моя мама з місця коло Лхаси. Далі відбулися дуже прості речі, хоч це може звучати так, ніби я вихваляюся. Люди відмічали, що моє народження супроводжувалося різними знаками; усі я вже зараз не пригадаю. Тим не менше, сонце, місяць та зірка проглядалися на небі в один і той самий час; і цей момент вважається дуже особливим. Серед місцевих людей родина моєї мами була досить популярною. Її батько був губернатором провінції, а також практиком, якого високо цінували. Через це люди говорили, що сталося щось хороше. Було видно сонце, місяць та зірку. Мабуть, народився великий лама. А інші казали, що ні, це недобре. Звичайно ж, тепер хтось приїде з монастиря, скаже, що перед ними реінкарнація їхнього лами, і заберуть хлопчика. Для нас нічого хорошого від цього не буде. Це точно недобрий знак.

Моїй бабусі обридли плітки, і вона сказала: “Вам не слід про це хвилюватися. Немовля – дівчинка.” Це задовольнило місцевих, і вони промовляли: “Тоді все гаразд. Якщо дівчинка — усе добре. Вона хоча б тут залишиться.” Таємниця моєї бабусі протрималася місяць. А коли люди про все дізналися, вони були невдоволені. Це має бути тулку. Вони точно заберуть його. Він не стане нашим майбутнім губернатором.

Кажуть, що коли я був немовлям, я показав пальцем у напрямі регіонального монастиря під назвою “Бонґ ґомпа”, і від мене почули: “Бонґ, бонґ.”

Невеликий гурт старших ченців на конях прибув за кілька місяців. Вони ходили від одного будинку до іншого й цікавилися немовлятами та складали список імен їхніх батьків. Підійшли й до нашої домівки. Вони показали листа з передбаченням від Кармапи, де було написано, що батько дитяти є відьядгарою, ім’я матері таке й таке, а знак року народження такий і такий. У дитини є родимі плями в трьох місцях тіла, мови й свідомості. Лист містив декілька інших точних передбачень. Коли ченці з’ясували всі подробиці, вони впевнилися, що я переродження головного лами “Бонґ ґомпи”.

Тато взяв мене з собою відвідати свій монастир у Кхамі. Упродовж подорожі до Центрального Тибету я зустрівся з Кармапою. Раніше мій тато дав мені ім’я Чок’ї Сенґе. Кармапа дав мені довге ім’я Карма Самтен Йонґті Чок’ї Ньїма.

Коли настав час здобувати освіту, тато навчив мене абетці. Щодня батько давав учення, і я слухав, як він розповідав людям про те, що самсарні потуги марні, що ніщо не триває вічно і таке інше. Моя мама також мене навчала. Ми вголос читали життєпис Міларепи та його пісні. Коли я раз по раз переслуховував ці історії, у мені зродилася сильна віра в цього великого майстра. Він викликав у мені відречення від самсари, яке я гостро відчував. Я думав: “Якщо я не практикуватиму Дгарму, мені немає чим більше займатися”, – це закарбувалося в моїй свідомості. Коли мама читала, ми вдвох часто плакали.

Мама також зачитувала біографії Тілопи, Наропи й Марпи. Особливо надихало життя Будди Шак’ямуні та історії з його попередніх життів, Джатаки, та Сутра про мудрого й дурня. Мамин голос був дуже чистим, і вона не просто зачитувала сухі відомості з історичної книги, а робила це в найбільш зворушливій манері. Вона дійсно могла зачепити дитяче серце цими глибокими історіями.

У мене нема ніяких особливих якостей, тому, мабуть, завдяки моїм батькам із раннього дитинства в мені зародилося природна емоція співчуття. Я ніколи не хотів нікого кривдити, і всім, кому потрібна була допомога, допомагав. У той самий час, я відчув, що немає сенсу чіплятися за самсарні явища, такі як скороминущі задоволення, які є в цьому житті. Щоб досягти звільнення та просвітлення, я подумав, що хоча це не так і легко, але вже змалечку я побажав, щоб у мене була можливість стати на цей шлях. Це були деякі мої хороші якості. Було в мене й багато огидних сторін, а також купа різних бентежних емоцій.

Уривок із інтерв’ю Чок’ї Ньїми Рінпоче, яке в нього взяв Ерік Пема Кунзанґ для “Снігового лева”. Із оригінальним текстом англійською мовою можна ознайомитися тут.