Нехай ці свята принесуть ґрунтовний мир, любов і радість кожному! У нашій буддійській громаді ми дуже любимо різдвяні історії, сподіваємося, ви також. То чому б вам не допомогти одній такій історії справдитися?

«У 21 столітті завдання зцілення тонкого тіла є головним. Я інколи кажу західним практикам, що «просвітлення тіла» важливіше за просвітлення свідомості» ~ Цокні Рінпоче Питання: У вашій новій книзі «Відкрите серце, відкритий розум» ви торкаєтеся теми тонкого тіла і його впливу на наші життя. Як нам слід розуміти поняття тонке тіло? Рінпоче: У традиції тибетського буддизму тонке тіло (тибетською «лу трава») поєднує тіло та свідомість і є домівкою для емоцій, які впливають на обох. Питання: Тобто це дуже важлива річ, яка невідома західній психології. Чи не могли б ви, будь ласка, пояснити систему тонкого тіла детальніше? Рінпоче: Тонке тіло складається з трьох пов’язаних аспектів. Перший охоплює те, що по-тибетськи має назву «ца» (по-санскритськи «наді») й зазвичай перекладається як канали. Вони тісно пов’язані з мережею нервів, які проходять крізь наше тіло, однак це не одне й те саме. Ці канали – це шляхи, які дають змогу іскрам життя («тіґле» по-тибетськи, «бінду» на санскриті) циркулювати, і їх можна порівняти з нейротрансмітерами – хімічними посланцями, які впливають на наш фізичний, розумовий та емоційний стан. «Тіґле» циркулюють по каналам завдяки тонкій енергії або внутрішньому вітрові, який на тибетській мові зветься «лунґ» (на санскриті «прана»). Питання: Певна кількість лунґу -це нормально для тонкого тіла. Але трапляються також розлади енергії вітру. Чи можливо, щоб розлад лунґу посилювався через практику медитації й негативно проявлявся на рівні відчуттів? Рінпоче: Саме так і є. Будь-що, чим ми займаємося – практикою медитації чи в будь-якій іншій ситуації – лунґ може посилюватися. Це може траплятися, коли ми перевантажені або виснажені, або коли наші емоції сильнішають, навіть захоплюють нас. Будь-яка практика, яку ми виконуємо з наміром зробити її правильно чи досягти успіху, коли при цьому не вистачає розслабленості й легкості, збільшує напругу й занепокоєння. Я говорю зараз тут про намір силувальної, гнаної, націленої на результат практики. Наприклад, якщо ви хочете швидко начитати …

Зображення взято з сайту lionsroar.com Не можна лише сліпо медитувати. Нашу практику слід освітлювати глибоким, критичним пізннням буддійських учень. У тибетській традиції пізнання буддійської філософії має назву «вивчення й розмірковування над поглядом». У ході тривалого дослідження можна позбавитися від усіх сумнівів про справжню природу дійсності, як її пояснюють у буддійських ученнях. Ми розуміємо буддійський погляд, щонайменше в інтелектуальних поняттях. Однак лише цього недостатньо для того, щоб ми досягнули звільнення. Задля цього нам слід застосовувати наше розуміння на практиці через медитацію. Нам необхідно слідувати пораді Васубанду, видатного буддійського майстра, який жив у четвертому столітті нашої ери й говорив, що «дисциплінована особа, яка займалася вивченням і обмірковуванням, здатна медитувати». Як каже Васубанду, наше вивчення повинне спиратися на розсудливий, дисциплінований стиль життя. Нам щонайменше слід облишити десять недобрих учинків. Якщо ми практикуємо таким чином, ми заручимося цілковитою підтримкою спокою та мудрості. Далі те, що ми зрозуміли в результаті вивчення, можна застосувати на практиці, і досвід та реалізація розкриватимуться зсередини. Такий підхід до вивчення буддійської філософії особливо релевантний сьогодні. У всьому світі люди мислять по-іншому, аніж вони звикли. Наразі значно більше доступу до освіти й навчання, ніж раніше, і сьогодні прийнято все перевіряти й досліджувати. Це справедливо і для релігії, і для світових проблем. Загалом, сучасний мислитель хоче перевіряти й досліджувати явища. Щоб це зробити, нам слід уміло використовувати вчення Будди загалом і особливо трактати з Мадг’ямаки (Серединного шляху), епістемології й логіки, а також реалізації праджняпараміти, незрівнянної мудрості. Якщо використати ці коштовні джерела й критично дослідити явища, ми можемо зрозуміти й те, якими речі нам здаються, і те, якими вони є насправді. Ми можемо старанно обміркувати буддійські вчення про явища зовнішнього світу та нашої внутрішньої свідомості; про основу, шлях та плід Дгарми. Ми можемо правильно збагнути, як це проявляється та вбачається на відносних рівнях, а також як це є насправді на абсолютному рівні. Потім …

Чим більше ви досліджуєте буддизм, тим більше пізнаєте його велич. *** Дгарма це не терапія *** Я певен того, що багато хто з вас не практикує старанно. Я певен, що багато хто з вас п’є, відвідує казино і робить купу дивних речей, які я навіть уявити не можу, однак при цьому ви можете бути буддистами, і це так важливо! Я хотів би бачити буддистів на «Гарлі-Девідсонах», із купою тату, у тісних шкіряних курточках. Я люблю всяких таких людей… Так принизливо й сумно чути про те, що буддизм дорівнює вегетаріанству, ненасиллю, чернецтву, печерам, ритритам… Усі ці ідеї скорочують число буддистів. *** Усе вчення, уся «Тіпітака», усі 84000 вчень Будди загалом навчають тому, як можна насправді чудово розважатися. Це правда, однак розбіжність між вами й Буддою, між нами й Буддою полягає в тому, як же насправді розважатися. *** Намагайтеся створювати зв’язки із людьми. Навіть якщо хтось у натовпі на мить погляне на вашу яскраву футболку – у результаті ви посадите зерня Дгарми в їхній свідомості. *** Якщо ви не маєте ані часу, ані схильності до того, щоб познайомитися з поглядом про те, що самсара це ілюзія, спробуйте, допоки ви ще живі й здорові, не надто прив’язуватися до ваших планів, надій та сподівань. Щонайменше приготуйтеся до того, що, можливо, у вас нічого не вийде. Усе добре в вашому житті може однієї миті перетворитися на протилежність; усе, чому ви надаєте цінності, ураз стане нічого не вартим. *** Якщо ґуру застосовує лише один метод, такий як медитація, учні будуть позбавлені багатства умілих умілих засобів. Якщо ґуру не цінує метод практики божества, двері досягнень для учнів будуть надзвичайно вузькі. Ґуру, у якого немає відданості до його власного ґуру чи до Дгарми, спричинить те, що благословення його учнів випаруються, як імла. *** Якою б корисною практика не здавалася, якою б політичною коректною чи захопливою ви її не …

Оригінал зображення взято з сайту kagyuoffice.org 29 травня 2016 року – Булах, Швейцарія Кармапа сидів на сцені в зручному кріслі, яке було вкрите червоно-золотою парчею, і це була його остання сесія, яка відбувалася після обіду в Швейцарії. Він почав згадувати своє власне дитинство у віддаленій місцині Тибету, у якій не було новітніх технологій та інших атрибутів сучасного світу. У цій дуже традиційній культурі світ природи вважали священним, і до нього ставилися з великою повагою. Люди вірили, що гори та інші місця були живими системами й домівками для багатьох божеств. Там не було пластикового сміття й не було потреби в смітниках, адже все було органічне й біорозкладне. Як наслідок, коли пластикові упаковки, нарешті, з’явилися, люди просто викидали їх, адже вони не знали, що пластик сам не розкладався. Побут був простим. Усе, чим вони володіли, вони використовували в повсякденному житті, і в них не було телевізора чи чогось подібного. «Що я побачив у тибетській культурі – це втілення принципу жити щасливо й удовольнятися малим», - відповідав Його Святість. «Удовольнятися малим і мати мало бажань – це важлива буддійська практика». Він почав пояснювати, як цей принцип утілювався в житті ченців та черниць. Тибетською мовою, як говорив Кармапа, терміни, які позначають повністю посвяченого ченця, ґелонґа, і повністю посвячену черницю, ґелонґму, складалися з двох слів. «Ґе» означає «доброчесний», а «лонґва» означає «жебрак», тому по-тибетськи бгікшу або бгікшуні є «доброчесними жебраками». Вони тримають найвищі обітниці, як зазначав Його Святість, і їхня фундаментальна практика полягає в тому, щоб бути задоволеними тим, що вони мають, і не мати багато бажань. Традиційно було так, що коли вбрання монаха рвалося, його підшивали; коли роба вже занадто зношувалася, її використовували, як ганчір’я; а коли вже тканиною неможливо було користуватися і як ганчіркою, її додавали до матеріалу, із якого робили цеглу. Жодна річ ніколи не марнувалася. Також ченцям і черницям заборонялося мати …