Із розділу XIII книги Чог’яма Трунгпи Рінпоче «Серце Будди» Текст написаний для спеціального номеру Harper’s, який був присвячений грошам, у 1976 році. «Щоразу, коли ми маємо справу з грошима, ми занурюємося в своєрідний хаос. Це трапляється через розрив стосунків людини і землі. Відновити зв’язок із землею означає знати, коли слід діяти безпосередньо і практично, по-справжньому відчувати єдність із роботою, яку ми виконуємо. У справах, пов’язаних із грошима, таке відчуття виникає в нас зрідка. Гроші самі по собі – це дуже тривіальна річ. Однак наше ставлення до них перевантажене раніше заготовленими ідеями, які виникли внаслідок зростання его, що намагалося себе возвеличити, а також його маніпуляціями. Навіть операції з грошима, простими папірцями, ми вважаємо дуже серйозною грою. Ми ніби будуємо фортецю з піску, після чого продаємо квитки, які дають право її відвідувати. Різниця між дитячими іграми та іграми дорослих полягає в тому, що в іграх дорослих людей завжди присутні гроші. Дітей гроші не хвилюють, а от дорослі хочуть одержати винагороду за вхід у їхню священну будівлю. Навіть коли ми намагаємося поводитися так, ніби гроші нічого не значать, ніби вони лиш підтверджують або є знаком наших творчих здібностей чи підприємництва, ми все одно надаємо грошам величезного значення, адже вони пов’язані з енергією наших забобонів. Ми навіть можемо соромитися грошей, якщо вони забагато для нас означають. Ми називаємо їх по-різному – наприклад, «баблом» чи «баксами», або пом’якшити це відчуття. Інколи ми вирішуємо, що гроші – це наш рятувальний круг, гарантія захищеності, що їхня абстрактна якість символізує якийсь непередаваний бік нашої особистості. Наприклад, ми можемо сказати: «Я збанкрутував, я цілковитий нікчема», «Я порядний громадянин і маю на рахунку чималу суму грошей», «У мене так багато грошей, що для простоти в моєму житті просто немає місця». Енергія, яка притягується грошима, відіграє величезну роль в процесі спілкування і в стосунках. Якщо ваш друг відмовляється сплатити рахунок у …

«Є два способи займатися духовною практикою. Якщо ви хочете досягти абсолютної свободи, цілковитого звільнення і повного просвітлення, то треба спішити і практикувати з величезною завзятістю. Інший підхід полягає в тому, що ви користуєтеся духовною практикою як вітамінним комплексом чи корисною добавкою до їжі. Наприклад, ви відчуваєте, що чимось засмучені, після чого сідаєте і трошки практикуєте, щоб вам стало легше. Ми прагнемо досягти внутрішньої рівноваги за допомогою практики, а потім повертаємося до основної діяльності. Яким із цих двох підходів краще керуватися – вирішити маєте ви самі. На мій погляд, краще одразу з корінням вирвати всі потьмарення свідомості, щоб не народжуватися знову в’язнем трьох світів сансари. Із іншого боку, якщо ми просто хочемо жити і не особливо страждати, якщо ми вважаємо, що достатньо займатися бізнесом, прагнути багатства чи кар’єрного росту, і для того, щоб покращити своє життя, потроху медитуємо, то це також непогано. Ми маємо повне право обрати саме такий спосіб «використання» духовної практики. Це називається «оздобити своє життя Дгармою». Повірте мені, багато людей саме так до цього і ставляться! Ми говоримо собі, що в житті слід знайти місце для духовності, і що неправильно цілковито потонути в матеріалізмі. Тому ми призначаємо собі маленьку дозу Дгарми, уранці і ввечері, щоб прикрасити повсякденне життя духовністю. Це також особливе рішення чи стиль, і деякі вчителі, НЕ МАЙСТРИ, а саме вчителі, навчають якраз цьому. Вони викладають своїм учням п’ятихвилинні заняття з медитації. Вони намагаються зробити духовну практику легшою, «смачнішою» і приємнішою, намагаються переінакшити Дгарму і призвичаїти її до життєвих інтересів людей. Однак це вже несправжня Дгарма. Моливо, після того, як кожен із нас повернеться назад у свою країну, він зіткнеться саме з таким видом «зручної для переварювання Дгарми». Але не робіть помилок і не плутайте такий вид практики зі справжньою Дгармою» ~ Цокні Рінпоче, уривок із книги «Безстрашність простоти»

Дуже важливо враховувати вплив гендерних стереотипів на життя жінок. Однак необхідно також визнати, що надумані гендерні зразки поведінки становлять анітрохи не меншу проблему і для чоловіків. Чоловіки так само, як і жінки, пов’язані і обмежені соціальними ролями. Уявлення про правильні моделі поведінки для кожної статі нав’язані нам усім. У Тибеті проблеми гендерних стереотипів торкаються і чоловіків, і жінок. Наприклад, у багатьох культурах не прийнятно, щоб чоловік проливав сльози. У Кхамі, у регіоні, де я народився, чоловіки мають бути “хоробрими”. Цю якість вони повинні були демонструвати в різний спосіб, і сьогодні їх також спонукають до цього. У давні часи, якщо кхампа гинув на війні, це служило підтвердженням того, що він “справжній чоловік”. І щоб бути “справжнім чоловіком”, він повинен був жорстоко мститися своїм кривдникам. Чоловікам говорили, що вони не повинні відчувати страх, коли на них нападають. Навіть більше, “справжній чоловік” провокував свого супротивника, щоб той ударив його першим. А після удару він не мав права кричати чи якимось чином проявити, що йому боляче. Був навіть звичай битися голим із одним лише мечем у руках. У такий спосіб чоловік повинен був довести, наскільки він хоробрий. Навряд чи ви бачили хоча б щось схоже на те, як змагалися на мечах у тій частині Тибету. Там не існувало жодної техніки кунг-фу чи вишуканих бойових мистецтв. Це була звичайна скажена м’ясорубка із використанням виблискуючих мечів. Якби хтось зняв про це гостросюжетний бойовик, він би одразу став хітом у Голівуді! Сам я із Кхаму, але зовсім не люблю приймати різноманітні войовничі пози, і взагалі протиставляти себе іншим людям. Дехто з тих, хто турбується про мої інтереси, радить мені не бути таким уже чесним, скромним і одразу ж переходити в наступ. Вони застерігають мене, щоб я не був занадто відкритим і довірливим, попереджають, що людьми можуть керувати різні таємні мотиви, і що деякі з них можеть мене …

Уривок із інтерв’ю, яке взяли у Рінпоче Джон і Діна Стенлі, 24 березня 2007 року, Боуданатх, Непал. Із оригінальним текстом англійською мовою можна ознайомитися тут. «Ми, людські істоти, заходимо на дуже небезпечну територію… Наш світ може перетворитися на пустелю, і нам потрібно це усвідомлювати»   Джон Стенлі: Рінпоче, екологи стверджують, що льодовики в Тибеті щороку тануть і зменшуються на 7 %, тобто вдвічі швидше, аніж снігові вершини в європейських Альпах. Якщо нічого не зміниться, то за 20 років у тибетських горах майже не залишиться снігу. Річки в цьому азійському регіоні розливаються все більше. Кількість води, яка протікає в них улітку, безпосереднім чином залежить від танення льодовиків. У майбутньому в Індії та Китаї можуть виникнути серйозні проблеми через нестачу води. Мільйони людей від цього постраждають, а також у результаті впаде урожайність. Чок’ї Німа Рінпоче: Ми, люди, жадібні істоти. Із одного боку, ми відчуваємо себе розумними, оскільки нині живемо дуже цивілізованим життям. Ми маємо доступ до новітніх технологій, ми заможні і живемо в комфорті. Кілька тисяч років тому життя людей було складним. Не було літаків, автомобілів і навіть велосипедів, і було непросто пересуватися з одного місця на інше. Навіть гірше, у наших пращурів не було окулярів і сучасних ліків! Зараз ми прив’язані до комфорту і високих стандартів життя. Із іншого боку, ми проштовхуємося скрізь, де можемо, кількість людського населення збільшується, а природні ресурси вичерпуються. У це важко повірити. Насправді ми сповнені жадоби і живемо скороминучим розкішним життям – але цей наш спосіб існування в довгостроковій перспективі призведе до значних масштабів наслідків. І завдана нами шкода зовсім не буде незначною – вона виявиться настільки великою, що життя стане набагато гіршим, аніж було кілька тисяч років тому. Ми, людські істоти, заходимо на дуже небезпечну територію. Майбутні покоління зіткнуться з величезними складнощами і небезпекою: нестачею води, їжі, ліків – їм не вистачатиме всього. Це дуже …

Зі спогадів Еріка Пеми Кунсанґа про Чок’ї Німу Рінпоче. Із оригіналом тексту англійською мовою можна ознайомитися тут. Одного разу Роберт Прайор із Антіохського університету, який знаходиться в Огайо, попросив Чок’ї Німу Рінпоче дати вчення в Бодхгаї. Із того часу він проводить свої щорічні осінні семінари в цьому місці. Так сталося, що тоді Рінпоче давав учення на вулиці, здається, під священним деревом Бодхі або на території бірманського монастиря, у якому він зупинився. У останній день семінару люди традиційно мали можливість прийняти обітниці Притулку та бодгісатви задля блага всіх живих істот. Їжа в тибетських кухнях-наметах була, як завжди, огидною, але Роберт замовив для всіх учасників семінару смачні вегетаріанські страви, і ми тоді харчувалися, як королі. Чок’ї Німа Рінпоче також дозволив усім людям, які відвідали той його семінар у Бодхгаї, у подальшому за бажанням отримувати в нього вчення безкоштовно. Перебуваючи в Бодхгаї, Рінпоче почав складати пісні ваджри. Я не знаю, скільки він їх уже написав станом на той час, але ці пісні мимовільно виникали з його свідомості. Учитель повідомив мені, що нещодавно він якраз отримав передачу від Ділґо К’єнце Рінпоче, і це спричинило певну трансформацію в його свідомості. Він почувався дуже розкутим і веселим, однак учення при цьому стали ще глибшими. Того року молодший брат мого Вчителя Цокні Рінпоче супроводжував його під час паломництва. Він попросив Чок’ї Німу Рінпоче дати вчення на одну зі своїх пісень біля ступи в Суджаті, яка знаходиться по інший бік річки. Близько сорока людей прийшли на вчення того разу, і воно проходило на вулиці біля сестринського дерева Бодхі. Я, як завжди, розташувався ліворуч від Рінпоче, щоб його перекладати, а праворуч сидів Цокні Рінпоче. Коли Чок’ї Німа Рінпоче почав давати вчення, зі мною почало відбуватися щось дивне. Я продовжував перекладати, але моя свідомість цілковито змінилася. Усе стало повністю прозоре, як голограма. Я почав дивитися вглиб того, що говорилося, того, …

Чецун Сенґʼє Ванґчук; джерело - tibetanbuddhistencyclopedia.com Чецун Сенґ’є Ванґчук – майстер лінії передачі нінґтік лінії нінґма 11-12 століття. Він одержав це вчення від свого вчителя Данґма Лунґ’яла, а також безпосередньо від Вімаламітри. Вімаламітра з’явився перед ним і дарував посвяту і настанови, і у віці 125 років Сенґ’є Ванґчук зникнув у просторі, розчинившись у світлі. Перш ніж піти, він дав останні настанови дакіні Палґі Лодро і проспівав свою пісню. У 19 столітті з’явилася його реінкарнація, великий майстер Джам’янґ К’єце Ванґпо, який, згадавши своє попереднє життя і знову одержавши вчення від дакіні, дарував світові дуже важливий цикл учень під назвою Чецун Нінґтік. Великий Чецун був сином Че Тхупей Ванґпо з Ньянґро Ньєнцо. Із молодих років він був добре знайомий з багатьма вченнями. Він зустрів Данґму старшого в долині Різар Ґопо. Коли Данґма давав настанови Кхараку (Ґомчунґу), він одержав їх усі. Після смерті свого майстра Чецун сховав книги, які він знайшов у старій скарбниці, як три різних скарби – одне біля витоку джерела в Ланґдро Чепа Такдра, інше в Юуці і третє в верхній долині Чел. Він перетнув гірський хребет із Уюка в Шанґ, практикуючи медитацію, і в цей період перед ним у сні з’явився ачар’я, який промовив: Щасливцю! Я – знавець Вімаламітра. Якщо те, що ти шукаєш, це сокровенна суть, На верхньому схилі Трамкар Ґеґонґ, у Чімпу знаходиться Подібна до серця, секретна Сутність Серця. Візьми її і медитуй упродовж семи років, Її не бачив ніхто, і знаходиться вона в Оюк Чіґонґу. Після цього забруднене тіло зникне. Почувши ці слова, Чецун відправився в Чімпу, де жінка з зубами із мушлі і бровами з бірюзи передала йому книги. Потім, коли він сів у медитацію в глиняній хижі в Оюк Чіґоні, Вімаламітра сам з’явився перед ним і давав повну посвяту, поради і настанови впродовж двох тижнів. Після цього майстер Вімала повернувся до Тибету. Після практики …

До 1981 року я був особистим секретарем Його Святості Кармапи XVI. Упродовж останніх тридцяти років свого життя я знаходився поруч із Кармапою більшу частину часу і записував майже кожне слово, яке він промовляв, учення, яке він давав, листи, які він писав, у тому числі листи-підтвердження стосовно різних тулку. Я хотів написати офіційну біографію Ґ’ялванґа Кармапи і оповісти про інший бік Кармапи, про який мені відомо. Предмет моєї розповіді – це активності Будди Кармапи, океан безмежних активностей трьох таємниць Кармапи: тіла, мови та свідомості. Це те, що дійсно не піддається описам. Ніхто не в змозі описати це, але Кармапа з’явився на цей світ як людська істота, і мені випала вдача служити йому впродовж тридцяти років. Тому я розповім те, що бачив на власні очі. Насправді, неможливо передати все, тому я поділюся найголовнішим з того, із чим зіткнувся сам, і коротко вам це опишу. Одна з найголовніших активностей Кармапи полягає в тому, щоб носити Чорну Корону для блага чисельних істот. Я коротко оповім історію Чорної Корони. Його Святість XVI Кармапа з Далай-ламою Чорна Корона Багато еонів тому, у часи Будди, якого звали Драмкі Ґ’ялпо, жив король на ім’я Юлпо Кйонґ («захисник навколішньої землі»). У короля був молодший син, якого звали Чок’ї Лодро («мудрість Дгарми»). Чок’ї Лодро відправився в гори і практикував медитацію віпасана (медитація проникнення в суть). Він лишався в самадгі впродовж сотень тисяч років і прославився як Ріші Ґомпа-к’є («мудрець, котрий досягнув реалізації»). Дакіні глибоко вірили в нього і збиралися навколо; кожна дакіні висмикнула пасмо волосся і офірувала йому. Він прийняв подарунок і зробив із їхнього волосся корону. Усі дакіні мали чорне волосся, тому корону стали називати «Чорна Корона». Це прояв самопородженої мудрості, адже всі дакіні, які офірували волосся, були дакінями мудрості. Тому корона – це прояв абсолютної мудрості. Вони увінчували мудреця та святого цією короною посвячення, яка прикрашена символами сонця та місяця. Походження внутрішньої та зовнішньої корони …