Існує така величезна потреба у більших серцях, відкритих умах, у більшій терпимості, доброті та прийнятті. Маємо достатньо расизму і багато інших способів відторгати одне одного. Усі ми знаємо, як болісно бути вигнанцем, бути осторонь, пригніченою меншістю. Інколи без жодних на те причин. Абсурдно чекати на когось, хто б вирішив цю суто людську дилему, бо очікування може тривати довічно. Але ми самі можемо прокласти шлях до її вирішення, і на щастя, маємо достатньо засобів. Можемо виплекати більше серце. Серце – це наше ставлення і сила волі. Те, як націлюємо і зосереджуємо наш дух. Цікаво не фізично прокачати серце, а відівчитися обмежувати його. Це легко і водночас це важко, але немає іншого вибору. Себелюбство шкодить, дуже шкодить. Шкодить нам, нашим близьким і всьому світові. Воно є поганою звичкою і дурною залежністю, що дає ілюзію безпеки і водночас робить із нас невдаху, а не переможця. Досить легко покаятися і вибачитися за вияв себелюбного вузьколобого ставлення. Але чесно кажучи, навіть якщо це допоможе у тому конкретному випадку, звичка нікуди не дінеться. Можемо зловити себе прямо в ту мить, коли маленьке серце закрадається у наш природний дух. Спіймати злодія на гарячому. Перебуваючи в усвідомленні, побачити наскільки дурним і руйнівним є таке ставлення. Воно нищить злагоду і радість повсякденного життя. Відчуття на кшталт "мушу одержати верх у суперечці", "мушу проштовхнути свою думку" тощо підривають дружбу і стосунки. Одним другом менше, самотності більше — всередині і довкола. Світ стає холодним і втрачає фарби. Яка нам від того користь? Як тільки навколо чакри серця відчуваєш напругу, і пиха бере верх, зроби перерву, відмовся від цього, впізнай же: ця знайома стежка веде в нікуди. Натомість, відступи на мить і дозволь своєму основному розумові правити. Щоразу, як кайдани звички спадають, твоє серце більшає і з’являються готовність і можливість приймати і цінувати. Це так просто. Поступово, дозволь доброті та милосердю жити …

Уявіть, що вас лишили самих у цілковитій темряві. Для ув’язненого в камері це одне з найжорстокіших та найстрашніших можливих покарань. Хтось сходить із розуму й божеволіє і ніколи більше не повертає психічне здоров’я. Інші ж одержують глибоку травму й відбиток на все життя. Цікаво, що люди впродовж духовних мандрів на певному етапі шукатимуть таке саме середовище ізоляції в темноті, аби осягнути незаперечні істини про власний розум. Для них темний ритріт - це можливість досягти суттєвого прогресу після зустрічі з тим, що вміщує свідомість, як вона поводиться та з чого складається її базова природа. Йоґіном є той, хто завзято поривається зрозуміти найістиннішу та найповнішу правду життя і потім намагається бути цією правдою. Темний ритріт призначений для йоґінів, які підійшли до відмітки в житті, коли вони готові вийти за межі нормальних патернів досвіду, які обрамлені звичними концепціями про знане. Темрява не відає жалю, і відкритий простір досвіду є гральним майданчиком для подальшого невідання або звільнення. Для досвідченого споглядача тиждень у пітьмі може дати ясне та тверде знання про те, наскільки стабільне його розуміння. Усередині повністю безлюдної темної кімнати, у тиші та ізоляції від усіх зовнішніх сенсорних подразників йоґін може лишатися впродовж 7 або 29 днів. Тут він їсть, спить та перебуває в спокої, який наповнений всеосяжним простором та люблячою добротою. Якщо сидіти з відкритими очима та вдивлятися в темряву, можуть розгортатися цікаві речі. Перші знаки - це десять внутрішніх вітрів, які проявляються візуально. Якщо ви спостережливі в ході засинання, то, можливо, знайомі з деякими з них. Але згодом, під час темного ритріту, стіни, дах та підлога разом починають зникати, і тіло також. Потім досвід переживання може стати величним та безмежним. Якщо ви підготовлені та практикуєте під пильним наглядом умілого кваліфікованого вчителя чи помічника, темрява стає добрим помічником для практики. Коли ви входите в темний ритріт, важливо зрощувати люблячу доброту у вигляді м’якості, …

Як і будь-коли в минулому, сьогодні і зараз простір для самообману широкий. Особливо стосовно такої хитрої і тонкої теми, як потуги замаскувати дуалістичний розум та претендувати на роль члена “клубу недуальності”. Усе у нас так безпосередньо починається, і тут виходить, що минуло багато років. Що робити? Упродовж років люди з усіх видів духовних традицій - Адвайти, Дзоґчену, Магамудри та Дзену - приходили до мого майстра Тулку Урґ’єна Рінпоче, і дехто з них мав проблеми з духовним наставником. Щоб не покладати провину на вчителя або на людину, яка запитувала, він дуже м’яким тоном цитував старий вислів Падмасамбгави: “У час калі-юґи ви не знайдете досконалих майстрів, тому будьте як лебідь, який може відділити молоко від води”. Потім, із великою добротою він пояснював: “Майже неможливо знайти досконалого майстра в наші часи, який цілком позбавлений недоліків, і навіть якщо звичайна людина зустріне сьогодні досконалого будду, він чи вона не розгледять його досконалості. Тому значно важливіше відділяти молоко від води”. Бережіть настанови від будд і фільтруйте решту, і використовуйте вчення, щоб поглибити ваше розуміння. Я також зустрічав тисячі людей, які називають себе практиками Ваджраяни, і значна кількість вважає себе медитаторами Дзоґчен, і ще багато хто вважає того чи іншого майстра корінним ґуру чи головним майстром Дгарми. Іноді навіть люди намагаються знайти головного ґуру, перш ніж зрозуміють чотири печатки Дгарми: непостійність, страждання, відсутність его та цілковиту свободу. Задавши всього декілька питань, я дивуюся відповідям: “Він/вона мій корінний ґуру, бо дарував мені Прихисток”. Це нонсенс, така людина називається наставником Прихистку, а не головним ґуру. “Він мій корінний ґуру, бо я сидів серед інших у натовпі під час посвяти”. Може, це й правда, однак переважно це не так. Зазвичай люди довіряють популярній легенді, що “ви відноситеся до цього майстра, бо він дав посвяту”. Можливо, ми не зрозуміли жодного слова під час посвяти, однак тим не менше йдемо звідти …