Більшість із нас бачили картинки споглядачів у красивих позах: із прямою спиною, схрещеними ногами, головою, яка збалансована по відношенню до спини, долонями на колінах або одна на іншій. Тілу просто треба сісти так і продовжувати сидіти. Повторіть це, і ваше тіло тепер у позі медитації. Але ви не тіло. Ви в тілі. Медитує не тіло, а свідомість. Медитація відбувається на рівні свідомості: це ви усвідомлюєте, думаєте, відчуваєте та отримуєте досвід. Тіло це ваш засіб пересування, ваше тимчасове місце перебування. Розум бажає, тіло виконує. Мій учитель Тулку Урґ’єн Рінпоче навчав, що медитація означає бути непорушним, коли щось відбувається. Це означає, що ваш розум може просто бути. У цьому стані простого буття ми можемо використовувати техніки, щоб дозволити трансцедентальній мудрості та співчуттю розгорнутися. Медитація для початківців Сядьте розслаблено на сидінні, з прямою спиною, і впродовж короткого часу просто посидіть. Потім подумайте: я використаю цей час, щоб бути найкращою версією себе, найбільш усвідомленим, м’яким та з відкритою свідомістю, щоб допомогти собі та іншим. Дихайте природно, розслабте кожну мускулу зсредини та просто будьте. Продовжуйте це впродовж певного часу та подивіться, що відбуватиметься. Не притягуйте сюди багато ідей про медитацію та про те, як медитувати. Просто дозвольте собі бути. Це основа для початківця. Щоразу, коли ви забуваєте, що робите, просто ще раз розпочніть спочатку. Зупиніться через п’ять хвилин та побажайте: нехай користь від перебування тут і тепер, м’якості та відкритої свідомості принесе вигоди мені та всім іншим. Поволі у вас з’явиться певний особистий досвід про те, як це насправді просто бути і не робити нічого, у завершеному стані. Це проста основа, і її можна безмежно розширювати. Із оригінальним текстом Еріка Пеми Кунзанґа можна ознайомитися тут.

Процес умирання та посмертний досвід не були темами табу для мого вчителя Тулку Урґ’єна Рінпоче. Навпаки, він часто годинами говорив про те, як використати перехід між цим життям та наступним, щоб він став можливістю для цілковитого звільнення, як використати бардо дгармати для реалізації і як підготуватися до цього зараз. Реальність не означає ту поверхневу реальність, із якою ми стикаємося з дня на день. Ідеться про абсолютну реальність, дгармату, і в ній відбуваються і інші явища. Із одного боку, ці явища не мають ніякої структури та розпізнавальних ознак; а вони є величним проявом, гранично можливим психоделічним досвідом. Це не схоже на широкий відкритий простір у безхмарний день: щось відбувається в цьому просторі - звуки, кольори та світло. Звуки, як говорив Тулку Урґ’єн, схожі на 100000 одночасних громовиць, які лунають звідусіль, згори, знизу, скрізь. Кольори - це кольори веселки, однак значно насиченіші, аніж ті, які ми бачимо впродовж життя. Промені світла немов гострі голки чи мечі, які пронизують усе. Бардо реальності прозоре, цілковито чисте й безмежне. Під час бардо реальності слід опанувати ключовий пункт: не боятися, натомість розпізнати природу свідомості, яка є проявом самосяйного знання. Це сяйво проявляється в трьох формах - звуках, кольорах та світлі - і коли вони проявляються, не слід боятися мирних та гнівних проявів, адже вони є нашими власними проявами. Для більшості людей такий химерний, позбавлений опори та безмежний прояв незвичний і тому дуже страшний; немає за що вхопитися, немає з чим ототожнитися - тут чи там. Упізнайте, що це лише гра бардо, говорив Тулку Урґ’єн, не піддавайтеся страху, відразі чи паніці, тобто не бійтеся кольорів, грізних звуків та не панікуйте від вигляду інтенсивного світла. Відкиньте страх, це лише гра дгармати. Дгармата означає природу вашої свідомості, буддову природу. Іншими словами, те, що проявляється, це гра природи будди, ваша сутність виринає, щоб грати. Непідготовлений ум жахається від власної природи, …

Існує така величезна потреба у більших серцях, відкритих умах, у більшій терпимості, доброті та прийнятті. Маємо достатньо расизму і багато інших способів відторгати одне одного. Усі ми знаємо, як болісно бути вигнанцем, бути осторонь, пригніченою меншістю. Інколи без жодних на те причин. Абсурдно чекати на когось, хто б вирішив цю суто людську дилему, бо очікування може тривати довічно. Але ми самі можемо прокласти шлях до її вирішення, і на щастя, маємо достатньо засобів. Можемо виплекати більше серце. Серце – це наше ставлення і сила волі. Те, як націлюємо і зосереджуємо наш дух. Цікаво не фізично прокачати серце, а відівчитися обмежувати його. Це легко і водночас це важко, але немає іншого вибору. Себелюбство шкодить, дуже шкодить. Шкодить нам, нашим близьким і всьому світові. Воно є поганою звичкою і дурною залежністю, що дає ілюзію безпеки і водночас робить із нас невдаху, а не переможця. Досить легко покаятися і вибачитися за вияв себелюбного вузьколобого ставлення. Але чесно кажучи, навіть якщо це допоможе у тому конкретному випадку, звичка нікуди не дінеться. Можемо зловити себе прямо в ту мить, коли маленьке серце закрадається у наш природний дух. Спіймати злодія на гарячому. Перебуваючи в усвідомленні, побачити наскільки дурним і руйнівним є таке ставлення. Воно нищить злагоду і радість повсякденного життя. Відчуття на кшталт "мушу одержати верх у суперечці", "мушу проштовхнути свою думку" тощо підривають дружбу і стосунки. Одним другом менше, самотності більше — всередині і довкола. Світ стає холодним і втрачає фарби. Яка нам від того користь? Як тільки навколо чакри серця відчуваєш напругу, і пиха бере верх, зроби перерву, відмовся від цього, впізнай же: ця знайома стежка веде в нікуди. Натомість, відступи на мить і дозволь своєму основному розумові правити. Щоразу, як кайдани звички спадають, твоє серце більшає і з’являються готовність і можливість приймати і цінувати. Це так просто. Поступово, дозволь доброті та милосердю жити …

Як і будь-коли в минулому, сьогодні і зараз простір для самообману широкий. Особливо стосовно такої хитрої і тонкої теми, як потуги замаскувати дуалістичний розум та претендувати на роль члена “клубу недуальності”. Усе у нас так безпосередньо починається, і тут виходить, що минуло багато років. Що робити? Упродовж років люди з усіх видів духовних традицій - Адвайти, Дзоґчену, Магамудри та Дзену - приходили до мого майстра Тулку Урґ’єна Рінпоче, і дехто з них мав проблеми з духовним наставником. Щоб не покладати провину на вчителя або на людину, яка запитувала, він дуже м’яким тоном цитував старий вислів Падмасамбгави: “У час калі-юґи ви не знайдете досконалих майстрів, тому будьте як лебідь, який може відділити молоко від води”. Потім, із великою добротою він пояснював: “Майже неможливо знайти досконалого майстра в наші часи, який цілком позбавлений недоліків, і навіть якщо звичайна людина зустріне сьогодні досконалого будду, він чи вона не розгледять його досконалості. Тому значно важливіше відділяти молоко від води”. Бережіть настанови від будд і фільтруйте решту, і використовуйте вчення, щоб поглибити ваше розуміння. Я також зустрічав тисячі людей, які називають себе практиками Ваджраяни, і значна кількість вважає себе медитаторами Дзоґчен, і ще багато хто вважає того чи іншого майстра корінним ґуру чи головним майстром Дгарми. Іноді навіть люди намагаються знайти головного ґуру, перш ніж зрозуміють чотири печатки Дгарми: непостійність, страждання, відсутність его та цілковиту свободу. Задавши всього декілька питань, я дивуюся відповідям: “Він/вона мій корінний ґуру, бо дарував мені Прихисток”. Це нонсенс, така людина називається наставником Прихистку, а не головним ґуру. “Він мій корінний ґуру, бо я сидів серед інших у натовпі під час посвяти”. Може, це й правда, однак переважно це не так. Зазвичай люди довіряють популярній легенді, що “ви відноситеся до цього майстра, бо він дав посвяту”. Можливо, ми не зрозуміли жодного слова під час посвяти, однак тим не менше йдемо звідти …