Ви можете прослухати аудіо версію цієї публікації в епізоді подкасту на Spotify та Apple Podcasts, якщо перейдете за відповідними посиланнями, або на YouTube (відео вище).

Зрозумівши значення відсутності “я”, ви зароджуєте відчуття справжнього симпатії та м’якості….  Це поєднання співчуття та нееґоїстичності робить вас ідеальним кандидатом для того, щоб ступити на шлях бодгісаттви.

Перегляд логіки гінаяни

Щоб усвідомити значення та мету магаяни, необхідно переглянути логіку гінаяни. Повернення до того, що ви вже вивчали, і відкриття в ньому нових аспектів дуже допомагає. Це схоже на розчісування волосся: коли ви це робите, ви не розчісуєте лише кінчики волосся, натомість ви починаєте з самого коріння, зі шкіри голови. Тому постійне повернення до основ – знову й знову – є дуже важливим. Це кропітка робота. У свою чергу, ви починаєте розуміти основні принципи та логіку всієї ситуації.

Коли ви ступаєте на шлях бодгісаттви, ви більше наближаєтесь до рівня гінаяни, а коли ви починаєте практикувати ваджраяну, то ви більше наближаєтесь до рівня магаяни. Так це все разом працює. Один рівень доповнює інший. Щоразу, коли вам здається, що ви на крок попереду, ви з’ясовуєте, що ви насправді позаду. Тож, найкращі практики ваджраяни можуть бути на найчистішому рівні магаяни, а найкращі практики магаяни можуть бути на найкращому рівні гінаяни. Ось як це працює.

Підхід індивідуального звільнення гінаяни це основа, яка запобігає тому, щоб ширший погляд магаяни перетворився на звичайний егоїзм або надмірну емоційність, що полягає в прагненні допомогти всім істотам. Гінаяна також надає вам необхідну основу для розуміння значення нетеїзму. Якщо ви слідуватиме логіці п’ятьох сканд та дванадцяти нідан, то стає очевидним, що світ не був створений кимось, натомість це продукт вашого власного сприйняття. [1] Також стає зрозумілим, що коли група людей взаємодіє разом і формує суспільство, їхній світ починає набувати певної форми – з наростаючою пристрастю, агресією та невіглаством. Ви усвідомлюєте, що світ перебуває у стані хаосу й для того, щоб контролювати чи працювати з цим хаосом, ви повинні почати працювати над собою. Іншого шляху не існує. Лише після того, як ви попрацюєте над собою, ви зможете почати розширювати своє розуміння до масштабнішого бачення, розширеного погляду, інтелекту та життєрадості магаяни.

Шлях бодгісаттви – це шлях воїна, шлях безстрашності. Цей родовід високої дисципліни передається з покоління в покоління аж до сьогодення. Ви ступаєте на шлях бодгісаттви з наміром ставити інших на перше місце, що означає те, що ви полишаєте власну боротьбу за існування та підтримування самого себе. Поза цим, ви можете піти далі й стати абсолютно справжньою та доброю людиною. Причина, чому це можливо, полягає в тому, що ви ставите ситуацію інших, а не власну, на перше місце. Таким чином, ви стаєте більш розсудливими.

Перехід від гінаяни до магаяни – це еволюційний процес. Ступивши на шлях магаяни, ви вже відмовилися від ідеї прихистку в зовнішніх богах. Ви зрозуміли, що нетеїстична дисципліна ґрунтується на роботі з собою. Водночас ви також почали розуміти, що вам треба подальше втручання та ще ширше бачення, але це бачення також походить від вас. Ви не можете попросити когось іншого подарувати вам це бачення – ви маєте самостійно над ним працювати. Тож, у магаяні все ще зберігається аспект індивідуального порятунку. Ви не можете попросити про будь-яку допомогу, але ви можете завести друзів, котрі вже це звершили. Ви можете покластися на каль’янамітру, або духовного друга, як на приклад, але не як на рятівника.

Ступаючи на шлях магаяни, ми водночас намагаємось працювати як на теоретичному, так і на практичному рівні. Ми застосовуємо підхід практичного реалізму. Існують певні речі, які я можу вам описати чи пояснити, як їх робити, але є й інші, які мають стати частиною вашого досвіду. Мій обов’язок, моя обітниця – це те, що деякий досвід у вашій практиці повинен бути вашим власним відкриттям. За визначенням, духовний друг – це той, хто підштовхує вас, але не перегинає палицю. Він дає вам можливість отримати досвід із того, що ви переживаєте.

Природа его

Від вас, як від майбутнього бодгісаттви, очікується, що ви вже є ідеальним послідовником гінаяни. Передбачається, що ви розумієте ідею відсутності “я”. Однак, щоб покращити ваше розуміння відсутності “я”, спочатку ви повинні зрозуміти загальну ідею его. У гінаяні ви розтинаєте своє его та розділяєте його на складові. Ви ділите его на п’ять скандг і вивчаєте історію хвороби его у формі дванадцяти нідан через призму взаємозалежного виникнення.

Але цей підхід є проблемним. Не дивлячись на те, що ви можете стати майстром у логіці п’ятьох скандг та знати нідани як свої п’ять пальців, ваше его все одно може продовжити функціонувати як раніше. Тому просте інтелектуальне розуміння п’ятьох скандг не зовсім допомагає; ви повинні працювати над кожною з них, крок за кроком.

Вас також вчать, що для звільнення вашого ума від бажання слід розмірковувати над різними частинами тіла. Ви аналізуєте тіло коханої людини, думаючи про нього як про сукупність плоті, кісток, слизу, волосся, внутрішніх органів тощо. Проте, хоча колись цей підхід міг би спрацювати, у наш час він не настільки ефективний. Високоосвічені лікарі знають тіло до дрібниць, але не дивлячись на це, вони не перестають закохуватися. Тому працювати з бажанням зовсім не так легко.

Питання сутності его можно розкрити лише через погляд магаяни. Відповідно до магаяни і Буддадгарми загалом, его – це тенденція чіплятися за власне існування та захищати його від усього, що може його перервати. Его чи егоїзм на тибетській відомий як дакдзін. Дак означає “я”, а дзін – “чіпляння” або “утримання”. Отже дакдзін означає “чіпляння за своє я”. В англійській мові ми зазвичай не використовуємо термін ‘егоманія’, щоб говорити про себе; ним описують когось дуже егоцентричного. Але з буддійської точки зору, коли ми чіпляємось за своє “я”, ми проявляємо егоцентризм. Виходить, що ми всі одержимі собою, бо всі чіпляємось за своє “я”.

Его – це інстинкт, який ми поділяємо з тваринами, але на дещо витонченішому рівні. Замість того, щоб гавкати, ми говоримо, а замість того щоб сидіти на гілці, ми сидимо на стільці. Проте, крім цього, між нами не так уже й багато відмінностей. Его – це базова грубість, яка існує в нас. Зазвичай це перша думка, що виникає в умі. Коли ми стикаємось з будь-якими викликами, непорозумінням чи розчаруванням – чи то у меншому, чи у більшому масштабі – перше, що спадає нам на думку: “Як “я” буду з цим справлятися?” Ми завжди починаємо з “я”. Це може навіть не бути серйозною проблемою. Навіть якщо це дрібна незручність, як от залишитись без гарячої води чи туалетного паперу, наша перша думка буде такою: “Як я витиратиму зад? Як я прийму ванну?”. Це перша думка, але вона зовсім не найкраща. Взагалі, це найгірша думка. Коли ми стикаємось з найменшою проблемою, ми миттєво думаємо про себе. Ми починаємо з “я”.

Це не означає, що ми повинні перестати піклуватися про себе. Справа в тому, щоб розпізнати відчуття психологічної паніки, яка починається зі слів: “це”, “тут”, “я”, “моє”. Вона починається з занепокоєння, розгубленості чи плутанини і, зрештою, цілком можливо, що змусить нас вдатись до агресії. У найгіршому випадку агресія стає нашим єдиним вибором. Агресія – це те, до чого ми вдаємось навіть у найбільш спокійних ситуаціях в житті. Коли ми дізнаємось, що щось відбувається незручним чином, коли щось іде не так, як ми запланували, ми жаліємось менеджеру, ми комусь дзвонимо чи пишемо скаргу. Нам просто хочеться накинутися та задушити когось, якби це було можливо. Ми маємо упереджені уявлення про те, як усе повинно бути, і коли все йде не так, як ми очікуємо, нас огортають сумніви. Грубо кажучи, це те, що називається виживальним умонастроєм его.

З таким умонастроєм ви розглядаєте ідею співчуття як загрозу для вашої особистої території. Ви думаєте: “Якщо я буду слідувати магаяні, чи матиму я достатньо свободи? Якщо я відмовлюсь від секретності та здамся всім своїм єством задля блага всіх істот, це може бути схожим на  вступ до армії порятунку або навіть гірше.” Вас переслідують сумніви щодо того, як далеко ви можете зайти, і ваша перша думка – про те, як зберегти власний комфорт. Проте, коли ви ступаєте на шлях магаяни, вам взагалі не слід думати про комфорт. У гінаяні ви можете відчувати певну втіху від ясності шаматхи та віпаш’яни. Однак у магаяні про ваш комфорт не може й бути мови. Ви більше не маєте секретів чи особистого затишку, бо ви в чистому вигляді присвячуєте себе благові інших істот. 

Ваші батьки, психіатр та інші відповідальні люди скажуть вам, що ви повинні бути обережним, що вам слід зрощувати своє его та мати самоповагу. Насправді, буддизм отримував скарги та критику від людей, які стверджують, що це нігілістична релігія, яка закликає відмовитися від самоповаги. Однак, ми все ще продовжуємо давати вчення про відсутність “я”, і це, я б сказав, іще поважніше, ніж самоповага.

Подвійна відсутність “я”

Коли ви ступаєте на шлях магаяни, очікується, що ви вже маєте розуміння того, що називається півтораразовою відсутністю “я”. Перша складова – це відсутність “я” особистості. Усвідомивши її, ви переходите до другої складової – відсутності “я” зовнішніх явищ або дгарм. Проте, на цьому етапі ваше розуміння є лише частковим, тому його й називають півтораразовою відсутністю “я”. Ви осягнули відсутність “я” зовнішніх явищ, але не до кінця усвідомили  відсутність “я” самого процесу сприйняття. Ви все ще не до кінця покинули віру в грубі прояви цього світу. На рівні магаяни ви повинні бути готові відкритися та працювати з іншими чутливими істотами значно жвавіше, ніж це передбачається в гінаяні. Ви повинні бути готові зробити крок до подвійної відсутності “я”. [2]

На цьому етапі йдеться, перш за все, про натхнення, яке закладає насіння. У вас може і не бути стовідсоткового досвіду відсутності “я”. Можливо, ви мали справу лише з окремими проблисками такої можливості. Однак тільки розмов про це не достатньо, навіть якщо у вас, можливо, є певні теоретичні знання, і сидяча медитативна практика теж не дасть потрібного значного ефекту. Вам необхідно мати досвід роботи з повсякденними життєвими ситуаціями у цьому світі. Суть у тому, що коли ви ступаєте на шлях магаяни, глибоке розуміння подвійної відсутності “я” здатне багато чого змінити, тому що тоді ви можете водночас навчати себе та сприймати вчення.

Функціонування без его

У гінаяні вам розповідають про ідею шаматхи та переваги практики уважності. Після того як ви розвинули уважність, у вас є можливість піти далі, до розвитку віпаш’яни, або усвідомлення. Поєднання шаматхи та віпаш’яни дає вам більше тямущості, або праджну. З цією тямущістю ви починаєте переживати огиду від віри в “я”. Ви бачите, як ваші звичні поведінкові патерни роблять вас недалеким та дурним, і ви усвідомлюєте проблему его.

Проблема его проявляється навіть у нашій мові. В англійській мові, коли ви хочете сказати щось розумне, майже завжди ваше перше слово повинно бути “я”, як у фразі: “Я збираюсь сказати щось розумне”. Щоб це звучало граматично правильно, ви змушені використати це “я”, тому на граматичному та вербальному рівні ваш інтелект вже забруднений. Якщо ви кажете: “Я маю гарну ідею”, – звідки ця гарна ідея зʼявилася? Чи повинне там взагалі бути “я”? Чому б просто не сказати “є гарна ідея”? Таким чином, проблема его, здається, притаманна англійській мові та її граматиці.

На ранніх етапах лінгвістичного розвитку людини нас також вчать казати “я” та “моє”. Це може бути правильним, коли ми вчимось розмовляти, але крім цього ідея власництва створює постійні проблеми. Ціль магаяни – це подолати ідею власництва та постійного імпульсу думати, що речі спочатку належать вам, а тільки потім – іншим. Відповідно до магаяни, речі не повинні належати вам, щоб ви могли насолоджуватися ними.

Коли ви усвідомлюєте перешкоди, що виникають через віру в его або його звички, ви також починаєте усвідомлювати протилежну можливість – подолати ці перешкоди та працювати з ними. Ви усвідомлюєте, що маєте доступ до стану буття, який не обертається навколо “я”, “моїх” переконань, “моєї” професії, “мене” як людини з его. Ви бачите, що маєте іншу сторону, і ви маєте потенціал бути м’якими та спокними. Ви починаєте знаходите своє ніжне місце. Це відкриття трапляється через досвід віпаш’яни, або усвідомлення.

Ми можемо впевнено сказати, що у кожного є ніжне місце, і кожен здатний функціонувати без его. Ми всі маємо базове, ніжне місце, яке не є нашим его. Деякі люди можуть подумати, що це дивно, якщо ви скажете їм, що практикуєте дисципліну, відому як відсутність “я”. Вони, ймовірно, подумають, що ви на шляху, щоб стати “овочем”. Однак, відповідно до просвітленого бачення, цілком можливо жити повноцінне життя без его. Его, по суті, – це дурість. Це фундаментальна товстошкірість. Воно створює перешкоди або завіси, які заважають вам розвинути  будь-яку тямущість.

Зрозумівши значення відсутності его, ви розвиваєте якості справжнього співчуття та м’якості. Ви починаєте почуватися розслаблено та легко. Це поєднання співчуття та нееґоїстичності робить вас ідеальним кандидатом для того, щоб ступити на шлях бодгісаттви. Чому? Тому що на кожному кроці ви втрачаєте своє его, і, відпускаючи все більше його шарів, ви усвідомлюєте, що є щось поза цим. Тож, ваша фіксація на его або ж его-чіплянні більше не відіграє важливої ролі у вашому житті. Ви не маєте гадки, чому або як це стається, але ви розвиваєте більше мудрості й розкриваєте більше можливостей.

З розумінням відсутності “я” та з допомогою духовного друга ви переживаєте відчуття великого смутку. Ви відчуваєте скромність і сум через те, що щось було втрачено. У звичайному житті ви могли мати різного роду харизму, але тепер вся ця харизма зникла, бо вона ґрунтувалася на агресивному захопленні території. Це був вираз подвійного его. Коли ви починаєте втрачати це, всередині вас розвивається відчуття депресії та втрати. Ви починаєте панікувати, думаючи: “Що тепер? Де я? Що я?”. Коли ви втрачаєте чіпляння за его дгарм і его особистості, ви починаєте відчувати порожнечу.

Коли ви усвідомили першу відсутність “я”, відсутність “я” особистості, вважається, що ви осягли природу чіпляння, але не фіксації.[3] З точки зору подвійної відсутності “я”, коли “ви” перестаєте існувати, це означає, що ви пройшли лише пів шляху; коли ж ви усвідомлюєте це, виникає прагнення осягнути відсутність “я” дгарм. З’являється прагнення вийти за межі боротьби – за межі голоду, спраги, обов’язків та ідеї, що відбудеться якесь полегшення чи відпускання чогось. Попри те, що у вас ще може не бути повноцінного розуміння подвійної відсутності “я”, ви вже вийшли на рівень поза межами індивідуального порятунку. Ви усвідомили, що індивідуальний порятунок, ідеєю якого ви керувалися до цього моменту, став для вас незначним, і ви розвинули сильнішу симпатію до інших. Як це сталося? Це розуміння прийшло від усвідомлення, що фіксація на дгармах не приносить користі.

Коли ви починаєте втрачати “я” особистості та явищ, ви починаєте відчувати, що не є професіоналом у жодній справі. Ви не професійний шахрай, і вам не треба продавати себе, але ви перевершуєте мистецтво продажу. Ви все ще можете мати ваш маленький бізнес, але торгівля своїм его стає неможливою. Як послідовник магаяни або майбутній бодгісаттва, ви приймаєте обітницю бодгісаттви, адже прагнете вийти за межі такого продажу та харизми.

Підхід індивідуального звільнення дуже простий. Ви знаєте, хто ви і як врятувати себе. Ви залежите тільки від старшої, навченої особи, яка каже вам, що робити. Але це тільки невелика допомога; ви можете зробити більшість з цього самостійно. Шаматха-віпаш’яну можна практикувати на одинці роками. Ви можете просто продовжувати практикувати це, час-від-часу звертаючись до цієї мудрої особи. Ваші відносини з цим старійшиною – це як консультація з вашим дідусем щодо вашого бізнесу, або як прояв поваги до вашої бабусі. Тут не потрібно багато віддаватися.

Якщо ви спробуєте застосувати підхід індивідуального звільнення до магаяни, це буде схоже на іммігрантів, які продовжують піклуватися про свої родини вдома. Коли ви ступаєте на шлях магаяни, ви переступаєте крізь чіпляння та фіксацію, а також виходите за межі ставлення гінаяни до індивідуального звільнення. Із ясності індивідуального спасіння ви розвивається далі, тож, хоча ви опиняється на зовсім новій території, ви більше не піклуєтесь про імміграційні проблеми. Замість того, щоб чіплятись за минуле, ви розвиваєте кращу і здоровішу проблему – проблему мати очікування.

Зречення та віра

Зрозумівши відсутність “я” дгарм та погляд, суть якого в тому, що немає за що чіплятись, над чим працювати, за що хапатися, ви починаєте розуміти ідею одночасної відкритості й цілісності. З цим розумінням у вас починає розвиватися віра. Ви виходите за межі бізнесового умонастрою, де ви намагаєтеся щось отримати взамін вашої інвестицію. Ви розвиваєте просту віру або довіру. Ви вірите в щось, не очікуючи нічого натомість. У поверхневому світі духовності віра ґрунтується на очікування чогось взамін, але на шляху бодгісаттви справжня віра – це віра без очікувань. Така віра приносить відчуття самотності. Ви починаєте відчувати себе самотніми й одинокими, не знаючи, віддаєте ви чи отримуєте. Можливо, ви й даєте, і отримуєте, але також імовірно, що ви ані даєте, ані отримуєте.

Повсякденні проблеми та скарги, які вигадують люди, виникають через нездатність працювати з подвійною відсутністю “я”. Щоб розвинути справжню віру, потрібно стати менш агресивними, менш вимогливими й менш залученими у виправдання своїх его-фіксацій. Вам необхідно  розвинути відчуття зречення, включаючи відмову від ідеї, що ви збираєтеся щось отримати, слідуючи шляхом Дгарми. Зречення, перш за все, означає відмову від агресії. Коли відчуття зречення починає зароджуватися у вашій свідомості, тоді з’являється можливість розвинути невід’ємну порожнечу та співчуття у вашому серці.

Порожнеча грунтується на вірі, але вірі без очікування отримати щось натомість; а співчуття виникає, коли ви відпускаєте чіпляння. Відпустивши чіпляння до будь-якої ситуації у своєму житті, ви починаєте розвивати співчуття, оскільки вам більше не потрібно нічого купувати чи продавати. Справжнє зречення не означає прагнення до особистої досконалості, величі чи слави. Натомість, через дуже справжній і мʼякий процес, ви можете пробудити бодгічітту в собі. Це все є надзвичайно важливим моментом, який стосується злиття вашого ума з Дгармою. Коли потік вашого ума повністю поєднується зі справжньою Дгармою, тоді він приносить глибоку мʼякість і неймовірну красу.

Міра вашої здатності бути по-справжньому мʼякими залежить від того, наскільки ви пробуджені самі до себе. Вам потрібно вміти спостерігати за собою, бачити себе ніби на власному ментальному екрані, щоб зрозуміти, наскільки далеко ви просунулися в усвідомленні его та його відсутності. Вам необхідні шаматха та віпаш’яна. Це спосіб повністю поєднати ваш ум із Дгармою.

Проблема, чому ви не можете так зробити, полягає в тому, що ви продовжуєте лише імітувати Дгарму, і водночас намагаєтеся виправдовуючи себе. Ви можете просто хотіти бути найкращими, але це стає незграбним, недоладним і абсурдним. Навіть якщо у вас є певна підготовка, ви можете просто копіювати Дгарму. Сліпота, що виникає через нездатність спостерігати за собою, і, як наслідок перебільшена віра у власні досягнення – це завжди можливо.

Можна відчути, коли чийсь ум дійсно дещо змішався з Дгармою або розчинився в ній. Дехто може сказати: «Я думаю, що знаю Дгарму. Мій ум значною мірою злився з Дгармою, але не думаю, що твій злився настільки ж». Такі люди насправді мало розчинилися у Дгармі, і це проявляється в рівні їхніх аргументів. Інші можуть занадто старатися, стаючи жорсткими та застиглими — і це також свідчить про те, що їхній ум ще далекий від злиття з Дгармою. Цілком можливо визначити рівень цього злиття за тим, як людина бере чашку чаю, як вона говорить, як тримає своє тіло — як вона керує своїми губами, обличчям, руками, ногами, шиєю та плечима. Дивовижно, але саме такі, здавалося б, дрібні й незначні деталі викривають те, наскільки наші уми поєдналися з Дгармою.

1.   П’ять скандх стосуються п’яти аспектів того, що ми приймаємо за «я». Докладніше про п’ять скандх дивіться у першому томі “Глибокої скарбниці”, глава 2: «Замерзлий простір его».
2.   Осягнення подвійної відсутності “я” поділяється на три етапи. Перший — відсутність “я” особистості, тобто перший рівень. Другий — відсутність “я” явищ, що є частковим розумінням другого рівня. Третій — відсутність “я” самого сприйняття, який завершує другий рівень.

1. Подвійне его можна описати як чіпляння за особистість та фіксацію на явищах.

 

Чоґ’ям Трунґпа, “Шлях мудрості й співчуття бодгісаттви: глибока скарбниця океану Дгарми”, том другий, частина третя, розділ 8.

Із англійської переклав Кирило Жеребілов, редагував Тарас Жуковський