Лонґчен Рабджам, джерело – wisdomexperience.org

У ході друбчену “Чіме Пакме Нʼїнтік” майстер-співець, головний чопон та ще декілька практиків-ентузіастів скористалися зручним моментом під час перерви, щоб отримати від [Орґʼєна Тобґʼяла] Рінпоче інформацію про традицію “Лонґчен Нʼїнтік”. Це було незвично для них, але вони доволі сміливо попрохали про це, і на подив багатьох, тієї миті, коли перерва завершилася, Рінпоче розпочав розлогий екскурс в історію традиції практики “Лонґчен Нʼїнтік”. І ось, що він сказав.

Мені задають питання багато людей. Я намагаюся точно відповідати, але дуже часто мої відповіді не розуміють, і через це виникають ускладнення. Із мого досвіду, люди кажуть: “У “ваших ученнях” – це те й те, що ви сказали на англійській, чи не так?” Вони повторюють, що, на їх думку, я сказав, однак розуміють це цілком неправильно. Я приїжджаю до “Лераб Лінґу” регулярно вже впродовж близько двадцяти років, і я багато чого сказав назагал, для кожного присутнього в цій храмовій залі, а також приватно. Але люди, здається, хочуть покидати все, що я сказав, у одну каструлю й зварити з цього дивний суп. Потім вони приходять до мене й кажуть: “Це ваше вчення!” Дещо подібне нещодавно сталося, тому я відчуваю, що слід дещо прояснити, бо інакше я хвилюватимуся щодо цього.

Дехто з “Лераб Лінґу”, включаючи майстра-співця й майстра ритуалів, щойно спитали: “Де ми можемо навчитися мелодіям і ритуалам “Лонґчен Нʼїнтік”?” Таким було питання, правильно?

Моя відповідь полягає в тому, що, по-перше, Джіґме Лінґпа не засновував жодних традицій, які стосувалися ритуалу. Якщо абсолютно ясно про це говорити, Джіґме Лінґпа не передавав жодних особливих традиційних методів про те, як ліпити торма чи як співаються окремі чанти, чи як грати на цимбалах і барабанах. Тим не менше, багато інших тертонів, які подорожували до Славетної Міднокольорової гори, дізналися, як ліпити торма, співати й грати на інструментах, і вони вони повернулися назад із цими знаннями.

Я не кажу, що не існує ніяких ритуалів для практик від Джіґме Лінґпи – переконайтеся, що цілком зрозуміли, що я щойно сказав!

Джіґме Лінґпа був йоґіном Дзоґчену, тому для нього було найважливіше не те, як практикували кʼєрім та дзоґрім, не те, як ліпилися торма й не те, як грали на трубах чи на барабанах. До сьогодні я не чув жодної мелодії, яку б передали від Джіґме Лінґпи. Знову ж, щоб прояснити, я не кажу, що Джіґме Лінґпа не співав, коли практикував, я кажу, що він не створив якусь традицію з мелодіями для співів і не наполягав на тому, щоб інші послуговувалися певними мелодіями.

Для йоґінів Дзоґчену форми торм не вважаються важливими. На їх погляд, важливо розуміти значення торм і усіх їх різноманітних аспектів. Відповідно до Дзоґчену, коли ви зруйнували (”тор” означає “руйнувати”) усі двоїсті явища самсари й нірвани, ви прибудете до самої суті, яка є як матірʼю (”ма”).

Існує чотири види розуміння того, як ставитися до торма, і всі вони стосуються важливості торма, а не того, як вони виглядають. Стосовно форми торма тощо – вам слід, по суті, робити їх так, щоб вони виглядали якнайкраще. Коли ви співаєте, мелодія має бути приємною й надихаючою. І я завжди вам кажу, що, якщо ви погано граєте на ґʼялінґах і трубах, музика неприємна й не надихає, ви не накопичите заслугу. Божества, можливо, не розрізнятимуть, гарною є музика чи ні, а от люди розрізнятимуть. Вони почують різницю. І офірувати неприємну музику – це вже інший інший різновид мислення. Для практика Дзоґчену, як ви знаєте, усі звуки це природна зʼява звуку дгармати, і це означає, що офіра музики як частина ритуалу не становить жодних проблем.

Я кажу, що в нас є певна свобода дій щодо того, як ми виконуємо ритуали; я не кажу, що ви можете змінювати чи гратися з самою практикою! Ви не можете змінювати черговість молитов тощо. Ви не можете думати: “Джіґме Лінґпа казав робити, що ми хочемо…”, – і вирішити почати практику з молитов для блага й завершити Прихистком! Ви не можете так робити, бо ці практики впорядковані відповідно до мудрості й інтенції тантр, і ваші дії зовсім не можуть суперечити тантрам, правильно?

Перший Додрубчен Рінпоче прийшов після Джіґме Лінґпи – Джіґме Лінґпа був першим учителем Додрубчена Рінпоче. Додрубчен Рінпоче не успадкував монастир, але заснував його. У монастирі монахи завжди виконують ритуали в ході практик, але під час групових практик кожен монах не може робити те, що йому заманеться. Тому для того, щоб монахи Додрубчена Рінпоче мали змогу практикувати “Лонґчен Нʼїнтік” як свою головну практику, вони потребували ритуальної традиції, і традиція, яку він заснував, базувалася на тому, як практикував його вчитель, Джіґме Лінґпа – Джіґме Лінґпа мав практикувати певним чином, слідуючи певному наборові молитов, чи не так? Традиція, яку заснував перший Додрубчен, далі передавалася другим, третім і четвертим Додрубченами – четвертий є нинішнім Додрубченом Рінпоче – і її практикують в обох монастирях Додрубчена, один із яких знаходиться в Тибеті, а другий у Сіккімі.

Також є інша традиція, яку передав До Кʼєнце, яка включає певні види співу та виконання практики.

Отже, ще один важливий момент полягає в тому, що для групової практики в монастирі монахи потребують ритуальної традиції, і тому таку традицію слід заснувати, гаразд?

По-друге, у Джіґме Лінґпи був бутанський учень, якого звали Мьон Джіґме Кюндрьол. Його монастир це сучасна “Йонґла Ґомпа”, яка заснувала свою власну бутанську традицію виконання практик “Лонґчен Нʼїнтік”, яку досі практикують сьогодні і яка схожа з тибетською традицію, про яку я щойно згадував.

Насправді, у Бутані немає послідовників шкіл сакʼя чи ґелуґ, і як нінґмапінські, так і каґʼюпинські монастирі мають свій власний, бутанський стиль виконання практик, включаючи традицію практики “Лонґчен Нʼїнтік”. Це друге, на чому я хотів би наголосити.

Джіґме Ґʼялве Ньюґу був головним учнем Джіґме Лінґпи, але в нього не було великого монастиря, і він проводив більшість часу в ретриті в печерах долини Трама в Дзачуці.

Барчунґ Джіґме Ґоча був ще одним учнем Джіґме Лінґпи, і в нього був монастир, у якому ченці практикували “Лонґчен Нʼїнтік” відповідно до традиції ритуалів “Міндролінґу”. Я не знаю, чи вони від початку слідували тій традиції, чи прийняли її пізніше, але це традиція, якої вони дотримуються нині.

Друбванґ Пенор Рінпоче, чиєю перередньою реінкарнацією був Палчен Дюпа, слідує традиції монастиря “Паюл”, яка значною мірою базується на практиці вчень кама. Для вчень терма, які практикують його монахи, вони переважно слідують традиції Ратни Лінґпи й циклу “Намчо”. Тим не менше, в часи Палчена Дюпи “Лоґчен Нʼїнтік” стала важливою практикою в “Паюлі”, і для цієї практики вони дотримувалися міндролінґівської традиції, яку продовжують до сьогодні досконало практикувати в монастирі “Намдролінґ”.

Отже, я пояснив ритуальну традицію.

Хтось іще запитав: “А існує традиція “Лонґчен Нʼїнтік” від Джамʼяна Кʼєнце?” По-перше, у Джамʼяна Кʼєнце Ванґпо не було монастиря. Але потім він вирушив до “Дзонґсару”, монастиря лінії сакʼя – а конкретно традиції нґорпа – де віддано підтримували власні традиції сакʼя. І зокрема нґорпи ніколи охоче не виконають жодної нінґмапинської практики – окрім, звісно, сакʼяпинської практики Ваджракілаї та Янґдака, які є за походженням нінґмапинськими. Джамʼян Кʼєнце Ванґпо ні на йоту не змінив традицію “Дзонґсару”, але другий Джамʼян Кʼєнце, Чокʼї Лодро, ввів і спонсорував друбчо Ваджракілаї традиції сакʼя з танцем чам. Тому немає традиції виконання “Лонґчен Нʼїнтік”, яка б походила від Кʼєнце.

Зважаючи на це, традицією практики Кʼєнце є “Лонґчен Нʼїнтік”. Джамʼяни Кʼєнце загалом знані як майстри ріме, проте вони завжди виконували “Ріґдзін Дюпу” на десятий день тибетського місяця і “Юмку Дечен Ґʼялмо” на двадцять пʼятий; обидві ці практики нінґмапинські. Однак вони виконували їх не в монастирі “Дзонґсар”, а в “Кʼєнце Лабранзі”, головній резиденції й домівці Джамʼянів Кʼєнце. Тому “Лонґчен Нʼїнтік” і кілька терма Джамʼянів Кʼєнце практикувало лиш декілька людей у “Кʼєнце Лабранзі”. Ми практикуємо тут у “Лераб Лінзі” на основі тієї традиції, і якби ви робили якесь дослідження, ви б зʼясували, що основою для цієї ритуальної традиції є міндролінґівська традиція.

Якщо конкретніше, то вчення нінґма включають північні й південні традиції. Північні скарби це, наприклад, ті, які відкрив Ріґдзін Ґодем і Пʼятий Далай-лама; а південна традиція пішла від тертона Ратни Лінґпи й таке інше. Кажуть, що традиції Кʼєнце й Чоклінґів розвивалися разом і що вони дещо відрізняються від міндролінґівської традиції. Наприклад, коли нінґмапи практикують “Сходження благословень”, вони починають звернення з Семирядкової молитви, тоді як практики міндролінґівської традиції одразу переходять до “Сходження благословень”.

Кʼєнце, Контрул та Чоклінґ виконали сотні тисяч друбченів, і практикували вони відповідно до міндролінґівської традиції, яка була скоригована відповідно до елементів із південної традиції. Ритуали, яких дотримуються в “Міндролінзі”, здебільшого походять із північних скарбів. Незначну відмінність, яка існує між традиціями, можна помітити в тому, як у кожній з них виконується ритуал, самопосвята, як даються посвяти й таке інше. Особисто я вважаю, що зміни, які внесені традицією нінґма, покращують міндролінґівську традицію. Наприклад, коли ви начитали мантру в рамках традиції “Міндролінґ”, не потрібно начитувати мантри голосних і приголосних і таке інше або молитви офіри й прославляння; сесія завершується одразу після рецитації мантри (ви лиш швидко начитуєте строфу з чотирьох рядків, “Останні слова Мінлінґа Терчена”, і це просто). У той самий час традиція “Міндролінґу” дуже священна.

Таким чином, ми дотримуємося підходу Кʼєнце, але технічно не існує такого явища, як “традиція Кʼєнце”. Чому? Бо, окрім співу Мага Ґуру мантри в “Тукдруб Барче Кюнсел”, Джамʼян Кʼєнце Ванґпо не передавав жодних із чантів, які він почув у чистих баченнях. Його підхід полягав у тому, щоб зберегти всі вчення Вісьмох Великих Колісниць Передачі, включаючи і вчення кама, і терма традиції нінґма, і практикувати їх точно так, як його навчали. Тому він приділяв увагу збереженню, а не створенню чогось нового. Цими днями в монастирі “Дзонґсар” є люди, які говорять про “традицію Кʼєнце”, але я не вірю в те, що вони кажуть. Люди дуже часто говорять будь-що, що спадає їм на думку, але проблема в тому, що не можна знайти тексти, які б могли підкріпити те, що вони говорять.

Я сподіваюся, тепер стало трохи зрозуміліше.

Стосовно “Лонґчен Нʼїнтік”, лінію вчень слід вважати корінною лінією. Одна з ліній передачі “Лонґчен Нʼїнтік” походить від Великого Всевідаючого, Лонґченпи, і він передав її Джіґмові Лінґпі. Джіґме Лінґпа далі передав те, що він отримав від Лонґченпи, крізь лінію першого Додрубчена. Додруб передав це До Кʼєнце Єше Дордже й лінія продовжилася від нього. Далі вчення досягнули Патрула Рінпоче й лінія передавалася через нього.

Джіґме Лінґпа також передав ці вчення Джіґмові Ґʼялве Ньюґу, який передав їх своєму учню Джамʼянові Кʼєнце Ванґпо, далі через Джамґона Контрула й інших великих майстрів, щоб сформувати іншу лінію вчень “Нʼїнтік”. Лінії Додрубчена Джіґме Трінле Озера й Джіґме Ґʼялве Ньюґу це дві лінії учнів Джіґме Лінґпи, які мають назву “два Джіґме: сонце й місяць”.

Потім Додрубчен передав “Лонґчен Нʼїнтік” королю Монголії, Чоґʼялові Нґакі Ванґпо, який також знаний як король Варн. Учнем короля був Шабкар Цокдрук Ранґдрол. Учнем Шабкара Цокдрука Ранґдрола був Кʼябґон Пема Ґʼяцо. Ученицею Кʼябґона Пеми Ґʼяцо була Шуксеп Джецюнма, дуже відома жінка й учителька, яка жила в Канґрі Токарі. Вона була ровесницею мого тата й могла літати в небі. Це інша лінія вчень “Нʼїнтік”.

Є ще лінія Мьона Джіґме Кюндрола з Бутану, тому існує багато ліній учень “Лонґчен Нʼїнтік”.

Передачу через Джамʼяна Кʼєнце Ванґпо слід вважати основною. Він написав багато текстів про ці вчення. Тому, будь ласка, чим би ви не займалися, будьте певні того, що, коли ви щось говорите про все це, ви це правильно розумієте. Не робіть помилок! Бо буде дійсно жахливо, якщо ви будете ходити й казати: “О, Орґʼєн Тобґʼял Рінпоче говорить, що Джамʼян Кʼєнце Ванґпо не має лінії”, – коли насправді я говорив, що він не передав ритуальну традицію.

Важливо, коли вас правильно почують, бо якщо люди почують неправильно, це може мати наслідки. Наприклад, я щойно одержав погрозу смерті через Інтернет. Люди зараз записують усе, що ти кажеш, далі витягують речення з контексту й викладають в Інтернеті. І замість того, щоб слухати вчення повністю, люди просто чують його частинку й, може статися так, що вони, зрештою, чують неповні та такі, що вводять у оману, твердження, як, наприклад, що “Джамʼян Кʼєнце не мав лінії передачі “Лонґчен Нʼїнтік” або що “не існує лінії Джамʼяна Кʼєнце Ванґпо”. І це дійсно шокуватиме. Витягувати дрібки вчень із контексту це не те, як слід робити. А що як ви настільки катастрофічно це не дочуєте, що подумаєте, ніби вам сказали, що “не існує традиції Джіґме Лінґпи, отже, можна робити все, що завгодно!” І це вже приголомшлива заява!

Я одержав урок із непростої ситуації, тож тепер хочу переконатися, що прояснив усе.

Із оригіналом статті англійською мовою можна ознайомитися тут.