“Відданість це є вища практика. Знання цього одного веде до звільнення, веде до свободи від страждання. І тому знайте, що та одна практика, яка звільняє все, є практика відданості. Насамперед це важливо, коли ми сягаємо тантричних вчень, намагаємося усвідомити суть тантричних вчень. Що дозволяє нам це усвідомити? Це відданість. Тому відданість – це найголовніше, це ключовий аспект практики. Саме в цьому полягає сама суть практики.Якщо ми будемо практикувати таким чином, то ми сягнемо Плоду, того що називається “одне що звільняє все”. Що таке те одне, що звільняє все? Це є необумовлена осяйність, чим є природа нашого ума — ненароджена, одвічна природа всіх істот. Вона вже присутня у всіх істотах, як наш основний стан. Це й є абсолютний Ґуру. Для того, щоб пізнати цього абсолютного Ґуру, ми покладаємося на зовнішнього ґуру, котрий є тим, хто тримає традицію передання, хто є символічним проявом Ґуру. Це той, хто веде нас до розпізнання абсолютного Ґуру, яким є природа нашого ума.

Стосовно віри, в трактатах сказано, що є три типи віри: це віра прагнення, це щира віра, а також віра впевненості, або ж непорушна віра. Дійсно, коли ми говоримо про віру в цьому контексті, під вірою ми розуміємо відданість. Відданість — це радість через знання про якості об‘єкту віри. До кого, до чого ми зароджуємо відданість? Це таковість, природа всіх явищ — саме до цього ми зроджуємо віру й відданість. Але як нам усвідомити якості таковості, адже вони позамежні усвідомленню? Через знання таковості ми можемо звільнитися з самсари. Але оскільки ми не знаємо цієї істинної природи, цієї таковості, через саме це ми блукаємо в самсарі. І тому важливо зрозуміти , чому Ґуру Рінпоче звертається до Єше Цоґ’ял словами “наділена вірою й доброчинним умом, слухай мене”. Річ у тім, що коли ми намагаємося зародити віру, ми говоримо “віра, так-так, віра до вчителя”… Але насправді чи ми маємо віру? Коли лама посміхається мені, коли мої друзі по дгармі мені посміхаються, о, тоді в мені є до них віра. Але коли щось трошки не так, коли ніхто мені не посміхається — де вже ця віра? – ЇЇ вже немає. А тут ми говоримо про справжню, істинну відданість і віру. Це непорушна віра і відданість. Це саме та відданість, з якою потрібно отримувати такі настанови. На що схожа ці відданість? Уявіть собі людину, яка помирає з голоду, і в неї є лише одна мета, одне прагнення — знайти щось поїсти й попити. Вона в цей час не цікавиться якимись мирськими втіхами, багатством, визнанням чи славою. Все, що вона хоче — це дістати аби трохи їжі і води. Ось така ця спраглість, прагнення. І саме таку спраглість ми зароджуємо, коли плекаємо таку відданість.

До такої відданості здатні лише учні вищих здібностей. Таким учням має даватися найвище вчення, сама суть усіх вчень, вчення Магамудри і Дзоґчену. Це вчення про самонароджену мудрість, ріґпу – що є природа ума, осяйність, незумовлена здатність. Самопороджена осяйність ріґпи — це те, що очищує всі затьмарення. Вона досягається завдяки опорі на кваліфікованого ґуру. Все інше, окрім цього є пустим марнуванням часу. Якщо ми спираємось на таке вчення й отримуємо благословення ґуру, то це саме і є суттю методу. Як розуміти те, про що говориться “все інше є пустим марнуванням часу”? Коли ми просто вивчаємо і розмірковуємо, то це пусте марнування часу. Чому? Тому, що цього одного недостатньо. Нам слід зрозуміти, що загалом нам потрібно вивчення та розмірковування, але якщо ми хочемо розпізнати істинну природу, то самого лише вивчення й розмірковування недостатньо. Зібрання заслуги і мудрості, очищення затьмарень — завдяки цьому ми послаблюємо свою забрудненість, свої негативні тенденції. У нас є два типи затьмарень: затьмарення емоційні та затьмарення когнітивні. І нам потрібно повністю викорінити їх самих, а також усі звичні тенденції, що пов’язані з ними. І найкращий спосіб зробити це — плекання відданості. Якщо ми поглянемо на приклад великих майстрів минулого, як саме вони сягали пізнання, досягали осяйності, у який спосіб вони сягли такого унікального досвіду пізнання? Вони здобули це завдяки відданості та плеканню чистоти сприйняття. Тож ті з них, які мали найвищу відданість досягли найвищого осягнення.”

* Чокї Ньїма Рінпоче, пояснення слів Ґуру Рінпочє Падмасамбгіви до пані Єше Цоґ’ял із тексту терми Дордже Лінґпи ”Сама суть усних настанов’, 42й Осінній семінар, 2022 рік
** записано з усного перекладу Марії Васильєвої