Джерело фото: pixabay.com

«Лераб Лінґ», Франція, 21 серпня 2021 року 

Коли Орґʼєн Тобґʼял Рінпоче навчав тексту «Ламрім Єше Ньїнґпо» й пояснював параміту щедрості, він відчув, що важливо повʼязати це вчення ближче з людьми Заходу, і дав ці дуже корисні настанови. 

Перша з шістьох параміт, звершення щедрості, не лише про те, щоб давати речі бідним людям. До параміти щедрості включаються офіри як Трьом Дорогоцінностям, так і нужденним. 

Я помітив дещо стосовно пожертв, що видається мені дивним, і хочу поговорити з вами про це. 

Коли виконується ритуал і цоґ у тибетському контексті, багато людей приєднуються до цього. Кожен лама й монах приносить велику торбу й боул. Миряни – жінки й чоловіки – приносять пахощі, масло та трохи грошей. Якщо ви поїдете в Тибет, ви все це побачите. Власне кажучи, лами й монахи повинні приносити більше офір, ніж миряни, але насправді вони всі приносять порожню торбу та порожній боул. Лами рідко роблять навіть найменшу офіру, у той час як кожен мирянин приносить щось. Це відбувається скрізь у Тибеті – однак це неправильно. 

Ми досягаємо просвітлення, коли звершили накопичення й знищили всі затьмарення – лами й монахи знають про це більше, ніж миряни. Якщо мій лама, Ділґо Кʼєнце Рінпоче, чув, що хтось виконував коротку практику чи хотів придбати декілька дгармічних книжок, він одразу ж давав їм невелику пожертву й промовляв: «Ось моя офіра. Я хочу доєднатися до вашої доброчесної активності». 

На Заході ви, практики, знаєте, що вам слід звершити два накопичення та знищити два затьмарення. Накопичення заслуги включає в себе те, що ви тримаєте в умі різні аспекти добродійного вчинку та фактично здійснюєте офіру. Далі ви здійснюєте уявні офіри на додаток до матеріальних. Щоб накопичити мудрість, яка знаходиться поза межами всіх характеристик, нам слід медитувати. Коли ми організовуємо групові практики, щоб накопичити заслугу, доводиться доносити до більшості мешканців Заходу, що їм необхідно приносити пожертви. Ми навіть вимушені говорити їм, що саме вони мають приносити, й у якій кількості! Дуже мало мешканців Заходу знають про офірування. 

Коли я організовую великі офіри цоґу, наприклад, у Бодх-Ґаї, усі тибетці та китайці приносять офіри. Китайці багатші за тибетців, і від них надходить більше офір, а вестерни приносять з собою фотокамери. Але якщо останнім сказати: «Ви не можете пройти, якщо не сплатите 500 рупій», – вони без жодних проблем дають гроші. Тому, якщо ви скажете їм, що вони не можуть увійти до монастиря Лонґченпи, якщо не заплатять внесок, вони платять негайно. Якби я сказав західним людям: «Завтра я організовую цоґ на десятий день у себе вдома, і кожному з вас слід принести певну суму грошей», – вони без вагань принесуть гроші. Але якщо я промовчу, вони не візьмуть із собою нічого. 

Я часто працював із оргкомітетом «Ньїнґма монламу». Ми помічаємо, що найщедріші пожертви надходять від бутанців, а на другому місці йдуть тибетці. Кілька людей зі Східної Азії теж роблять пожертви, але дуже мало офір надходить від вестернів. Непальці завжди тільки забирають речі з собою – нічого не приносять, і йдуть з повними руками всього. Західні люди не забирають нічого, але й не дають – такий собі прояв рівності. Я сказав про це Тартанґові Рінпоче. Він відповів: «Так і є. Якщо ви не скажете їм, що потрібно заплатити, вони нічого не пожертвують. Вам слід установити правила, інакше від них не буде офір». Але ми, тибетці, не маємо традиції в нашій культурі робити такого роду правило. 

Нині всі лами встановлюють правила та ціни. Але справа в тому, що слід мати мотивацію створити звʼязок із будь-яким актом щедрості, щось на нього пожертвувавши. Якщо йдеться про цоґ, ви можете принести субстанції для офіри. Якщо хтось підносить масляні світильники, ви можете офірувати декілька. Якою б не була доброчесна дія, ви можете встановити з нею звʼязок, якщо зробите невелику пожертву. І коли ви здійснюєте пожертви, ви можете дуже просто зробити так, щоб вони кваліфікувалися як різновид щедрості, який описаний у параміті щедрості, коли ви не скупі й таке інше. Добре починати з малого й поволі жертвувати більше. Якщо ви спершу робите невеликі пожертви, ви, зрештою, зможете офірувати багато – важливо це розуміти. Але якщо вас змушують платити фіксовану суму відповідно до правил – це цілковито інша історія. Хто знає, наскільки чиста ваша мотивація, якщо ви робите все для того, щоб дотримуватися правил? 

Ось, що я з цього приводу думаю. Я обмірковував це впродовж тривалого часу і, опинившись серед такої великої кількості вестернів, я відчув, що маю щось сказати. Не жертвувати – це, мабуть, просто одна з ваших культурних звичок, і нічого більше; адже, коли є фіксована ціна, ви вмить платите. Але коли її немає, ви навіть не думаєте про те, щоб жертвувати гроші. Якщо вам кажуть: «Ціна є такою», – ви платите, коли маєте гроші, а, коли не маєте, просто йдете й не думаєте про все це. Це недобра традиція. 

Шість параміт це дійсна основа для всіх шляхів магаяни. Це слід пояснити, бо, хоч дехто з вас знає про це вчення, решті воно невідоме, і вам слід його засвоїти. Якщо ви не знаєте про шість параміт, складно слідувати шляху. Є обговорення практики садгани й таке інше далі в «Ламрімі Єше Ньїнґпо», яке починається з розмови майже винятково про офіри – зовнішні, внутрішні й таємні. Це все про звершення параміти щедрості й звершення накопичень, правильно? Тому вам слід трохи на цьому розумітися. Принаймні, я так вважаю. Я не знаю, правильно це чи ні.  

 

Із оригінальним текстом англійською мовою можна ознайомитися тут. На українську переклав Тарас Жуковський, редагувала Марина Рябикіна.