Дорогі однодумці, у властивій нам, людям, манері опису подій ми позначаємо старий рік як такий, що завершився. Зважаючи на це, за старим роком неодмінно мусить прийти «новий рік». Разом із цими химерними вигадками постає дещо безглуздіше, що називають «новорічними побажаннями».

Такі новорічні обіцянки передбачають «озирнутися назад» та «подивитися вперед». Якщо так зробимо, то побачимо, що в недалекому минулому світ був не вельми легким для життя. І зважаючи на те, як ідуть справи зараз, схоже, що у майбутньому також не буде легко. Екологічна руйнація – одна з найголовніших причин. Інша ж полягає в тому, що старим владарям і хазяям загрожують новачки, які прагнуть бути такими ж, як вони. Особлива загроза походить від тих, хто в цьому успішні.

І тут ми втрапляємо у пастку: як можемо зарадити мільярду китайців, які хочуть підмивати свої дупи на унітазі так само, як і кілька мільйонів японців підмивають свої? І хіба можна знехтувати прагненнями мільярда індійців поливати свої газони й сушити одяг в автоматичних сушарках, як це роблять американці? А біль, що його відчувають ті, котрі колись були панами, а тепер спостерігають як піднімаються колись принижені, чудово відображена у прекрасному фільмі «Джалсаґар» самим великим Сатьяджитом Реєм.

Проте якщо усі, хто прагнуть того ж, що мають інші, кінець кінцем отримають те, чого хочуть,– мільярд індійців і китайців матимуть власні автомобілі, роз’їзджатимуть під час відпустки у будиночках на колесах або відпочиватимуть на Мальорці чи на Арубі, й робитимуть багато такого, на що вони  безперечно, заслуговують так само, як ті, хто має все це зараз, то що тоді? Безумовно, це не тільки пришвидшить руйнування довкілля, але й може призвести до глобальної війни, оскільки колишні владарі і хазяї застосують всю свою міць й триматимуться за старі привілеї і владу.

Отож загалом дуже важко скласти новорічне побажання аби з якої точки зору. Усе, що можу зробити особисто я, – заново зродити рішучість слідувати тому, чого навчав Ґотама.

Я бажаю цього тому, що єдиний спосіб позбутися марення чекати на ідеальне суспільство – слідувати за цим чоловіком, за Ґотамою. Також тому, що єдиний спосіб не потрапити в тенета марень – це прокинутися від марення, замість того щоб додавати до вже існуючих нові системні марення заради політики, економіки, науки та технологій.

Прагну також докласти зусиль, щоб інші люди дізналися про те, чого навчав Ґотама. Я зрозумів, що єдина причина, чому такі люди, як Ґотама, Лао-цзі та Магавіра, не надто відомі сьогодні — тому що колоніальні та неоколоніальні режими переконали себе, що їх сучасність — це «вершина розвитку», і так само впевнили решту світу, що вестернізація та модернізація — одне й те саме.

Ось чому Обама цитує Канта, а не Магавіру, Ден Сяопін цитує Карла Маркса, а не Ґотаму, і чому людям у великому світі відомо про Камасутру, але не про Арташастру. Я читав таких філософів, як Арістотель, Кант, Гегель і Маркс, хоча, звісно ж, не надто старанно. Щоправда вчення Будди я також читав не досконало старанно. Але навіть дотепер я не знайшов жодного бачення так званої реальності, про яке говорили ці західні автори, а Будда про це не сказав. Проте я знайшов дуже багато такого, що Будда пояснив, а ці автори навіть не приступалися.

Одна справа, коли традиції приречені відмирати з тої причини, що вони архаїчні, марні або шкідливі, як-от дітовбивство, знівечення геніталій чи примус до невільницької праці. Але виродження традицій справжньої мудрості у самий лише об’єкт антропологічного інтересу є важкою та навіть небезпечною втратою для людського роду.

Дзонґсар Джам’янґ К’єнце

Переклала з англійської Ірина Галамба.

Ілюстрація –  Madeleine Tréhin через https://siddharthasintent.org/past-exhibitions/madeleine-trehin/