Кушінаґар, Індія, 4 січня 2020 року

Учення, яке ви можете прочитати нижче, давалося під час паломництва до святих буддійських місць у Індії тоді, коли група дісталася Кушінаґара, місця Буддової парінірвани. Натхненний величезним значенням цього місця, Орґʼєн Тобґʼял Рінпоче відкинув звичну для нього стриманість і відкрито заговорив про вчення Дзоґчен, зокрема про стан остаточного плоду, якого можливо досягнути, слідуючи дуже особливим шляхом.

Цього дня в ході нашого паломництва я б хотів поговорити про дещо особливо глибоке. Ми, нінґмапи, які слідують Ваджраяні, котра бере плід у якості шляху (що включає в себе три внутрішні тантри – Магайоґу, Ануйоґу й Атійоґу), вважаємо, що Атійоґа є вершиною всіх поглядів, найвищою точкою всіх девʼятьох ян, сутністю всіх сутр і тантр.

Відповідно до Атійоґи, “будда” це не щось інше, як основний простір, який вільний від концептуальних витворів, порожня сутність споконвічної чистоти. Це будда дгармакая. Із трьох кай – дгармакаї, самбгоґакаї й нірманакаї – дгармакая найсвященніша, яка є базою для двох інших. Те, що ми називаємо “буддою дгармакаєю”, постійно існуюче, всепроникаюче та спонтанно присутнє в потоках свідомості всіх чутливих істот; концепції про народження та смерть не застосовуються до неї.

У чистій сфері Аканіштги, буддова дгармакая випромінює величні прояви самбгоґакаї, які є втіленням тіла, мови, якостей та активностей суґат десяти напрямків та чотирьох часів. Вони проявляються в четвертому часі великої рівності через пʼять досконалостей; за своєю суттю, вони знаходяться за межами прояву та щезання, адже вони є вічною та спонтанно присутньою глибинною природою.

Дгармакая проявляє самбгоґакаю, яка, у свою чергу, проявляє нірманакаю заради істот, які живуть у шістьох сферах існування. Ці нірманкаї проявляються по-різному, щоб істоти шістьох класів мали змогу взаємодіяти з ними, залежно від їх особливого складу ума та схильностей. Нірманакаї це ніщо інше, як ось це: прояв умів чутливих істот. Насправді, прояви самбгоґакаї є нічим іншим, як дгармакаєю, і подібним чином нірманакаї є винятково самбгоґакаями й ніколи не відділяються від дгармакаї. Ці три каї є за своєю природою трьома мудростями – порожньою сутністю, пізнаючою природою та безперешкодним співчуттям. І хоча ці три мудрості невіддільні одна від одної, у сприйнятті істот, які перебувають на шляху, шість будд нірманакаї зʼявляються для шістьох класів істот.

У священному місці, яке ми сьогодні відвідуємо, нірманакая, яка проявилася в нашому світі та знана як Шакʼямуні, розчинилася назад у основний простір. Спершу він народився як син короля Шудгодани й королеви Маядеві в Лумбіні; далі, якщо говорити коротко, досягнув повного пробудження в місці Ваджрового Трону в Бодг-ґаї, повернув колесо Дгарми в Варанасі (він навчав не лише у Варанасі, і ми маємо розуміти, що він обертав нескінченну кількість коліс Дгарми в невизначеній кількості місць) й, зрештою, у віці вісімдесяти років розчинився назад у основний простір. Він був проявом сяйва дгармакаї й коли він знов розчинився в дгармакаї, це сталося тут, у Кушінаґарі, місці, яке відоме буддистам як “місце, де Будда проявив учення відходу в парінірвану”.

Для більш прозорливих, він лише проявився так, ніби відійшов у парінірвану, хоч насправді він не відходив парінірвану. Як сказано:

“Будда ніколи не відходить за межі печалі в нірвану,

І Дгарма ніколи не слабшає” ~ “Піднесена Сутра Золотистого Світла”

Тим не менше, у розумінні звичайних істот, після того, як повністю та досконало просвітлений будда вирішив, що йому час відійти в парінірвану, від поволі попрямував до святого місця під назвою Кушінаґар. Він сказав своїм учням: “Тут Будда збирається відійти в парінірвану”. Далі він додав: “Саме в цьому місці решта тисяча й один будда цієї сприятливої кальпи відійшли або відійдуть у парінірвану”

Він спинився в гаю могутніх дерев сала, які досить поширені в Індії. Учні Будди поклали довге ліжко поміж двома деревами, щоб Будда міг лягти на ньому. Потім Будда ліг на правий бік і відійшов у парінірвану. Тієї миті земля сильно затряслася, проявивши “шість видів руху, які стаються, коли будда відходить у парінірвану”.

Тіло зберігалося впродовж двадцяти одного дня й чисельні великі шраваки, аргати, королі тощо приходили віддати свою шану. Великий шравака Кашʼяпа опісля запалив похоронне вогнище. Після кремації вони знайшли велику кількість благословенних кісток та рінґселів, які Кашʼяпа показав присутнім. Потім, як вказав Будда, були зведені ступи, у які учні Будди поклали його священні останки.

Таким чином, нірманакая це лише прояв, який ніколи насправді не відділяється від “основи еманації”, дгармадгату. Тому будди нірманакаї насправді не відходять у парінірвану. Коли щось відображається в дзеркалі, якщо відображення зникає, це не означає, що зникає сам обʼєкт – він просто більше не знаходиться перед дзеркалом. Так само, коли час, відведений на навчання істот, вичерпаний, відображення більше не проявляється в дзеркалі й чутливі істоти не бачать більше нірманакаю. Священне місце, де це сталося, знаходиться саме там, де ми зараз знаходимося – у Кушінаґарі, “місті великої трави куша”.

Кожен із вас, хто практикує Дгарму, має це знати, а особливо ті з вас, хто практикує Ваджраяну й бере плід у якості шляху, і також хто практикує вчення Дзоґчен. Природа вашого ума, яка є ріґпою, чиста й незаймана звичайними думками, є Буддою. Жоден будда-переможець минулого, теперішнього чи майбутнього не говорив про стан будди чи просвітлений стан, який існує десь за межами цього. Навіть якщо ви медитуватимете впродовж еонів, ви не знайдете ліпшого обʼєкту для медитації за цей. Підтримувати оголене переживання вашого власного ума, непошкодженого думками минулого, теперішнього чи майбутньго, означає бути Буддою.

Спершу, воно демонструється вам через сутнісні настанови лами, а далі ви його практикуєте. Якщо після демонстрації ви вправляєтеся в тому, щоб підтримувати таке розпізнавання й практикувати, знаючи, що порожня сутність, пізнаюча природою та безперешкодне співчуття є трьома каями, тоді в одному тілі та впродовж одного життя ви зробите досконалою практику Чистого Світла Великої Досконалості й будете звільнені в одвічній першооснові звільнення, як сказано в ученнях Дзоґчен.

Численні практики досягли звільнення, практикуючи таким чином. Що дало їм змогу досягнути звільнення? Учення Чистого Світла Великої Досконалості, які поширилися в цьому світі й досі присутні сьогодні так само, як були присутні в минулому. Безперервне передання сутнісних настанов триває. Цінність цих учень неможливо переоцінити.

Тому, якщо ви практикуєте Дзоґпаченпо Чистого Світла: “Вам не слід шукати будду зовні – будда всередині вас”, – як сказано у цих вченнях. Як ми можемо побачити, що будда всередині нас? Вас знайомлять із аспектом одвічної чистоти будди – якщо ви на ньому медитуєте, аспект спонтанної присутності, який є видіннями тоґалу (прямого сприйняття дгармати, зростання досвіду, повної зрілості ріґпи й вичерпання явищ поза межами звичайного ума) й переживають один за одним. Коли зʼявляються видіння шістьох ламп, ми насправді бачимо дгармакаю й самбгоґакаю на власні очі. Коли це стається, ми розвиваємо певність, що будда дійсно є всередині нас і більш ніде.

Ми бачимо це безпосередньо на стадії прямого сприйняття дгармати. Під час наступної стадіїї, зростання досвіду, це сприйняття зростає, і коли ми досягаємо повної зрілості ріґпи, ми бачемо все, що можна побачити, наша ріґпа досягла повного вираження й ми досягнули повної стабільності. Далі ми переживаємо вичерпання явищ у дгарматі, коли ми маємо цілковиту певність, що будда не існує більш ніде, окрім як усередині нас – ми бачимо обличчя ясного світла лами дгармакаї. Усі рівні шляху та бгумі досягнені.

Нарешті, ми бачимо сім складених наро [наро це один із акцентів у тибетській мові, який означає голосний і приблизно нагадує “о”. Тут важлива форма наголосу ◌ོ, яка аналогічна до візії, яку ми спостерігаємо]. Коли це стається, усі зʼяви та думки цього життя вичерпуються та відкидаються, наче труп. Через сім днів цитадель дгармакаї проявляється і ми, безумовно, досягаємо просвітлення. Зосереджуючись на нігтях на пальцях, ми стрімко досягаємо тіла світла, яке все ще видиме чутливим істотам, і ми лишатимемося в цьому тілі стільки, скільки існує простір чи самсара, постійно й спонтанно приносячи користь чутливим істотам. На цьому етапі немає запитань щодо того, щоб ми відправилися в парінірвану; ми йдемо за межі концепцій про народження, смерть тощо. Ми стаємо нероздільні з великим пандітою Вімаламітрою, який живе на вершині Гори Пʼятьох Піків у Китаї, і від Ґуру Рінпоче, Падми Тотренґ Цала, який перебуває на Міднокольоровій Горі Чамарі.

Це все правда. Це не просто якісь фантастичні легенди, які хтось видумав, це те, що насправді стається, коли ми повністю розвиваємо силу нашої практики. У такий період виникають незбагнення знаки реалізації. Такої реалізації досягають ті, хто практикує й слідує настановам учень Дзоґчен без будь-яких сумнівів.

Я відчував, що слід було поговорити про це сьогодні. Упродовж усього мого життя я ще жодного разу раніше не говорив на такі глибокі теми, але сьогодні я це зробив.

Із оригіналом статті англійською мовою можна ознайомитися тут.