Чок’ї Ньїма Рінпочє: вчення до дня Весак
Вчення, дароване Чок’ї Ньїмою Рінпочє з нагоди Будда Джаянті (16 травня 2022)
“У сприятливий день народження Будди, у святому гаї Лумбіні, де він народився, хочу вшанувати його – нашого вчителя Сам’яксам-Будду Шак’ямуні – словами шляхетного Наґарджуни. Хай безцінні й бездоганні три Перлини надихнуть всіх нас і сповнять величчю.
Чудовним чином народившись у цьому гаї, молодий бодгісаттва виріс і став величним принцем. Втім, не зважаючи на славне королівське походження, молодого принца Сіддгартху глибоко вразили болюча реальність непостійності. Під покровом ночі він облишив королівський палац у Капілавасту і вирушив на пошуки довершеної мудрості й проникнення в суть істинної природи явищ. Жебракуючи, він здобував знання і навчався у найшанованіших і могутніх вчителів того часу. Але бодгісаттва не був задоволений; просвітлий милосердний намір його чіттопади спонукав його до більшого. Після тривалих років суворої аскези він прийшов на берег ріки Наранґ’яна і там сів під деревом бодгі. І саме там він рішуче здолав омани мар і на світанку став Буддою, продемонструвавши шлях істинного й цілковитого пробудження (ануттара-сам’яксамбодгі). Кажуть, невдовзі після пробудження, Будда промовив ці слова, дивуючись природі істинного осягнення і з відчуттям жалю до світу:
“Глибока, мирна і проста, осяйна і необумовлена –
такою є ця істина, яку я осягнув, вона наче нектар.
Якщо я їй навчатиму, ніхто це не збагне,
тож залишатимуся в лісі у безмовності“.
Тим не менш, поважні боги Брагма і Шакра, очоливши велику процесію, прийшли до Будди, вшанували його і почали благати поділитися зі світом цією мудрістю, що звільняє. У відповідь на їхні молитви та згідно з власною обітницею милосердя Будда обернув колесо Дгарми. У оленячому парку в Сарнатсі, що поблизу Варанасі, він обернув колесо Дгарми вперше, навчивши чотирьом істинам для шляхетних. На пікові Грифів біля Раджгріхи він обернув колесо Дгарми вдруге, дарувавши вчення про відсутність характеристик. А у Шравасті й інших місцях він обернув Колесо Дгарми втретє, дарувавши вчення про ретельне розпізнавання. Так він майстерно виклав для незліченних істот шлях миру й ненасильства, погляд відсутності “я” (ніратмата) і взаємозалежне поставання (пратіт’ясамутпада). Таким чином наш вчитель завершив послідовність великих просвітлих діянь і у Кушинаґарі явив магапарінірвану. Як твердить шляхетний Наґарджуна, Будда є істинним вчителем миру. Якщо дозволимо собі щиро вислухати, обміркувати й пережити на власному досвіді його сутнісні вчення про взаємозалежність, можемо віднайти шлях природного миру, гармонії і довершеної мудрості. Давайте зважимо на те, як наш Будда-Бгаґаван заохочує нас сприймати його вчення з відкритим і критичним ставленням. “Ретельно дослідіть мої слова”, — радить він нам. “Будьте як той ювелір, що перевіряє золото, і приймайте мої вчення виключно тоді, коли самі побачите їхню цінність”. Тож, чому саме вчить нас Будда? В чому полягає його послання? І чи можна досягнути чогось особливого, слідуючи його вченням? Давайте, як сам Будда нас настановляє, дослідимо ці питання з відкритим і критичним ставленням.
Коли Будда почав навчати, у відповідь на молитви богів, перше слово, яке він мовив, було дукха – страждання, незадоволеність. Ніхто не хоче страждати, втім кожна істота в світі знову і знову зазнає страждань. Хоч би якими ми були могутніми, багатими, поважними й успішними, жодна істота не може уникнути болю, оскільки ніхто не може втекти від непостійності. Все, що виникає внаслідок причин і умов, є минущим, тож немає анічого, на що справді можемо покластися, анічому не можемо цілковито довіритися. Жодна істота, чи то у нижчих, чи то у вищих світах, не убезпечена від страждань і болю. Часто можемо бачити, що ті, хто нам здається найщасливішими, насправді живуть у постійному страху і муках. Як вказував Будда, все, що ми розбудовуємо, раніше чи пізніше зруйнується. Все, що зможемо накопичити, в якийсь момент вичерпається. І з усіма, кого зустріли, і з ким проводимо час, ми колись розлучимося. Народження завжди веде до смерті. Над цим сумно розмірковувати, хоча це всього лише факти. А факти слід визнавати і враховувати. Звичайно, ніхто б не згадував про непостійність і страждання заради самого лише занурення у болючі питання. З іншого боку, якщо наважимося визнати ці суворі факти, ми у такий спосіб зможемо почати досліджувати те, що за ними стоїть, і що їх спричиняє.
Будда вчить, що коли ми страждаємо, це не результат забаганок якоїсь надприродної істоти, яка є володарем світу. Втім страждання також не є таким елементом природного світу, якого неможливо уникнути. Будда пояснює: коли ретельно це дослідимо, то виявимо, що проблеми створюють наші власне серце й ум, що перебувають в невіданні та сповнені неблагими звичками. Розуміння цього сповнює нас неймовірною силою, оскільки, коли знаємо, що саме спричиняє страждання, можемо почати брати відповідальність за ситуацію. Можемо почати зцілювати себе і допомагати іншим також віднайти здоров’я і щастя. Це зцілення і трансформація самих себе та інших – це те, до чого зводиться весь шлях Дгарми:
“Лихо жодне не вчиняй,
благо щедро виплекай,
власні серце й ум цілком
маєш ти приборкати —
це є Вче́ння Буддове”.
Щоби слідувати вченням Будди, маємо уникати десяти неблагих дій, з-поміж яких три вчиняються на рівні фізичного тіла, чотири – вербально, а три – ментально. Тож нам, як послідовникам нашого Вчителя, слід на фізичному рівні уникати вбивства інших істот, не брати те, чого нам не належним чином не давали, і маємо утримуватися від неприйнятної сексуальної поведінки. Щоб уникнути зла на вербальному рівні, маємо не брехати, не говорити грубо, не провокувати чвари між іншими і не гаяти час на пустопорожні балачки. І, нарешті, щоб убезпечити свої серце й ум від зла, маємо облишити жадання й заздрощі, зловмисність і невірні погляди. І також нам даються настанова “щедро виплекати благо”. Тож маємо не лише уникати десяти неблагих діянь, а ще й активно практикувати те, що є їхньою протилежністю – десять добрих діянь. Замість вбивства маємо рятувати і захищати життя інших. Замість того, щоби брати те, що нам не належить, маємо практикувати щедрість. А замість неприйнятного сексуального поводження маємо дотримуватися здорової етики. Коли уникаємо чотирьох неблагих дій на рівні мови, маємо натомість казати правду, розмовляти лагідно й у такий спосіб, що єднає людей і створює злагоду; а також наші слова мають бути наповнені смислом і автентичністю. І, нарешті, коли уникаємо трьох неблагих дій на рівні серця-ума, нам слід тішитися успіхам інших, плекати турботливе ставлення і розвивати розуміння того, яким все є насправді. Ці практики утримання від зла і плекання добра дозволяють нам поступово “приборкати власні серце й ум”. Таким чином, за допомогою практик перебування у спокої (шаматха) і ясного проникнення в суть (віпашьяна) можемо нарешті вирватися на волю з споконвічного плину зла й невідання, і досягнути вімокші та бодгі, й тим самим звершити благо як для себе, так і для всіх інших.
Страждання, біль і смерть існують внаслідок призвичаєності нашого серця-ума до сліпого жадання і агресії. Втім взаємозалежне поставання причин і наслідків страждань ґрунтується ані на чому іншому як на хибі, початковій неспроможності взріти дгармату – істинну природу явищ. Бездоганні слова Дгарми розкривають шлях сутньої порожності поза межами всіх концепцій. Коли слідуємо шляхом логіки й обґрунтувань, можемо побачити їхню суть оком найвищого незаперечного розуміння. Так само як паросток залежить від зерня, і так само як “довге” залежить від “короткого”, все існує у певний спосіб в залежності від і по відношенню до інших речей. Тим не менш, ті “інші речі” також такі самі: вони також залежать від ще чогось іншого. І ось так все й існує, нескінченно. Якщо придивитися, виявиться, що цей здавалося б простий факт взаємозалежності (пратіт’ясамутпада) відноситься абсолютно до всього, що тільки можемо сприйняти чи помислити. Ніщо не виникає і не існує саме по собі, самостійно. Все завдячує своїм існуванням і рисами чомусь іншому, і тому пошук першоджерела або основоположної істини може в принципі тривати вічно. Завжди буде щось іще, щось нове, що можемо віднайти, взяти до уваги і дослідити. Втім сам оцей факт, що всі речі є залежними, також є фактом їхньої сутньої порожності. Ніщо не є річчю-в-собі, і це можна визнати так само як будь-які інші факти щодо цього світу. Але порожність одного – це порожність всього: якщо поставитися до цього серйозно, це проникнення в суть взаємозалежного поставання можна використовувати у нескінченні сутні й слушні способи задля себе та інших.
Народження і смерть, поява і зникання, постійність і руйнація, я та інший – все це, що на перший погляд видається таким справжнім і незаперечно реальним, може (якщо розплющимо очі мудрості) постати наче сновидіння або чарівна ілюзія – як те, що виразно проявляється, втім зовсім не є таким справжнім, як здається. Це осягнення звільняє серце-ум від оков думок і емоцій, що затьмарюють істину. І тоді, як пояснює наш Вчитель, ми стаємо свідками неподільної єдності з’яв пратіт’ясамутпади (взаємозалежного поставання) і їхньої сутньої природи шуньяти (порожності). Як мовиться у Сутрах Праґ’япараміти: в кінці кінців, так само, як неможливо відділити вологість від води, ця річ або думка – аніщо інше як безмежна сфера усіх можливих факторів. Порожність є водночас і природою, і неодмінною умовою усього, що проявляється.
Будда заохочує нас визнати факти існування, що є болючими і взаємозалежними, а далі на цій основі відкрити істинну природу взаємозалежного поставання – сутню порожність, що виходить за межі слів і думок. Коли дозволимо собі критично дослідити вчення Будди, ми побачимо їхню незаперечну істинність і автентичність – як це чудово! Таким чином, здобувши глибоку й непохитну впевненість, наша віра й відданість Вчителю і його Вченню трансформуються і сягнуть найвищого рівня. З вірою, милосердям і проникненням в суть істини бодгісаттва входить у брами незбагненного. Осягаючи природну єдність з’яв і порожності він далі швидко і без зусиль перетинає океан стражденного існування, якому, здавалося б, немає краю. Віднайшовши незбагненні щедроти Серця Мудрості, шляхетна істота далі без жодних страхів застосовує методи великого милосердя (мага-каруни) заради інших. Вдаючись до незліченних різновидів дій заради блага інших, вона приєднується до загальних діянь всіх будд і бодгісаттв і веде стражденних істот до щедрого континенту свободи. Ця подорож від невпинного болю до істинного нескінченного щастя не є переміщенням у якесь інше місце. Коли бачимо сутнісну реальність, яка є природою всіх явищ, ми вже здолали шлях.
Сьогодні шановні лідери націй, яким ввірили світову спадщину Пробудженого, зустрілися тут, де наш Вчитель зробив перші кроки. З думкою про цю радісну і сприятливу зустріч, молюся за те, щоби блискуче сонце Дгарми миру осяяло весь світ своїми променями звільнення, і щоб незліченні квітки мудрості й милосердя відтак розквітли в серцях усіх нас.”
