Роздуми про старіння: Орґ’єн Тобґ’ял Рінпоче

 

Під час друбчену Курукулле в Дгарма Маті центрі, що в Берліні, у жовтні 2024 року Орґ’єн Тобґ’ял Рінпоче перебував у зазвичай невластивому йому філософському й говіркому настрої. Майже щодня він призупиняв практику, щоб дати вчення, поділитися настановами й так само – загальними порадами та спостереженнями. Те, що наведено далі – його роздуми про місію свого життя, про важливість друбченів та роздуми про старіння. Варто відзначити останню тему, тому що небагато хто з нас чув, щоб Рінпоче раніше торкався її. І взагалі про неї нечасто говорять у вченнях. І, звичайно ж, він вчинив це у свій неповторний спосіб – відверто і прямо, з глибокою мудрістю та прозорливістю.

 

«…Я вбачаю головну місію свого життя в тому, щоб провести якомога більше друбченів, і на цей час я вже звершив їх чимало. Звичайно, нам слід слухати вчення Дгарми, а тоді розмірковувати над ними, проте найважливіше – їх практикувати. Коли йдеться про практику Дгарми, говориться, що практики Ваджраяни приносять найбільше благословень, вони найпотужніші, а результат дають найскоріше. Далі говориться, що зустріти вчення Таємної Мантри Ваджраяни, в якому плід приймається за шлях, вважається за винятково рідкісний випадок, чи то в минулому, тепер чи в майбутньому.

Вчення Таємної Мантри вперше дарував наш Учитель, Будда Шак’ямуні. Від того часу воно побутує в нашому світі. Втім, зараз ця ера наче добігає свого кінця і вчення поступово зникає. Чому я говорю так? Тому що тепер, у цей час ми либонь не знайдемо жодного здійсненого практика Ваджраяни – з таких практиків, які в результаті своїх досягнень здатні літати небом, занурюватися в землю або являти всілякі чудеса. Ми ж уже не бачимо когось подібного до них, чи не так? Можливо, річ не в тім, що немає тих, хто сягнув би такого рівня звершення – справа просто в тім, що ми їх не бачимо. Якщо ви докладетеся до практики як слід, цілком можливо досягти чотирьох активностей та восьми великих сіддгів. Я певний того, що й досі є люди, які досягли звичайних та вищих звершень, просто їх мало; а якщо вони взагалі існують, їх настільки мало, що ми не можемо зустрітися з ними й побачити їх на власні очі. Чому ж це так? Причина в тому, що виснажилася заслуга, надбання доброчинності живих істот.

Слід розуміти, що у цьому контексті практика друбченів надзвичайно важлива. Ґуру Рінпоче сказав, що той, хто долучається до практики друбчену, мовби зливається з його кров’ю, сутністю його серця. Також Єше Цоґ’ял мовила: «Для тих, які в майбутньому матимуть змогу практикувати одкровення вчень глибоких терм, це буде те саме, що й зустрітися з Ґуру Рінпоче особисто. Таким істотам неабияк пощастило, й це велика радість.»

Одного дня ми народилися в цьому світі, і з тої самої миті тінь смерті невпинно йде за нами. Живучи, ми святкуємо дні народження, але день смерті настане так само. Коли прийде наша смерть, що зможе допомогти нам найбільше? Це – взяти участь у кількох друбченах за нашого життя. Чому воно так? Так воно через базову природу речей, дгармату, яка первинно чиста, та буддову природу, яку всі ми маємо. Саме завдяки тому, що дгармата/природа будди є чистою, практика працює. Тоді як дгармата є і завджи була чистою, на рівні явищ завжди діє закон причини та наслідку – він неоманний. Благословення, співчуття та сила всіх будд і їх духовних спадкоємців незміренні. Вони містять в собі особливі вчення Таємної Мантри Ваджраяни, методи їдама, мантри, мудри та самадгі, сила яких реальна.

Тут і зараз ми зібралися, щоб отримати посвяту та долучитися до практики друбчену, однак у майбутньому такі можливості майже напевно що зникнуть.

Є історія про старого майстра, якого учень молив переродитися як тулку. Майстр на те відповів «Гаразд, повернутися в світ як тулку досить нескладно, а от знайти учня, який і справді здатний отримати посвяти, передання та уведення в природу ума – ось це набагато важче!»

Хоча можна народитися людиною, а от прийняти Дгарму, отримати посвяти, передання та вчення від кваліфікованого майстра та практикувати їх у повному обсязі надзвичайно важко. Тому, спільно радіймо нагоді прийти сюди та можливості практикувати.

До речі, мені впало в око кілька речей, про які мушу вам сказати.

1. Одним з найважливіших аспектів друбчену є мелодійне наспівування мантри. Цього разу ми привезли з собою багато монахів, щоб вони наспівували мантри, але й ви можете долучитися до них, і також співати мантри. Промовляння мантр – це таке, що міститься в усіх практиках, а от наспівування мантр з певною мелодією є характерною рисою друбченів. Відповідно до того, як це сказано в настановах друбчену: «Не переривайте наспівування мантри».

2. Тепер, коли ми «відкрили мандалу», дуже важливо зробити «офірування світла». Як нам відомо з тексту «Нарак КонґШак» («Спустошення пекельних світів»), офірування світильників є найважливішою з-поміж усіх офір. Тому кожному з вас слід придбати кілька світильників і офірувати їх. Без сумніву, кожен з вас може купити тут хороші свічки, а також ароматичні палички. Коли я відвідую такі міста, як, скажімо, Делі або Сінгапур, я купую багато таких предметів для офір. Вони можуть бути дещо коштовними, але чи є сенс купувати дешеві? Тут досить багато людей, які мають кошти, тож не слід бути надто скупими.

Багато років тому я побував в Китаї на священній горі Ву Тай Шань (Горі Манджушрі) у паломницькій подорожі, що її організував китайський уряд. В храмі Сянтонґ, де знаходиться священне зображення Манджушрі, є невеликий золотий вівтар, де можна офірувати світильники, й там невеликий світильник коштує 500 юанів (близько 65 євро). В той час я взагалі не думав про ціну й запалив там п’ять лампад, щоб осягнути п’ять мудростей. Саме це я тримав тоді в умі й більш нічого.

Нашу групу супроводжував один тибетець, який був високопоставленим чиновником в китайському уряді. Він мав віру в Дгарму, хоча й мусив тримати це в таємниці. Він так само мав бажання офірувати світильник, але коли запитав, скільки той коштує й йому сказали 500 юанів, він не повірив своїм вухам і розлютився. Він сварився з монахами, які продавали світильники (може вони й не були справжніми монахами) і погрожував запроторити їх до в’язниці через обдурювання невинних туристів. Я просив його не перейматися через це, що воно прийнятно для мене, проте він далі сварив їх та погрожував поскаржитися куди слід.

Як на мене, на такі речі можна дивитися по-різному. Все, що я хотів би цим сказати – вам би слід придбати кілька світильників та офірувати їх, проявити щедрість. Те саме стосовно цоґу, що дуже важливо, щодо пахощів, яких тут не видно й я не відчуваю їхнього запаху, а також квітів. Коли ми практикуємо друбчени в Бірі, я офірую сотні тисяч світильників, торми й інше. Ось чому, коли бачу розставлені тут скупі підношення, я почуваюся не надто комфортно. Якщо ви офіруєте багато світильників, мені з того немає жодної користі, це цілковито заради вашого власного блага.

Повернемося до нашої теми. Раз або двічі на рік ми відвідуємо лікарів, щоб перевірити стан здоров’я, чи не так? Всі ми робимо це, й доктор інформує нас про стан нашого здоров’я, й зазвичай він просто говорить нам, що все в порядку й нема про що хвилюватися. Проте одного разу ми йдемо до лікаря й раптом він повідомляє, що у нас рак. Дуже багато хто зі спонсорів Дзонґсара Кх’єнце Рінпоче, та й моїх власних захворіли на рак. У таких випадках вони впадають у паніку, надсилають нам довідки про перебіг свого захворювання та запитують: «Що я можу зробити?» І все, що я можу їм відповісти: «Ти вже практично нічого не можеш зробити. Не знаю, скільки ти ще проживеш, але постарайся за той час, що у тебе ще залишився, культивувати добре серце.» Вони зазвичай питають: «А чи є такі практики, які слід робити, щоб позбутися раку?» Я на це відповідаю: «За бажання можеш, наприклад, робити практику порятунку життів, утім я не думаю, що вона дуже допоможе».

Деякі з близьких мені людей, у яких розвинувся рак, говорять, що вони не бажають страждати, що радше би вони померли швидко.

Я особисто роблю обстеження стану здоров’я що три місяці – аналізи крові, усе решту. Досі в мене не виявили ніяких нових захворювань, я тільки потерпаю від наслідків тих, якими хворів до того. Проте я стовідсотково впевнений, що одного дня доктор повідомить мені щось новеньке. Що я тоді робитиму? Про це мені слід подумати вже тепер, чи не так? Нам слід бути свідомими того, що це колись станеться, а коли воно станеться, ми вже нічого не зможемо з цим зробити. Нам скажуть, що нам залишилося жити недовго й що ми скоро помремо. Той факт, що всі ми помремо нам відомий, чи не так? Щодо цього немає жодного сумніву. Чи діагностують у нас невиліковне захворювання а чи ні – ми все одно помремо, авжеж?
Я приступив до практики кілька дні тому, і в результаті вміст цукру в моїй крові значно підвищився. Проблема діабету в тому, що він може спричинити різні вторинні стани; скажімо, можна впасти в кому, й при тому не помирати ще довго. Деякі лами мають проблеми з нирками – вони можуть потребувати операції й навіть трансплантації нирки. В інших – тіло починає покриватися виразками, й тоді доводиться ампутувати їм руку або ногу через інфекцію. Все це не відвертає нашу смерть, адже ми помремо в будь-якому випадку. Просто є стани, які роблять життя набагато складнішим. Якщо в нас немає таких станів, життя цілком нормальне.

Що стосується мене, то я зробив усе, що мав зробити в цьому житті. Тому, я готовий до всього, що може статися.

Вам усім слід поміркувати про це. Тут хіба кілька молодих людей, і ті вже починають старіти. Чим ви старші, тим ближчі до смерті. Коли я вперше потрапив до Індії, усі лами, чиї фотографії ви бачите тут, ще були живі. Тепер всі вони полишили цей світ. Зі старшого покоління, хіба кілька лам дожили до цього часу – Гарчен Рінпоче, Тартанґ Тулку та Намкхар Дрімед. Утім, зустрітися з ними ви не зможете. Тартанґ Рінпоче ніколи не виходить за межі своєї кімнати й ні з ким не зустрічається.

Також є Далай-лама. Коли він вперше потрапив до Індії, йому було 26 років. Тепер, якщо бачите його в інтернеті, легко помітити, наскільки важко йому пересуватися. Це лише приклад того, наскільки життя стає складнішим, коли приходить старість. Коли я бачу це, воно мене лякає. Якщо можна було б хоч щось зробити, аби запобігти цьому – будьте впевнені, Далай-лама зробив би це. Багато людей піклуються про нього, і його оточують найкращі лікарі з усіх традицій – тибетської, індійської (аюрведи) й так само західної. Проте його здатність пересуватися значно обмежена. Це старість. Він обіцяв прожити до 113 років, але за таких умов це буде для нього непросто.

Ось про це вам слід би подумати. Західні люди зазвичай більш кмітливі щодо цього, ніж ми, тибетці. Один швейцарець якось сказав мені: «У всіх ваших газетах пишуть, що Далай-лама має чудове здоров’я, як на його 90-річний вік, але у нас в Швейцарії є люди, яким 90 років, а вони все ще їздять на велосипеді. Тож може Далай-лама не в такій вже й чудовій формі, як гадаєте?» Такого висновку він дійшов, і можливо, він має рацію. Люди на Заході зазвичай живуть довше.

Я маю друга в Бельгії, який працює в будинку для людей похилого віку, і я багато розпитував про його досвід роботи. Через це я дійшов кращого розуміння проблем старих людей. В останні моменти життя вам дають поїсти морозива. А через годину ви вже вже мертві. Я дізнався від нього про всі сторони життя старих людей. Наприклад, я запитав його: «Про що старі люди розмовляють між собою?» Чому я питав про таке? Тому що одного дня я потраплю в подібну ситуацію також.

Як сказав Всепереможний Будда, ми всі проходимо крізь народження, старість, хвороби та смерть. Страждання від хвороби всім нам відомі. Про страждання народження нам відомо небагато, але воно вже минулося, тож йому наразі кінець. Тим не менш, усі ми переживатимемо його знову й знову, мільярди разів. Про страждання смерті нам трохи відомо і всі ми зустрінемося з ним. Проте, страждання від старості – дещо таке, до чого нам слід приглядатися та краще підготуватися. В нашій тибетській літературі про страждання від старості говориться небагато. Навряд чи ви знайдете про це щось, окрім кількох рядків у «Словах мого досконалого вчителя».

Ось цим я хотів сьогодні поділитися з вами. Фактично, це те, про що вам слід поміркувати, над чим порозмислити. Якщо ж ми не здатні хоча б трохи подумати про океан страждань самсари – тобто про невідворотність смерті та про страждання старості та смерті – ми ніколи не перетворимося на справжніх практиків Дгарми.”

Берлін, 14 жовтня 2024 року.

Із англійської переклала Ірина Галамба, редагував Тарас Жуковський.

З оригіналом статті можна ознайомитися тут: https://all-otr.org/public-talks/80-a-reflection-on-ageing?fbclid=IwY2xjawK0LShleHRuA2FlbQIxMQBicmlkETFTaVZtTnQ2aHNsYkRtUzBGAR7Eq22m9xv0TFLAK2Wmcp_et2uoiXR0-1fdXhz-SNDXU3szkVsFjH_u8QNYQw_aem_E2YgUqNgCulOVOpPkZ7SRA