Орґ’єн Тобґ’ял Рінпочє: Лунґта — кінь вітру
Лераб Лінґ, 17 серпня 1997
На тому самому пагорбі над Лераб Лінґом, Рінпочє продовжує вчення під час офіри санґу. Пояснивши основні принципи санґу, він дарує стисле та ясне тлумачення “коня вітру” (тибетською — “лунґта”).
Тепер поясню вам головну причину, чому садгана “Солло чєнмо”[1] така важлива, і чому Падмасамбгаві необхідно проявлятися у формі дралха.
Це все пов’язане з якостями, які ми називаємо лунґта або “кінь вітру”. Дралхи підсилюють цю якість у істотах. У тому, що я зараз скажу, є дещо досить важливе, тож слухайте уважно.
Серед шести світів самсари, “боги” під час свого життя переживають виключно щастя. Їхні серця-уми не знають досвіду страждань. Втім, коли настає час помирати, їм доводиться стикнутися зі стражданнями трансформації та падіння у нижчі перенародження. Досвід людей, натомість, є змішаним. Під час нашого життя ми переживаємо стани радості та щастя, стани болю і страждань, і досвід, в якому позитивні та негативні аспекти змішуються. Істоти нижчих світів, в адах, переживають виключно страждання.
Можемо поділити істот на три категорії: найвищі світи самсари, найнижчі світи та ті, що десь посередині, в яких добре і погане перемішані. Усі ці переживання щастя, страждання, суміші щастя і страждань постають із карми. Єдиний, хто відповідає за створення карми — це ум. Ніщо і ніхто інший цього не робить.
Тим не менш, ум є таким, що за звичних обставин ми не маємо жодного контролю над ним. У нас в серці-умі може бути намір зробити щось надзвичайно благе за природою. Але, якщо щось піде не так, наш ум може змінитися і стати доволі негативним. У той же час, можемо переживати стани, в яких ми мотивовані негативним, недобродійним чином, аж як трохи пото́му це змінюється на щось позитивне.
У будь-якому випадку, найсильнішим чинником є ум. Те, що контролює ум — це “лунґ” — вітер всередині тіла. В якусь мить ви просто собі сидите та думаєте. Але ви не маєте жодного контролю над тим, які думки постають у вашому умі. А думки виникають. Коли вони виникають, ми діємо, керуючись ними, і це створює карму. Вітер відповідає за все це; він забезпечує умови для виникнення думок. Вітер (лунґ) — наче жеребець, на якому їде ум, наче вершник на коні (та), тож звідси назва “кінь вітру”.
Коли лунґта у піднесеному, гарному стані, кінь ума їде вгору та сильнішає, навіть в умі, що діє на основі негативної карми. А уми, що налаштовані доброчинно, підкорюють прив’язаність, відторгнення, невідання, заздрість та гордість, які тоді постають як п’ять мудростей, що є їхньою справжньою природою.
Тим не менш, якщо ваша лунґта не на злеті, навіть якщо маєте мотивацію чинити щось благе, або намагаєтеся слідувати шляхом Буддових Вчень, оскільки ваш ум скеровують негативні емоції, це тягне вас донизу і ви не можете звільнитися із самсари. Годі вже й казати про всю карму, яку створюємо незначними мирськими діями згідно наших вподобань та неприязні. Усім вам відомо, що всі переживання симпатії та антипатії постають з серця-ума.
Ще один надзвичайно глибокий аспект, який вам слід знати: межа між самсарою та нірваною, яка позамежна самсарі, — повним та досконалим пробудженням — є дуже тонкою: думка виникає і природним чином стає причиною перебування у самсарі. Але, якщо ця думка звільнюється у просторі дгармакаї, тоді вона є мудрістю дгармакаї — просвітлим наміром будди. Втім і те, й інше постає з однієї і тої самої “думки”; тож розвиток може відбуватися в обох напрямах. Він може або йти вгору — до стану свободи, або вниз — до стану заплутаності. Все це залежить від вітру, на якому їде ум, — від лунґта.
Приміром, Міпам Рінпочє пише у молитві лунґта Ґесара:
Даруй нам благодатну здатність довільно мандрувати
від щастя до блаженства дорогоцінного острову всевідання.
Він каже “від щастя до блаженства”. Міпам Рінпочє визначає, що цей різновид блаженства він розуміє як “мудрість всевідання”, яку він порівнює з островом коштовностей. Ум здатен і готовий “довільно” вирушати куди забажає: коли досягаєте рівня, на якому переживаєте одночасне усвідомлення і звільнення кожної думки, що постає, тоді можете отримати все, що забажаєте, і безперервний потік оман зупинено. Цей рядок є проханням звершити діяння, які дозволять нам дістатися туди. Ось до чього зводяться ці молитви.
Взагалі, лунґта істот, які живуть у трьох світах самсари, від початку надзвичайно сильно затьмарена; вона зовсім не розквітає. Ба більше, живемо в часи занепаду, коли лунґта істот природним чином погіршується. Це призводить до послаблення ясності ума, і мудрість ріґпи затьмарюється дедалі більше.
Коли молимося Ґуру Рінпочє і дралхам, які забезпечують піднесення і розквіт лунґта, тоді аспект ясності ума та здатність нашої ріґпи зростати суттєво посилюються. Як зазначалося раніше, якщо осягаємо одвічну чистоту (кадаґ), так, що вона стає проявленою для нас, то більше немає жодного страждання — “не існує навіть самого слова страждання”.
Це не є чимось таким, що можете з першого разу збагнути. Проте, якщо приділите час тому, аби знову і знову розмірковувати над цим, і справді обміркувати цю логіку, ви здобудете розуміння, що спричинить суттєві зміни у вашій практиці.
Якщо ви буквально, на матеріальному рівні сприймаєте це так, що ум — наче особа, а лунґта — наче кінь, ви припускаєтеся серйозної помилки. Насправді так кажуть тільки тому, що те, що відбувається на цьому рівні, потребує роз’яснень для тих, хто має бути приборканий. Тож з цією метою використовується такий приклад, аби допомогти їм зрозуміти. Це всього лише приклад.
[1] “Солло чєнмо” — практика офірування й звернення до царя Ґесара, те́рма ума Міпама Рінпочє.
Переклав з тибетської Ґ’юрме Авертін, редагувала Ані Цондрӱ.
Переклад з англійської і фото — Ната Сӧнам Ванґмо, 2020.
Англійський оригінал статті: http://all-otr.org/vajrayana/37-wind-horse