ІНТЕРВ’Ю З ТУЛКУ УРҐ’ЄНОМ

– Рінпоче, не могли б ви розповісти нам про своє життя, вчителів і рітріти, які ви

зробили?

Тулку Урґ’єн: Я народився в Східному Тибеті, в Кхамі, в районі під назвою Нанґчен.

Традиція Дгарми моєї родинної лінії передачі називається Баром Каґ’ю. Моя бабуся була

дочкою Чокґ’юра Лінґпи, великого Тертона, отже моя родинна лінія також практикує вчення

Нінґма, а я є володарем обох ліній: Каґ’ю і Нінґма. Тому мій монастир в Боднатху

називається Ка-Нінґ Шедруб Лінґ, що перекладається, як Місце вчень і практики Каґ’ю й

Нінґма.

До двадцяти одного року я жив з моїм батьком, який був учителем Ваджраяни і мирянином-

тантристом. Його звали Дзонґсар Чімей Дордже. Мій батько був моїм першим учителем. Від

нього я отримав передачу Канґ’юра, ціле вчення Будди, а також Чоклінґ Терсар (Нові Скарби

Чокґ’юра Лінґпи). Далі я вчився у старшого брата мого батька, тулку Самтена Ґ’яцо, від якого

я отримав, серед іншого, всю передачу Чоклінґ Терсар.

Пізніше я навчався з неймовірно великим майстром на ім’я Конґтрул Карґ’ям і від нього

отримав всю Дам-Нґак Дзьо, а також Чованґ Ґ’яцо. Крім того, він передав мені лунґ на сто

тисяч тантр Нінґма і Джанґтер Ґонґпа Санґтал, Північні Скарби Безперешкодного ума

мудрості. Зокрема, я отримав від нього докладний коментар і пояснення важливого скарбу

Чоґ’юра Лінґпи, відомого як Ламрім Єше Нінґпо (Поступальний Шлях Сутнісної Мудрості).

Коли я мав вісім років, я отримав вчення про природу ума від мого батька, і мені пощастило

пізніше отримати докладні інструкції від Самтена Ґ’яцо з вчень Дзоґчен й настанови з його

особистого досвіду. Мені також пощастило отримати вчення Дзоґчену від мого іншого

дядька, Терсея Рінпоче, який був близьким учнем великого сідги Шакья Шрі.

Поза тим, я знову отримав докладні настанови з Ламрім Єше Нінґпо від Джок’яба Рінпоче,

учня Дру Джам’янґа Дракпи. Я отримав від Джамґона Конґтрула, сина 15-го Кармапи тіло

вчень, відомих як Рінчен Тердзьо (Дорогоцінна Скарбниця Терм). Стосовно інших п’яти

скарбів, я отримав Ґ’ячен Кадзьо від мого третього дядька, Санґ-Нґак Рінпоче, Каг’ю

Нґакдзьо – від й. с. 16-го Кармапи, а скарби Шеджа Кунк’яб – від Тана Пемба Рінпоче. До

того ж я кілька разів отримував корінні посвяти Джіґме Лінґпи від нашого владики притулку

Ділґо Кх’єнце Рінпоче.

У Східному Тибеті я зробив трирічний рітріт, під час якого лише промовляв Мані-мантри

[сміється]. Пізніше в Цурпху, місті Кармап, я також зробив трирічний рітріт, а потім знову в

Сікімі спромігся на три роки інтенсивної практики на самоті. Останнім часом впродовж

кількох років живу тут, в Наґі Ґомпі.

Така історія мого життя.

– Як ви підтримуєте лінії передачі цих традицій?

Моя родинна лінія є володарем вчення Баром Каґ’ю, що походять від учня Ґампопи Баром

Дгарма Ванґчук. Його учень був Тиші Ріпа, учень якого був названий Репа Карпо. Його

учень був Дзонґсар Лумей Дордже. Його учень, Джанґчуб Шьонну з Дзонґсару, в моїй

батьківській лінії предків. Вся ця лінія, весь цей родовід аж до мого батька, називається

Дзонґсар Лхай Дунґ-ґ’ю, Божественний родовід Дзонґсар. Моя лінія перенароджень

називається Чованґ Тулку. З цим ім’ям я вже другий. В моєму минулому житті я прорік

втілення Ґуру Чованґа, який є однією з еманацій одного з двадцяти п’яти учнів

Падмасамбгави на ім’я Нубчен Санґ’є Єше, але хто знає, чи це справді так. [Сміється]. Моє

попереднє втілення, Чованґ Тулку, був таємним йогом. Ніхто не знав, що саме він

практикував, але коли він помер його тіло зменшилося до розміру одного ліктя і не

розкладалося.

– Що таке Дзоґчен?

Дзоґ – досконалість, або звершення. Це означає, як сказано в одній цитаті з тантри: “вміщено

в одному”. Ці двоє – самсара і нірвана вміщуються в цьому одному. Дзоґ означає, що всі

вчення, всі явища цілком охоплені колісницею Дзоґчену, що Дзоґчен містить в собі всю

решту колісниць Вчення. Чен (великий) означає, що не існує якогось іншого методу, або

способу досягнення, чи колісниці, які були би вищими за це.

– Якою є головна система практики шляху Дзоґчен?

Ціле вчення Будди міститься в дев’яти послідовних колісницях. Щодо них Дзоґчен, Велика

Досконалість, – наче найвища золота прикраса на шпилі даху, або прапор Перемоги на

верхівці великої будівлі. Всі вісім нижніх колісниць містяться в дев’ятій, яка називається

Дзоґчен по-тибетські, Магасандгі – на санскриті, або Велика Досконалість – українською

мовою. Натомість сам Дзоґчен не міститься в жодній із цих восьми колісниць. Тож коли ми

говоримо, “містяться”, або “вміщені”, це означає, що всі нижні колісниці (Яни) вміщені, або

цілком входять до Великої Досконалості, Дзоґчену. Зазвичай ми говоримо, що Дзоґчен, що

його іноді називають Аті-йоґа, це традиція Вчення (Дгарми). Але насправді це засадничий

стан нашого власного ума.

Коли йдеться про поєднання цих двох поглядів у нашому повсякденному досвіді, ми можемо

використовувати вислів Третього Кармапи, Ранґджунґа Дордже: Воно не існує, бо навіть

будди його не бачили. Це означає, що засадничий стан ума не щось таке, що існує в якійсь

конкретній формі. Навіть будди трьох часів ніколи не сприймали це. Воно не щось таке, що

не існує, бо є основою для самсари і нірвани. І тут немає протиріччя – це серединний шлях

єдності. Протиріччя – це вогонь і вода в одній посудині. Це неможливо! Але тут не той

випадок. Основна природа ані існує, ані не існує, і ці два стани в ній нерозривні і єдині. Чи

можна сприймати природу ума, що вільна від крайнощів? Зазвичай, коли ми говоримо “ні”,

це чомусь суперечить. А коли ми про щось говоримо, що воно не існує, воно суперечить

поняттю “існує”. Але цей серединний шлях єдності вільний від цих протирічь та

суперечностей. Він дозволяє досягти стану єдності Ваджрадгари.

Ця єдність сутнісної порожнечі й пізнання – стан умів всіх істот. В ньому немає нічого

особливого. Практиканту варто використовувати це, як серце усвідомлення. Це – шлях

практики. Ще раз: єдність порожньої сутності й пізнання є серцем усвідомлення. Специфічна

особливість Дзоґчену така: одвічно чиста сутність – це Трекчо (розтинання). Цей погляд

насправді міститься у всіх дев’яти колісницях. Але особливістю Дзоґчену є те, що

називається спонтанно присутня природа, Тоґал, Прямий Перехід. Єдність цих двох –

Розтину та Прямого Переходу, Трекчо і Тоґалу є особливим або унікальним вченням

Дзоґчену. Це принцип Дзоґчену. Так, як є.

Дзоґчен дуже простий і, здається, немає якогось конкретного шляху, яким би можна було

його реалізувати. В інших колісницях іноді можна було би спочатку зробити безліч

попередніх практик, потім практику їдама, ца-лунґ. Схоже, що Дзоґчен дуже безпосередній,

доступний, як доступна сутність, що завжди вже і так є притаманною.

– Чи є якийсь курс, якийсь шлях, яким можна було би увійти до цього вчення, чи це

завжди прямий рух?

Ми в традиції Дзоґчен робимо цілу систему попередніх практик, потім основну практику і т.

ін. Але специфічною характеристикою Дзоґчену є впровадження (або безпосередня

демонстрація) оголеного стану розпізнання, самосущого усвідомлення. Це для

сприйнятливих учнів. Тобто для таких, що мають гострий ум. Замість надавати їм численні

натяки, можна їх безпосередньо впровадити в сутність ума, в самосуще усвідомлення.

Дзоґчен називається таким, що має велику перевагу, але й чаїть в собі велику небезпеку.

Чому так? Тому що всі вчення, кінець-кінцем, реалізуються в системі Дзоґчену. Це можна

умовно розділити на дві частини: осягнення вчень через інтелектуальне розуміння і через

власний досвід. Осягнення на основі досвіду є великою перевагою в тому сенсі, що,

сприйнявши настанови і розпізнавши оголене усвідомлення, ви можете просто взяти це за

свою головну практику. Це неймовірно велика перевага, тому що це дуже прямий і швидкий

шлях до просвітління.

З іншого боку, велика небезпека полягає в тому, щоби полишити оголене усвідомлення на

рівні інтелектуального розуміння, такого, як от: “В Дзоґчені немає жодної речі, щоби на неї

медитувати. Там немає нічого, на що можна дивитися. Там немає нічого, щоб з нього щось

вчинити”. Це стає нігілістичним поглядом і великою шкодою духовному прогресу, оскільки

кінцева точка вчення є неконцепційність, вихід за межі інтелектуального мислення. Однак в

тут сталося так, що ви лише створили інтелектуальну ідею Дзоґчену і дуже міцно за неї

тримаєтеся. Це велика помилка, але таке може статися. Отож дуже важливо взяти надані вам

інструкції до свого власного особистого досвіду, за допомоги усних настанов учителя. В

іншому випадку, у вас є просто є чегова ідея: я медитую на Дзоґчен, щоби цілковито

втратити точку концентрації.

Самосуще усвідомлення вічно присутнє в плині ума всіх істот з часів, що без початку. Ця

присутність не має бути сухою теорією, а розпізнана на досвіді. По-перше, слід розпізнати її,

а потім практикувати і досягти в ній стабільності. Тоді Дзоґчен стає великим благом.

Насправді, немає більшого блага і більшої користі, ніж це. Велика небезпека – означає, що в

разі, як це все залишається словами простого інтелектуального розуміння, ви не отримуєте

жодного досвіду, а просто тримаєтеся за поняття про Дзоґчен за відсутності неконцепційної

якості. Концепційні розумування – це просто теорія, тоді як залишатися в безперервності

оголеного усвідомлення, набувати звичку до цього – називається досвідом.

Це той самий принцип, що й в Мадгьямаці, Магамудрі чи Дзогчені. “Бодгічарья Аватара”

стверджує: “Коли інтелект не тримається ані за поняття конкретності , ані неконкретності, то

це є стан неконцепційності”. Доки ви не вільні від понять, ваш погляд лишається тільки

інтелектуальним розумінням і погляд Дзоґчену для вас – це просто теорія. Ви можете

подумати: “Дзоґчен є споконвічно порожній, вільний від основи. Там немає нічого, на що

медитувати, не слід нічого робити. Якщо я медитую вранці, я будда вранці. Коли я розпізнаю

вночі, я будда вночі. Посвяченому навіть не потрібно медитувати”. Насправді ж, Дзоґчен –

це спосіб очистити найтоншу завісу двоїстого сприйняття, пізнавальні затьмарення. Це

справді неймовірно! Але якщо ви тільки уявляєте це собі, якщо це тільки теорія, думка:

“Мені не потрібно нічого робити, ні медитувати, ні практикувати”, – тоді ви цілком

пропустили все найважливіше. Багато людей робили таку помилку в минулому.

У порівнянні з плутаниною інтелектуалізованих версій Дзоґчену, набагато простіше

практикувати відповідно до Мадгьямаки, або Магамудри, де ви рухаєтеся вперед крок за

кроком, чергуючи теорію і досвід в структурі теорії, досвіду і реалізації. Послідовно

рухаючись таким чином ви дедалі більше вияснюєте для себе, що слід розпізнати, а потім,

нарешті, опановуєте трон немедитації дгармакаї. У цій послідовній системі є певні опорні

точки вздовж різних шляхів і рівнів. Але в Дзоґчені майстер від самого початку вказує вам на

неконцепційний стан, наставляючи учня залишатися вільним від понять. Іноді стається так,

що деякі учні думатимуть: “Я вільний від понять, я ніколи не відволікаюся!”, – і ходитимуть

з відсутнім поглядом та порожніми очима. Це називається заплутатися в інтелектуальному

розумінні.

Пізніше, коли настане час помирати, сама лише теорія нікому не поможе. Тілопа сказав

Наропі: “Теорія – як латка. Її носять і вона відпадає”. Після смерті, ми переживаємо різні

приємні і неприємні відчуття та емоції, інтенсивну паніку, страх і жах. Інтелектуальне

розуміння не руйнує ці страхи; воно не може зробити так, щоби плутанина щезла. Отже

робити самий тільки інтелектуальний висновок: “моя сутність позбавлена сум’яття” –

абсолютно марно. Це всього лише думка, ще одне поняття, яке буде неефективним в момент

смерті, коли ми маємо справу зі сум’яттям.

– Що ж тоді допоможе?

Ви маєте розпізнати погляд про те, якою є ваша сутність. Якщо ви ще не цілком впізнали

правильний погляд, а тільки побудували його з концепцій, це інтелектуальне розуміння буде

марним. Це так само, як щоби знати, що їжа смачна, треба її їсти. Якщо не покласти її до

рота ніхто ніколи не знатиме, що воно таке на смак. Крім того, ви маєте цілком позбутися

найменшого мерехтіння сумнівів щодо стану оголеного усвідомлення. Джіґме Лінґпа сказав

про стабільність оголеного усвідомлення: “Зараз немає необхідності в ста пандитах і їхніх

тисячах пояснень”. Ви будете знати, що потрібно. Навіть коли в цьому засумніваються ці

вчені, ви не будете сумніватися. Отже, головне бути стабільним в оголеному усвідомленні,

впізнавши його на власному досвіді.

З цим оголеним усвідомленням не ознайомлюються через інтелектуальне розуміння, як з

ідеєю. Коли кваліфікований майстер зустрічає гідного учня, це як залізо б’є в кремінь і

викресає іскри і вогонь. Коли дві таких людини зустрічаються одна з одною,

уможливлюється свобода від сумнівів. Коли ви не маєте жодних сумнівів, хоч як би не

намагалися їх посіяти, це є доказом розпізнання сутності ума. Але якщо починаєте

сумніватися, думати: “Я хочу знати, як це, що мені робити?”, – тоді це є доказом простого

інтелектуального розуміння. Ця різниця між теорією і досвідом є основним ключовим

моментом, коли ми говоримо, що Дзоґчен містить в собі і велике благо, і велику небезпеку.

Коли людина розпізнає оголене усвідомлення, вона дізнається, що може досягти

просвітлення в цьому самому тілі і житті. Так стається через те, що в момент впізнання

сутності оголеного усвідомлення, зникають коґнітивні вуалі. Це називається “дотик до

плоду”. В цьому сенсі є три способи: взяти основу, як шлях, взяти шлях, як шлях і взяти плід,

як шлях. Отримання вказівників-інструкцій означає взяти плід за шлях. Ось чому це так

дорогоцінно. Не дозволяйте цьому збочувати у просту теорію.

Досвід називається прикрасою оголеного усвідомлення, що властиве всім істотам. Всі, хто

має ум, має і це знання, оскільки воно є сутністю ума. Відносини між розумом, що міркує, і

умом, що усвідомлює такі: розумм, що мислить, подібний до тіні руки, що знає, якою є сама

рука. Отже немає жодної істоти, яка б не мала цього засадничого знання. Ми можемо почути

про це знання і подумати: “Я розумію – знання є таким і таким”. Ця ментальна конструкція

абсолютно некорисна. Від самого початку відсутність ментальних фабрикацій має ключове

значення. Як то кажуть, “в оголену дгармадгату – з несфабрикованим”. Впровадження в

усвідомлення основи означає вказівку на відсутність розумових фабрикацій. Інакше це стає

ініціацією в звичайні дискурсивні думки. [Сміється]

– У чому різниця між практикою Дзоґчену і Анутара Йоґа Тантри в системі нових

шкіл, Сарма? Ви сказали, що вісім нижчих колісниць містяться в Дзоґчені, тож яка

між ними різниця?

Нові школи мають чотири тантри: Крійя Тантра, Чарья Тантра, Йоґа Тантра і Анутара Йоґа

Тантра. Ця четверта ділиться на батьківські, материнські і недвоїсті Анутара Тантри. Це

цілком точно відповідає структурі старої школи, Нінґми. В ній батьківські тантри Анутара є

відповідником Магайоґи, материнські тантри – Ану Йоґи, а недвоїсті тантри – Аті Йоґи,

Дзоґчену. Проте в Анутарі немає жодних чітких вчень про Тоґал. Це і є основна відмінність.

Вчать також, що за змістом немає жодної відмінності між сутнісною Магамудрою і

Дзоґченом, а різниця лише в термінології. Що ж стосується вміщення нижчих колісниць у

найвищу, то всі явища самсари і нірвани вміщуються в простір оголеного усвідомлення. В

цьому сенс цього вміщення.

– Є багато видів концепційних практик в Анутара Йоґа Тантрі, таких як візуалізація і

маніпуляції з наді і праною. Як вони вписуються в систему Дзоґчену?

Ця практика насправді належать до систем Магайоґи й Ану-Йоґи. Однак в Аті-Йозі, яка має

бути легкою, без зусиль, вільною від фіксацій, ця практика застосовується як засіб для

вдосконалення.

– Звідки бере початок традиція давати передачу інструкцій-вказівок?

Першим джерелом ми називаємо передачу ума Переможців. Після цього була передача

знаків відьядгар, а зараз ми маємо усну передачу великих майстрів. Передача ума

Переможців є маніфестацією аспекту Самантабгадри в тілесній формі, коли будди п’ятьох

Родів впізнають дгармату, просто споглядаючи цю тілесну форму. Це передача ума просто

проявляється як божество, і не потребує жодних словесних пояснень. Ця передача ума,

здається, поступово виродилася. Після цього, за допомогою передачі знаків Відьядгарами

такі майстри, як Прахеваджра, Шрі Сінґа і Падмасамбгава розпізнали самосущу

пробудженість через простий жест. Наприклад такий, як палець, що вказує на небо. І,

нарешті, Падмасамбгава, вісім індійських відьядгар, а також тибетський король Трісонґ

Децен, Вайрочана, Єше Цоґ’ял та інші давали настанови словами. Ця усна передача походить

з Індії і не є тибетським винаходом. Вона спочатку передавалася шепотом через мідну

трубку, наприклад, як у випадку Вайрочани в чиє вухо Шрі Сінґа прошепотів фразу, єдиної

сфери дгармакаї, само-існуючого усвідомлення, незбагненної реальності, що присутня в умі

кожної живої істоти . Усна передача буквально означає “передається у вухо”.

В традиції Каґ’ю, Тілопа сказав: “У мене немає майстрів-людей. Мій майстер – сам

Ваджрадгара”. Ваджрадгара передав вчення Тілопі, а Тілопа передав їх усно Наропі, який

потім передав їх Марпі. Той дав їх Міларепі і він знову передав їх Ґампопі, від яких вони

усно передаються через чотири великих і вісім менших родоводів-ліній передачі.

В традиції Нінґма, Падмасамбгава, Вімаламітра і Вайрочана передавали вчення здебільшого

через усну передачу двадцятьом п’ятьом учням. Тут Дзоґчен був переданий вказівками-

настановами гри оголеного розпізнання. І не просто розпізнання, а й його виразу, яким є

дгармата. З цієї точки зору, двадцять п’ять учнів передали вчення вісімдесятьом тибетським

сідгам та іншим за допомоги усних настанов та термів. Так що родоводи цієї передачі не

переривалися аж до нашого корінного ґуру. Якщо лінія була перервана, не буде жодних

вказівок-настанов, і жодного розпізнання оголеного усвідомлення.

– Чому ці вказівки-настанови вважаються такими важливими?

Це самоочевидно. Немає нічого більш важливого, ніж розпізнати оголене самоіснуюче

усвідомлення і стати буддою. Якщо розмістити всі багатства світу з одного боку, і вказівки-

настанови з оголеного усвідомлення з іншого, то це знання буде більш цінним для

просвітлення.

– Якщо ми отримали вказівки-настанови і розпізнали, цього буде досить, чи слід і далі

щось практикувати?

Після того, як ви отримаєте вказівки-настанови ви можете впізнати чи не впізнати природу

ума. Але учневі, який справді її впізнав, вже достатньо інструкцій на всю решту його життя.

Те саме стосується стану бардо. Проте, ще можна використовувати шляхи Магайоґи й Ану-

Йоґи для вдосконалення та усунення перешкод. Усвідомлення своєї суті, це як вогонь, що

буде тільки ще більше палати, якщо підкидати йому дрова. Вогонь ніколи не ставатиме

меншим, якщо йому додавати деревини. Крім того, від практики шляху Магайоґи і Ану-Йоґи

буде тільки користь. Навіть практика Гінаяни буде корисна.

Відповідно до своїх нахилів, ви можете використовувати те, до чого маєте прихильність, це

як збирання меду з різних квітів. Або просто культивувати оголене усвідомлення, чого

самого буде достатньо для досягнення просвітління в цьому самому тілі і житті. Всі

різноманітні практики Магайоґи й Ану-Йоґи, як-от в системі Джамґона Конґтрула першого,

мають на меті досягнення стабільності в оголеному усвідомленні. Більше того, отримуючи

таке благо, істоти колись зможуть досягти більшої стабільності в оголеному усвідомленні.

Як я вже казав, вогонь спалахує і розгоряється, якщо додавати більше деревини. Впізнавши

свою сутність, підтримуй безперервність усвідомлення. Не буде жодної користі, якщо тільки

тішитись самим фактом розпізнання. Ви маєте підтримувати безперервність оголеного

усвідомлення доки вся плутанина і концептуальне мислення не закінчиться. Це саме по собі

є критерієм: коли більше немає думок, цього достатньо. Тоді вже більше немає необхідності

медитувати чи підтримувати безперервність.

– Рінпоче, хоча ви маєте великий монастир в Боднатху, Катманду, я бачу, що ви

більше часу перебуваєте в горах, в обителі Наґі Ґомпа.

Кажуть, що цієї доби виродження, слід нести тягар Дгарми. Якщо цим не перейматися,

вчення вимре. Я побудував монастир для товариства монахів – як втілення Дгарми, з надією,

що вони будуть практикувати. Чи це буде так, чи вони практикуватимуть індивідуально – це

вже їхня справа. Якщо вони просто носитимуть дгармічний одяг, якщо зголять своє волосся і

зберуться разом навіть всього чотири ченці, їхнім благодійникам буде користь з

нагромадження заслуги і очищення затьмарень на основі поваги, віри і пожертв, яким би

незначним не був їхній внесок або віра. Це не залежить від того, чи монахи будуть

доброчесними, чи поводитимуться погано. Саме з цієї причини я доклав зусиль зі

спорудження монастиря. Більш того, ця доба є часом, коли буддизм повільно вимирає, як

сонце, що заходить за гори на заході. До того ж, ми отримали наказ Ґ’ялванґа Кармапи, і ще й

тому побудували цей непоказний монастир.

Наґі Ґомпа від початку була збудована медитатором Кхарша Рінпоче як скит для його

послідовників, монахів та черниць. А коли він помер, це місце було запропоновано мені

Кармапою, який згодом призначив мене тут наглядачем. Так що я, цей стариган, тут просто

сторож [сміється]. Це єдина причина, чому я живу тут. Я не є як Міларепа, що жив у

гірських притулках і печерах після відмови від самсари. Але у мене є хороше місце, де спати

і тепле місце під сонцем [сміється]. Так я живу.

– Яка користь і яка мета практики в усамітненні?

Коли є багато відволікань, неможливо практикувати Дгарму правильно. Відволікання

означає багато справ, шуму і речей, які слід зробити. В усамітнених місцях відволікань

менше. Такою є причина для усамітнення. На додаток до цього, якщо ви зможете

дотримуватись дисципліни, лишатись на самоті, не дозволяючи візити сторонніх і не

виходитимете назовні, у вас не буде жодного іншого відволікання, ніж відволікання в умі.

Зовнішні відволікання будуть усунуті. Такою є мета усамітнення. Коли відволікання

відкинуті, ви можете проявити себе в практиці. Завдяки старанням ви можете усунути

плутанину. Коли плутанина усувається – розкривається просвітлення. От і вся причина!

[сміється]

– І, нарешті, але не в останню чергу, чи міг би Рінпоче дати особливі поради для

читачів?

Слід перш за все отримати вказівки-настанови і розпізнати свою сутність. Впізнавши її, слід

утримуватися від відволікання та прагнути безперервності, а потім поєднувати це зі своєю

повсякденною діяльністю. Здебільшого є чотири види щоденних дій: пересуватися, сидіти,

їсти і лежати. Ми не завжди або тільки сидимо, або тільки пересуваємося, ці дії часто

чергуються між собою. Крім того, ми їмо, випорожнюємося і спимо. Отже, здається є п’ять

видів щоденної діяльності. [сміється]. Але цілий час, в усіх ситуаціях намагайтеся не

втрачати безперервність практики. Спробуйте сполучити практику з повсякденним життям.

Коли вона ставатиме дедалі більш звичною, діяльність повсякденного життя спричинятиме

тільки оголене усвідомлення і прогресуватиме, а щоденні клопоти перетворяться на окрасу

цього зосередженого оголеного усвідомлення, яке вже не буде затьмарюватися чи

очищуватися.

Коли ви досягнете стану сполучення практики з повсякденними справами, всі вони будуть

для вас корисними і позбавленими будь-якої шкоди, щоб там не було. Тобто, це коли ви вже

правильно розпізнали свою сутність. Без правильного розпізнавання ви захопитеся

повсякденною діяльністю і не матимете жодної стабільності. Не мати стабільності, це бути,

як пасмо волосся, що вигинається під вітром відповідно до напрямку, в якому вітер дме.

Натомість, голка завжди лишається стабільною на вітрі, незалежно від того, наскільки вона

тонка. Після того, як ви справді впізнали свою сутність, ви вже не зможете бути захоплені

діяльністю повсякденного життя. Двоїстий ум цілковито нестійкий, як волосся, що рухається

за найменшого вітру. Він стає жертвою п’яти зовнішніх об’єктів відчуттів. З іншого боку,

оголене усвідомлення, за умови його належного впізнання, не підлягає впливу об’єктів

відчуттів. Воно подібне до голки, якій байдуже до вітру.

Інтерв’ю з Тулку Урґ’єном було записане 16 грудня 1985 року, в Наґі Ґомпі, в передмісті

Катманду.

Розпитував і переклав англійською Ерік Пема Кунсанґ. Деякі з питань поставила Дана Чуб.

Українською переклав Олександр Єше Джунґне.

Київ, 2016

Переклад взято з дозволу правовласника блогу ukrtantra.