Безтурботна гідність – у такий спосіб можна описати атмосферу справжнього вчителя мудрості, і Цокні Рінпоче вжив цю фразу, щоб пояснити, як зростати в майстерності справжнього погляду на реальність та як поводитися в повсякденному житті. У цьому випадку погляд та поведінка перебувають у повній гармонії. Ця гармонія є сутністю буддійський тантр та найшвидшим способом досягнути справжнього та остаточного пробудження.

Тулку Урґ’єн Рінпоче був моїм батьком, але також він був і моїм учителем. Він давав багатьом людям чимало настанов і застосовував при цьому багато методів. На перший погляд, він виглядав як будь-яка літня людина, але його свідомість була як у великого йоґіна Дзоґчену. Він застосовував усі можливі методи, щоб ми змогли зрозуміти. Зокрема, він навчав методом від свідомості до свідомості. Існує три основних способи навчання, які називаються передачею свідомості переможців, передачею знаків держателів знань та усною передачею майстрів. Перша передбачає передачу від однієї свідомості до іншої, друга – передачу вчень за допомогою жестів чи символів і третя – за допомогою слів.

Мені не слід голосно хвалити реалізацію мого батька, адже багато інших майстрів уже це зробили. Не потрібно нічого до цього додавати. Але якщо подивитися на поведінку Тулку Урґ’єна Рінпоче, із цього також можна чомусь навчитися; є щось, що можна засвоїти, якщо проаналізувати його життя. Перш ніж Тулку Урґ’єн помер у 1996 році, мене спіткала вдача провести з ним декілька місяців, і впродовж цього часу я зміг чітко усвідомити, як він поводився. У тому, хто насправді реалізував порожнечу, є певний вид природного співчуття, і в Тулку Урґ’єна було це велике співчуття. Я бачив це на власні очі і відчув, що можу краще зрозуміти, як співчуття проявляється з розуміння порожнечі.

Тулку Ург’єн доволі сильно хворів упродовж останніх місяців життя; так сильно, що йому доводилося лежати під киснем. У нього були тяжкі серцеві проблеми, але з серця він нікого не виключав. Він не відмовлявся ні від кого, навіть до свого останнього подиху. Це ознака справжнього бодгісатви. Бодгісатви, який ніколи не покидає інших істот, ніколи не залишає їх позаду, ніколи не виключає зі свого досвіду. Тулку Урґ’єн завжди навчав та приймав людей, навіть коли дуже хворів. Навіть коли він не дуже міг це робити, він підходив та сідав біля свого вікна, махав людям та давав їм аудієнцію. При тому, що йому було тяжко навіть сидіти. Це ознака справжнього бодгісатви. Той, хто реалізував порожнечу, по-справжньому співчутливий і не закривається від інших та не зациклюється лише на собі. Наприклад: “Я недобре почуваюся. Не хочу ні з чим мати справу, не хочу нікого бачити, не хочу нічого робити”. Рінпоче ніколи таким не був, навіть у останній день свого життя.

Рінпоче відвідувало декілька медиків, включаючи лікарів із Америки та Німеччини, західного медичного помічника та кількох медсестер. Вони наголошували на тому, що йому слід відпочивати та намагалися обмежити кількість відвідувачів. Коли вони знаходилися поруч, Рінпоче не дозволяли ні з ким бачитися. У мого брата та в мене були маленькі діти, і їм також заборонили відвідувати свого дідуся. Тільки-но ці відвідувачі зникали з поля зору, як Тулку Урґ’єн Рінпоче за кимось посилав. Він говорив іншому відвідувачу, щоб до нього привели дітей, а потім обіймав їх чи давав солодощі. Він також кликав і інших людей, щоб побачити їх чи дати пораду на кілька слів.

У кінці він дуже хворів та почував великий біль, але я не думаю, що в нього взагалі була думка: “Я не хочу ні з ким взаємодіяти, я не хочу ділитися ніякими вченнями, я не хочу, щоб мене турбували”. На мій погляд, такого роду думки ніколи не виникали в умі Рінпоче. Він був таким до останнього подиху. Це ознака бодгісатви. Знаючи це, ви можете уявити, яким добрим майстром була ця людина.

Коли я порівнюю себе з Тулку Урґ’єном, я бачу велику різницю, і завдяки цьому я дещо більше розумію про реалізацію. Хоча Тулку Урґ’єн був дійсно хворий, він турбувався про інших більше, ніж про себе. Коли хтось приходив до нього з візитом, він не говорив про те, як погано він почувався чи яке слабке в нього здоров’я. Він завжди питав, як почувалася інша людина і намагався допомогти їй та дати вчення. Така самовіддана поведінка можлива завдяки досвіду та реалізації.

Тулку Урґ’єн Рінпоче жив просто. Він був дуже простим усередині, і тому йому не потрібно було створювати багато метушні навколо свого життя. Тим не менше, він встиг зробити величезну кількість справ. Він збудував багато монастирів та дав багато вчень і посвят, у тому числі й іншим майстрам. Однак сам він жив дуже просто, і через це він ніколи не втомлювався здійснювати дгармічні активності. Багато хто з нас ускладнює своє життя через велику кількість думок та ідей, які ми маємо. Якщо ми мислимо дуже складно, тоді навіть незначне завдання може здатися занадто тяжким. Якщо ми вирішимо його виконати, нам воно здасться доволі обтяжливим, виснажливим. На противагу цьому існує просте мислення, дуже відкритий та простий розум, який дає змогу робити великі справи. Я часто читав про такий тип особистостей у вченнях, у книжках, але Тулку Урґ’єн Рінпоче це демонстрував. Його життя демонструє потребу бути простим усередині. Тоді навіть якщо ви виконуєте складну роботу, нічого страшного. Закликати корінного ґуру та ґуру лінії означає насправді прагнути бути реалізованими, як вони, використовувати їх як приклад того, як потрібно існувати. На мій погляд, те, що я на власні очі бачив, яким був Тулку Урґ’єн, дуже мені допомогло. Я був там, коли він помирав. І до того, як він захворів, і опісля, я ніколи не чув, щоб він говорив: “Я не хочу нікому допомагати”. Він ніколи так не висловлювався. Таким є бодгісатва.

Справжній практик розслаблений у будь-якій ситуації, не має значення, де він знаходиться. Поруч із такою розслабленістю є певне відчуття щастя, але також і суму, свого роду вразливості, у тому сенсі, що він утомився чи відчуває розчарування від самсари. Навіть якщо самсара вже позаду, усе ще залишилося зморення самсарою. Ця вразливість включає в себе відданість та співчуття. Ця вразливість є причиною того, що він не повертається спиною до жодної чутливої істоти. Щоб подумати: “Я не можу терпіти цих людей, вони дратують. Я хочу повернутися додому в мою ритрітну хатинку до комфорту”. Це означає, що він повернувся спиною до чутливих істот.

Тулку Урґ’єн Рінпоче завжди бачився з людьми, особливо з тими, хто прийшов іздалеку, навіть коли він був у ритріті. Не було такого, щоб він обмежував доступ до себе тих істот, які прагнули спілкування з ним. У нього ніколи не було мотивації виключити інших зі свого поля зору. Навіть коли він був такий хворий, що ледве міг ступити й кроку, він наказував відвідувачам підвести його перед його вікном, щоб він міг махати рукою в прощальному жесті тим людям, які приходили його побачити.

Це дуже дратувало декого з тих, хто за ним доглядав. Вони казали: “Рінпоче, для чого ви так поводитеся? Чому б вам перестати бачитися з людьми, це ж вам на користь”. Але зараз ми зрозуміли, що це прояв його активності як бодгісатви. Він ніколи не вважав себе важливішим, натомість завжди ставив інших поперед себе. Навіть коли він не міг сам ходити чи підвестися і йому потрібна була допомога та підтримка, він усе ще турбувався про інших, запитував, як у його відвідувачів справи та звідки вони прибули. Зазвичай, коли ми хворіємо, ми поводимося інакше, чи не так? Ми зачиняємо двері зсередини та не впускаємо нікого в нутро, адже прагнемо комфорту. Насправді, ми гніваємося, коли люди приходять. Із іншого боку, коли Рінпоче чув, що хтось іде до нього, він радів.

Багато хто з вас зустрічався з Тулку Урґ’єном Рінпоче, і ви могли бачити, скільки він робив для себе – небагато. Він удовольнявся малим і жив дуже просто. Він узагалі не дуже турбувався та не робив багато для себе. Але, із іншого боку, у своєму житті він зробив багато. Він здійснив багато активностей, багато діл, але все це заради інших. Він ніколи ні від кого не відмовлявся та не повертався спиною. До останнього подиху він діяв задля блага інших. Нелегко бути справжнім бодгісатвою, який думає лише про інших.

Тулку Урґ’єн Рінпоче справді був таким. Коли він дуже сильно хворів, він робив так, щоб інші прямо та опосередковано мали до нього доступ, навіть коли знав, що може померти впродовж одного чи двох днів. Бути таким безкорисливим дуже важко. Я провів багато часу з Рінпоче і жодного разу не бачив, щоб він дратувався через те, що йому треба з кимось зустрітися. Часто він приймав людей з шостої ранку й до пізнього вечора.

Прямо зараз ми не говоримо про рівень реалізації Тулку Урґ’єна, його погляд, про те, як він медитував тощо. Залишимо це в стороні. Що я бачив і що я знаю – це те, як він поводився, його поведінку. Нам слід прийняти цей приклад до серця. Побажайте: “Нехай і я стану таким бодгісатвою”. Інколи, коли ми вправляємося в погляді й коли нам добре вдається медитувати, слід згадувати приклади життя таких майстрів, як він. Якщо підсумувати, чим незв’язніше та вільніше ви можете почуватися всередині, чим глибше ви розслаблені та відкриті, тим краще. Чим дужче ця свобода зростає всередині нас, тим більше ми можемо допомагати іншим.

Уривок із книги “Безтурботна гідність”, мовив Друбванґ Цокні Рінпоче. Упрорядкував та переклав Ерік Пема Кунзанґ та Марсія Байндер Шмідт. Редагувала Кері Морґан. Копірайт © Цокні Рінпоче та Rangjung Yeshe Publications.