Простір

Простір – це найсильніша метафора для свідомості; це п’ятий елемент, який вміщує все. Усе колись було і буде завдяки простору. Ніщо не може рухатися поза простором, ніщо не існує поза простором. У просторі всі світи та явища з’являются й щезають, а простір сам по собі не з’являється й не зникає. Однак простір і свідомість це не одне й те саме.

Гори, пагорби та широкі рівнини, океани, річки, озера, сонце, вулкани, кожне вогнище, шторми та м’які подуви вітрів можливі лише завдяки простору. Без простору не було б місця для чотирьох елементів, не було б місця ні для чого. Простір ніколи не з’являвся, адже він не зроблений ні з чого. Різкий тенор Паваротті, як у ведмедя, можна почути завдяки простору, бо звук може подорожувати до барабанних перетинок. Якби не було простору, не було б місця для наступного моменту. Без простору все було б монолітним, навіки змерзлим, і не було б місця для розгортання драми. Безглуздо уявляти, що щось є, коли для цього немає місця.

Звичайний факт того, що ми можемо відчувати, думати та знати, є прямим доказом того, що розум просторий. Але розум це не те саме, що простір. Коли базовий простір свідомості зникає з поля зору, може з’явитися клаустрофобія, напруга та страх. Цей основний неспокій є тягарем існування, токсичним шипом, який існує в кожній бентежній емоції, кожної миті двоїстої свідомості. Тому конче необхідно поєднатися з просторовим аспектом розуму.

Чотири елементи нізвідки не з’являються, ніде не перебувають і нікуди не щезають, усе цілком поза межами з’яви, перебування та зникнення. Це означає відкрити основний простір зовнішніх явищ.

Безпосередній метод роботи з простором ми знаходимо в таких словах майстра медитації Тулку Урґ’єна Рінпоче:

На практиці простір має ознаки такого, що не з’являється, не знаходиться й не зникає. У абсолютному вимірі, усі явища, які ми пізнаємо, знаходяться за межами появи, знаходження та зникнення. Свідомість, яка пізнає, також зветься простором у тому сенсі, що за своєю природою вона порожня. Вона поза межами з’яви, знаходження та зникнення. Вона нізвідки не приходить, ніде не перебуває й нікуди не щезає. Так можна описати внутрішній простір.

Усе, що можна пізнати як об’єкт, із абсолютної точки зору є базовим простором. Не треба й нагадувати, що більшість явищ ми так не сприймаємо. Тому зовнішні чотири елементи, землю, воду, вогонь та вітер не наводять як приклад, натомість використовують лише сам елемент простору, порожнечу якого сприйняти легко. Погляньте ближче: чи існує місце, звідки береться земля? Звідки виникає вода? Звідки початково з’являються вітер та вогонь? Прямо зараз чи існує абсолютне місце, у якому чотири головні елементи розташовані? Спробуйте знайти його. Чи є певне місце, куди пропадають чотири елементи? Чи можемо ми сказати: “Вони зникли в такому й такому місці?” Вони взагалі поза межами появи, перебування та зникнення.

Так можна пояснити зовнішній простір, основний простір усього, що можливо сприйняти. Коли ми з’ясовуємо, що всі зовнішні об’єкти, які складені з чотирьох елементів, нізвідки не з’являються, не перебувають ніде й не щезають у якомусь місці, що все цілком за межами з’яви, перебування та зникнення, це означає, що ми відкрили основний простір зовнішніх явищ.

Так само, коли ми дивимося в свідомість, того, хто думає, звідки вона з’являється? Де перебуває? Куди зникає? Так ми відкриваємо внутрішній простір, який цілком поза межами появи, перебування та зникнення. Отже: якщо зовнішній простір поза межами появи, перебування й зникнення і внутрішній простір поза межами появи, перебування й зникнення, як ми можемо їх ділити?

Із оригіналом тексту Еріка Пеми Кунсанґа можна ознайомитися тут.

‹ До списку статтей