Із першою частиною тексту можна ознайомитися тут.

Довідка: Дзіґар Контрул Рінпоче, автор цього тексту — син третього Нетена Чоклінґа Рінпоче, якого Його Святість Ділґо Кх’єнце Рінпоче розпізнав еманацією Джамґона Контрула Великого, і Його Святість 16й Кармапа це підтвердив. Його звели на трон в Чоклінґ Ґомпі в Бірі. Інформацію взято з Rigpawiki.

Є ще одна саморуйнівна історія, котру ми можемо собі розповідати після того, як нас хтось скривдив. Про те, що причиною наших страждань є саме відкрите серце. Це поширений сценарій, наприклад, у романтичних історіях. Спершу наша любов така невинна й довірлива, однак коли щось стається не так, як ми сподівалися, поняття любові може для нас стати болісним і заїждженим. За те, що нас скривдили, ми можемо винуватити любов, і після цього нам складно відкривати своє серце до інших. Утім, любов ніколи не буває провинницею. Відкрите серце приносить лише радість і ніколи не є причиною страждання. Якщо через декілька епізодів розчарувань ми взагалі відмовимося від любові, наш світ стане темним і понурим, навіть якщо все інше в житті відбувається так, як нам хочеться. Тому, щоб уникнути такого розвитку подій, нам потрібно досліджувати, що сталося насправді, і відкласти в бік наші історії так сильно, як це можливо. Нам слід об’єктивно споглядати причину й наслідок, допоки ми не станемо винуватити те, що насправді на це заслуговує — це можуть бути наші нерозумні пристрасті, наші очікування чи брак мудрості та умілих засобів. Коли ми використовуватимемо розум, аби довести, що любов у цьому випадку не є винною, тоді наше серце знову звільниться для любові — спершу до однієї особи, потім до багатьох, а, зрештою, і до всіх чутливих істот.

Схоже падіння в морок може трапитися і з дітьми, коли вони ростуть. Малі діти, які зростають у гарних умовах, відчувають багато любові до їхніх батьків, до світу, до їхніх ігор та активностей тощо. Вони підтримують цю невинну відкритість до моменту, коли стають дорослими й стикаються зі складною реальністю світу. Тоді невинна стадія завершується, і їх спіткає випробування. На цьому етапі їм слід розвинути мудрість, щоб це тепле відчуття продовжувало протікати в серці. Інакше цю втрату невинності вони можуть сприйняти як доказ того, що вони пробудилися від певного роду самообману: “Тепер настав час прокинутися й прийняти безжалісні факти життя, жорстку реальність світу”. Так вони можуть думати. Із такими думками для них природно почуватися дурнями через свою наївність та довірливість, і вони можуть звинувачувати в своєму розчаруванні відкрите серце. Світ дійсно сповнений миттєвостей із суворою реальністю, однак це не є виправданням для того, щоб закритися в нашому маленькому й колючому собі. Навпаки, сповнена болю природа самсари це найвагоміша обставина для того, щоб ми знаходили способи постійно зігрівати серце за допомогою цева.

Щоб повторно відкрити наше серце після глибинної травми чи болісного розчарування, нам може знадобитися багато часу, навіть якщо ми розуміємо, наскільки важливо це зробити. Навіть якщо ми застосовуємо дієві методи Дгарми, як ті, про які йшлося вище, може виявитися, що думки все ще повертаються до деструктивних історій, які ми собі розповідаємо. Оскільки ми вклали багато енергії в те, щоб увічнити ці історії, вони все ще знаходитимуть мить для того, щоб винирнути на поверхню й відволікти нас. Під час цього процесу нам слід зберігати терпіння. У нашому умі думки постійно з’являються й зникають, з’являються й зникать. Думки, які творять історію за спиною нашого пораненого серця, однакові. Але тільки-но ми дамо цим думкам простір для того, щоб з’являтися й щезати, вони, зрештою, вичерпаються. Історія втратить відчуття реальності й більше не зможе переконувати нас. Ключ тут полягає в тому, щоб зосереджуватися на м’якому серці й не надавати великого значення історії. Якщо так чинити, нашецева врешті-решт перевершить потьмарений і обмежений спосіб дивитися на речі. Ми почуватимемо більше впевненості в цева і через це більше впевненості в собі. А впевненість під час духовної мандрівки безцінна.

І хоча може знадобитися багато часу для того, щоб повністю все відпустити, із найболіснішими формами шкоди чи розчарування розібратися найлегше. Гострий біль, який вона спричиняє, забезпечує нас великою кількістю інтенсивної роботи. Але на додачу до цих більш явних кривд ми також можемо чіплятися за інші види образ, які також блокують потік цева з нашого серця.

Один із найпоширеніших видів кривди трапляється тоді, коли ми відчуваємо, що на нашу любов і ніжність не відзиваються із взаємністю. Це так, ніби наша цева обумовлена — наше серце буде відкрите лиш тоді, коли інша сторона відповідатиме нашим очікуванням. Це не означає, що взаємність неважлива. Вдячність, визнання й бажання відповідати взаємністю — це все риси доброго характеру. Хто їх має, того поважають, бо дійсно є за що. Крім того, взаємність дає людям можливість почувати себе спільнотою.

Утім, це не причина для того, щоб взаємність була умовою для прояву цева. Батьки можуть любити своїх малих дітей навіть допоки сформується добрий характер останніх. Якщо батькам завжди буде необхідна взаємність, вони й батьками не зможуть бути. Зрештою, немовлята не відплачують взаємністю. Ми можемо сподіватися, що наші діти врешті-решт подорослішають настільки, щоб усвідомити ціну вдячності й в цьому сенсі заслужать нашої поваги. Але до цього часу ми й не думаємо про те, що взаємність тут може бути умовою.

Коли йдеться про прояв нашого ніжного серця, нам слід пробувати проявляти таку ж відкритість і толерантність, із якою батьки ставляться до маленьких дітей. Ця відкритість заснована на цінуванні цева як джерела всього щастя, у тому числі щастя нашого. Як промовляв великий мудрець Шантідева: “Якщо ви приготували для себе смачну їжу, чи очікуватимете подяки від себе?” Якщо застосувати силу розпізнавання до власного досвіду, ви побачите, що цева це винагорода сама по собі, а також збагнете, що серце, наповнене ніжністю, це сама по собі найбільша радість. Якщо інші відзиваються на ваше тепло, це для вас бонус, однак тривалий потік цева не повинен базуватися на такому відзиві.

Якщо ми не бачимо радості в цева, нам легко почати помилково сумніватися в тому, навіщо тримати наше серце відкритим. Ми робимо це, бо хочемо бути хорошими, бо нам “слід би було бути” люблячими й співчутливими? Ми робимо це через те, що маємо певні уявлення про карму чи через те, що поклали на себе якесь зобов’язання чи взяли обітницю? Ми робимо це у відповідь на якогось роду тиск? Якщо щось із переліченого вище стало нашою головною мотивацією для прояву цева, тоді ми напевне не помітили, скільки радості приносить м’яке серце. Наша любов заснована на концепціях, а не на глибокому, сердечному зв’язку з джерелом усього позитивного в світі.

Іноді ми не відкриваємо своє серце до інших, оскільки відчуваємо, що вони недостойні наших ніжних почуттів. На наш погляд, ми сповнені любові й теплоти, але не кожен достойний нашої цева. Деякі люди не є достатньо чистими посудинами для того, щоб вливати в них нашу любов і ласку. Їм бракує тієї чи іншої якості. Якщо ми не будемо обачними, наш критичний розум придумає довжелезний список вимог. Після цього наша цева, яка має потенціал протікати на безмежні відстані, буде закрита стінами упереджень. Це прояв не розуму, а невідання. Коли ми вдягаємо наручники з цілої низки обмежень на природний прояв нашого ніжного серця, ми робимо головним наше маленьке й потьмарене “я”. Ми забуваємо, що всі істоти однаково потребують цева, адже всі вони, включаючи нас, постійно прагнуть щастя й не хочуть страждати.

Ми також забуваємо про те, що всі істоти рівні, коли дозволяємо упередженням зробити наше серце грубішим. Ми можемо блокувати наше цева через релігійні, гендерні, національні, культурні, політичні, расові, видові відмінності тощо. Ці упередження можуть виглядати дуже субтильними й проявлятися як незначне звуження світогляду чи почуття байдужості. Вони можуть і не здаватися чимось, що потребує уваги чи виправлення. Однак ці тонкі блоки заважають нашому цева, а, отже, заважають нашому власному щастю й нашому шляху до просвітлення. Тому нам необхідно постійно бути усвідомленими й пильно аналізувати себе, аби бути певними того, що ми не знаходимося під впливом упереджень будь-якого роду.

Нам слід остерігатися закритого серця не лише стосовно людей, яких ми знаємо та з якими стикаємося, але також і з тими, кого ми ніколи не бачили й з ким не зустрічалися. Здається природнім, коли ми не відчуваємо цева до якогось корумпованого політика чи безжалісного воєнного злочинця, про яких доводиться читати в новинах. Але якщо так чинити, ми робимо крок назад на шляху реалізації повного потенціалу нашого м’якого серця. Навіть якщо всі наші друзі, усе наше суспільство підтримує, щоб ми закрили серце від окремих “злих” людей, нам слід розуміти речі в певній перспективі, пам’ятати про закон карми й обирати ширший погляд на речі. Інакше ми не зможемо зародити справжню бодгічітту, намір досягнути просвітлення заради всіх істот без винятку.

Великий тибетський учитель Дромтонпа якось обходив храм із кількома своїми учнями. Такий обхід — це традиційна практика виказування поваги до об’єктів нашої шани. На зовнішній межі обхідного шляху, на землі лежав безпритульний пес. Замість того, щоб піти посередині шляху, Дромтонпа умисно обійшов навколо собаки, щоб включити його до кола шани. Коли один із його учнів запитав, чому він виказав стільки шани бездомному собаці, Дромтонпа відповів: “Я не виказую шану псові. Я натомість виказую шану істоті, яка має просвітлену природу”. Так мудрець бачить інших істот. Як би вони тимчасово не проявлялися й не поводилися, усі живі істоти мають зернятко просвітлення в своєму м’якому серці. Їхнє внутрішнє цева може бути дуже затьмарене, але воно все одно там. Якщо ми поглянемо на речі з ширшої перспективи, то побачимо, що в кожному є щось таке, що достойне шанування.

Наші упередження можуть стосуватися не лише того, щоб віддавати цева, але також і щоб одержувати його. Іноді ми хочемо одержувати ніжність і підтримку від особливих людей, ексклюзивної групи, яка достойна це нам давати. Утім, ми не квіти, які можуть розцвісти лиш після того, як на них потрапить сонячне проміння. Це занадто обмежене уявлення. Ми можемо розквітнути, коли одержимо цева від будь-кого, від найвищої до найнижчої істоти. Якщо ми занадто примхливі щодо того, від кого одержувати тепло, тоді ми можемо навіть втратити симпатію до тих, кого прийняло наше серце. Адже тоді останнім буде все важче й важче відповідати нашим стандартам і очікуванням.

Іноді ми відвертаємося від цева інших через те, що ми занадто підозрілі до всього. Чому ця людина так добре зі мною поводиться? Що стоїть за таким дружнім проявом? Ця особа навіть мене не знає. Чого йому треба? Він хоче мною скористатися? Стільки параної може проявитися вже тоді, коли хтось невимушено й по-справжньому прагне подружитися з нами. Звісно, люди можуть мати приховані мотиви, але впродовж 99 % часу вони просто проявляють природне людське бажання взаємодіяти з іншими. Для чого перетворювати це на щось інше, на щось, від чого нам треба захищатися?

Якщо дозволити 1 відсотку зіпсувати 99 відсотків, ми даємо пофарбувати кольором підозри всі наші взаємини. Із одного боку, ми всі хочемо, щоб у нашому житті була любов. Ми знаємо, що не можемо бути щасливими, якщо ми ізолюємо себе. Однак, із іншого боку, ми розуміємо, що сильно ризикуємо, коли відкриваємося, щоб отримати цева. Нам потрібно зрозуміти, що цей ризик, який зазвичай мізерний, це ризик, на який варто піти. Бо що, на наш погляд, ми можемо втратити? Що б це не було, ця втрата — ніщо, у порівнянні з болем закритого через страх і параною серця.

Іноді буває й таке, що ми відчуваємо, що недостойні любові. Якісь ми несправжні, і тільки-но ми проявимося такими, які ми є, від нас відмовляться. Усередині ми можемо почуватся нестабільними й слабкими. У цьому стані дуже складно відкритися, щоб одержати тепло від будь-кого. Тому нам потрібно пам’ятати, що немає нікого, хто на це не заслуговує. Ми не гірші за песика, навколо якого Дромтонпа здійснив обхід. Ми й не кращі — адже кожен має однаково коштовне цева. Немає нічого несправжнього в тому, що є стрижнем усіх наших сердець. У нас може бути багато шкідливих звичок та сороміцьких думок, але вони не притаманні нам справжнім.

Коли ви усунете перепони для того, щоб давати й одержувати цева, ваш розум та життя трансформуються. Коли ви відпускаєте історії й упередження, притаманні вузькій свідомості, ви все більше й більше дивуватиметеся, як багато тепла в цьому світі. Вам відкриється стільки багато істот, до яких ви можете достукатися, а також які можуть у свою чергу по-доброму вплинути на вас. Де б ви не спинилися, куди б не пішли, ви матимете можливість впливати на життя інших, і багато хто так само зможе вплинути на ваше життя. Коли ви скеровуєте себе до цева, ви можете безмежно віддавати й одержувати.

Адаптація з “Тренування ніжності: буддійське вчення про цева, як радикально відкрити серце, щоб змінити світ”, автор Дзіґар Контрул Рінпоче (с).

Із оригіналом тексту англійською мовою можна ознайомитися тут.