Мої двоє молодих синів були в непокірному віці, тому я обв’язав мотузкою їхні талії та тримав їх на прив’язі, як собак. Люди сміялися, однак іншого вибору не було. Дехто скаржився: “Який злий чоловік, ставиться до своїх бідних діточок, як до тварин!”

Чоклінґ був особливо нахабним і завжди шукав халепу. Звісно, що якби не та мотузка, ми би втратили його в хаосі однієї з тих плутаних доріг. Нам доводилося відтягувати його назад мотузкою кілька разів.

Якось, щоб посвятити великий молитовний барабан, ми підійшли до місця, яке знаходиться за день хотьби до тибетського кордону, який тепер охороняли китайські солдати. Дехто з тибетців, яких ми зустрічали, казали, що нам ліпше туди не йти, адже це занадто близько до кордону – вони запитали нас, навіщо ми хочемо повернутися назад, коли ми тільки-но втекли. Але ми все одно пішли. Ми дивилися через долину і могли бачити нашу втрачену батьківщину.

Оскільки в нас і так було багато чого нести, й нам сказали, що по дорозі можна купити рису, ми не брали з собою рис взагалі. Тим не менше, ми були збентежені, адже з’ясувалося, що в полишеному регіоні між Непалом та Нубрі не було багато їжі.

У юному віці Чок’ї Ньїма їв тільки тоді, коли їжа була належним чином приготована й смачна, однак Чоклінг був значно менш прискіпливим – коли на столі стояла їжа, він її їв. Якось ми прибули пізно ввечері в село, коли всі крамниці вже були зачинені; і того вечора хтось приготував на вечерю великі грудки підсмаженого пшоняного борошна, які мали характерний коричневий колір. Чок’ї Ньїма глянув на це й промовив: “Це фекалії! Я не їстиму фекалії! У жодному разі! Як люди можуть тут жити й щодня харчуватися фекаліями? І не намагайтеся більше ніколи нагодувати мене фекаліями!”

Він з’їв тільки трохи сухого м’яса. Я мушу визнати, що не треба було мати багату уяву, аби подумати на ту їжу, що то екскременти, тож хто звинувачуватиме малу дитину за те, що вона не хоче це їсти?

Зате Чоклінґ сказав: “Мені байдуже, що воно скидається на лайно – зате смачно!” – і вперезав обидві порції.

Уривок із книги Тулку Урґ’єна Рінпоче “Блискуча велич”