Кілька розповідей про небачені діяння Його Святості Ґ’ялванґа Кармапи ХVI Ранґджунґа Ріґпе Дордже від Жанаґа Дзопи Тензіна Намґ’яла

До 1981 року я був особистим секретарем Його Святості Кармапи XVI. Упродовж останніх тридцяти років свого життя я знаходився поруч із Кармапою більшу частину часу і записував майже кожне слово, яке він промовляв, учення, яке він давав, листи, які він писав, у тому числі листи-підтвердження стосовно різних тулку. Я хотів написати офіційну біографію Ґ’ялванґа Кармапи і оповісти про інший бік Кармапи, про який мені відомо.

Предмет моєї розповіді – це активності Будди Кармапи, океан безмежних активностей трьох таємниць Кармапи: тіла, мови та свідомості. Це те, що дійсно не піддається описам. Ніхто не в змозі описати це, але Кармапа з’явився на цей світ як людська істота, і мені випала вдача служити йому впродовж тридцяти років. Тому я розповім те, що бачив на власні очі. Насправді, неможливо передати все, тому я поділюся найголовнішим з того, із чим зіткнувся сам, і коротко вам це опишу.

Одна з найголовніших активностей Кармапи полягає в тому, щоб носити Чорну Корону для блага чисельних істот. Я коротко оповім історію Чорної Корони.


Його Святість XVI Кармапа з Далай-ламою

Чорна Корона

Багато еонів тому, у часи Будди, якого звали Драмкі Ґ’ялпо, жив король на ім’я Юлпо Кйонґ («захисник навколішньої землі»). У короля був молодший син, якого звали Чок’ї Лодро («мудрість Дгарми»). Чок’ї Лодро відправився в гори і практикував медитацію віпасана (медитація проникнення в суть). Він лишався в самадгі впродовж сотень тисяч років і прославився як Ріші Ґомпа-к’є («мудрець, котрий досягнув реалізації»). Дакіні глибоко вірили в нього і збиралися навколо; кожна дакіні висмикнула пасмо волосся і офірувала йому. Він прийняв подарунок і зробив із їхнього волосся корону. Усі дакіні мали чорне волосся, тому корону стали називати «Чорна Корона». Це прояв самопородженої мудрості, адже всі дакіні, які офірували волосся, були дакінями мудрості. Тому корона – це прояв абсолютної мудрості. Вони увінчували мудреця та святого цією короною посвячення, яка прикрашена символами сонця та місяця.

Походження внутрішньої та зовнішньої корони

У наступному житті Ріші Ґомпа-к’є звали Пьо Сенґе; у наступному житті після цього його ім’я було Друпон Сінам (той, хто подолав усіх мар). Далі його звали Дріме Карпо (бездоганно білий), потім Пема Намдол (гра лотосів), Лу-Янґ Нінґпо (сутнісна мелодія нагів), Карма Вану (корова). Потім він був великим Браміном Сарахою. Після втілення великим майстром тантри Сарахою він народився в Тибеті, одержав ім’я Дусум Кх’єнпа і став Першим Славетним Кармапою.

Кармапи носили Чорну Корону упродовж їхніх життів; вона була з ними скрізь як спонтанний прояв абсолютної мудрості, і не була чимось, що можна здобути. Кармапи володіли Чорною Короною, починаючи з Першого Кармапи, і впродовж усіх наступних життів. Якщо є реалізація абсолютної мудрості, то і корона природнім чином присутня. Тому усі кармапи володіли короною, аж до Кармапи XVI. Якщо в істоти дуже ясне усвідомлення і чиста карма, вона може побачити її, спонтанний прояв мудрості. Я чув про людей, які її бачили.

П’ятого Кармапу Дешіна Шеґпу запросили до Китаю. Імператор династії Мін у ті часи був еманацією Манджушрі, тому в нього була дуже чиста карма. Він побачив корону на голові Кармапи і сказав йому: «Ви носите чудову та досконалу корону. Якби ще люди могли її бачити, якби я міг зробити її копію, Ви могли б її носити так, що і інші б її бачили. Чи принесло б це користь істотам?» Кармапа Дешін Шеґпа відповів: «Добре, зроби таку ж саму. Це принесе велику користь істотам». Тому король зробив копію корони. Це зовнішня корона, яку Кармапа одягає під час величної церемонії, щоб люди могли її бачити. Вони бачать зовнішню корону, яка є копією внутрішньої корони мудрості. Це був опис походження внутрішньої та зовнішньої Чорної Корони, яка є проявом мудрості і завжди невіддільно присутня з усіма кармапами.

Запитання: Хтось бачив внутрішню корону за життя Кармапи XVI?

Тензін Намґ’ял: Так, були люди, які її бачили. Я про це розповім.

Згідно з традицією, Кармапа має відвідувати і виказувати шану Далай-ламі. Усі кармапи це робили: вони знімали капелюх і робили поклони перед ним. Коли Кармапі XVI було 8 років, він разом із батьком відправився до Далай-лами XIII. Далай-лама з міністрами ввійшли в кімнату для прийняття, і Кармапа вклонився. Коли Далай-лама та міністри помітили, що на голові Кармапи був капелюх, міністр сказав: «Чому ви робите поклони з капелюхом на голові? Так не можна!» Він звернувся до батька: «Ви звідки прийшли, з віддаленої гірської долини? Ви знаєте, що не можна виконувати поклони з капелюхом на голові? Це велика помилка». Батько відповів: «На ньому немає капелюха. Він його навіть не взяв із собою. Кармапи завжди носять корони мудрості, тому, напевно, його ви і бачите на ньому». Почувши це, Далай-лама та міністри були вражені сповнилися глибокої віри в Кармапу. Потім Далай-лама написав для нього молитву про довголіття. Це був перший випадок, коли таємного капелюха побачили за життя Кармапи XVI, тому це досить незвичайний випадок.


З відьядгарою Чоґ’ямом Трунґпою Рінпоче

Пізніше, коли Кармапа перебував у монастирі Палпунґ, щоб одержати вчення від попереднього Тай Сіту Рінпоче, він відправився до монастиря Літанґ. На шляху він разом із супроводом минув монастир Джам’янґа Кх’єнце Рінпоче під назвою Дзонґсар. Тут були перший та попередній Джам’янґ Кх’єнце Рінпоче. Тоді Джам’янґ Кх’єнце побачив Кармапу в образі Дюсума Кх’єнпи, Першого Кармапи, а також Чорну Корону, яка висіла в небі над головою Кармапи, коли той кланявся. Він побачив це, і люди чули, як Джам’янґ Кх’єнце це описував.

У 1944 році, коли Кармапа відправився в паломництво крізь південний Тибет, Король Бутану, Джиґме Ванґчук ІІ, запросив його до Бутану. Коли король зустрів Кармапу, він побачив на його голові корону і зародив велику відданість із глибини свого серця.

Коли Кармапа від’їхав, король плакав, немов мале дитя, через велику відданість та цілковиту віру після зустрічі з Ґ’ялванґом Кармапою.

У 1967 році Кармапу запросили до Ладаку. У цей час дівчина з Кашміру, не маючи жодної віри, прийшла його побачити. У той час Кармапа виконував церемонію Чорної Корони, і дівчина побачила на його голові внутрішню корону мудрості. Після цього Кармапа одягнув штучно зроблену корону, і дівчина побачила внутрішню корону всередині зовнішньої. Це трапилося в той час у Ладаку.

Таші Лада, який був відповідальний за догляд за коледжем у Румтеку, якось жив біля Цурпу. У віці 11 років він супроводжував батька, коли той зібрався виказати шану Кармапі. Біля трону Кармапи в його кімнаті знаходилася його статуя. Коли Таші Лада увійшов до кімнати, він побачив дві статуї, одна з них рухалася. Він сказав батькові: «Там дві статуї Кармапи. Одна непорушно стоїть, а інша рухається. Яка справжня?» Він бачив статую із Чорною Короною і справжнього Кармапу з внутрішньою короною; вони були ідентичними, однак одна з них рухалася. Тоді, коли це сталося, хлопчик був зовсім малий і нічого ще не знав про Чорну Корону. Є багато інших випадків, коли люди справді бачили внутрішню Чорну Корону.

Такі справжні чудеса

Коли Кармапі було 12 років, подорожуючи з Цурпу до Кхаму в Східному Тибеті, він прийшов у село під назвою Дроме , яке знаходилося в місцевості під назвою Цумбу. У той час річка вкрилася льодом, і він відправився погратися з кригою. Пізніше, коли лід розтанув, відбитки його ніг можна було побачити на воді. Вони там лишилися. Окрім Падмасамбгави, Кармапа єдиний великий майстер, який лишав свої відбитки на воді.

Коли Кармапа подорожував із Кхаму, він дістався місця під назвою Чанґ Танґ, розташованого на території монастиря Дечена Рінпоче. У Кармапи з собою була маленька антилопа, яку йому подарували, а також крихітне цуценя, якого звали Їдруґ. Коли вони з’явилися в монастирі, собака і антилопа лишили відбитки в камінні, які можна побачити і сьогодні.

Коли Кармапа відправився в жіночий монастир, щоб благословити це місце, він офірував зерна пшениці в кімнаті. Зазвичай вони не закочуються під священні об’єкти. Однак коли Кармапа кинув пшеницю, вона закотилася під священні об’єкти, які знаходилися в кімнаті. Деякі закотилися під статуї, а інші опинилися у статуй в руках. Половина окремих зерняток, а деякі й повністю перетворилися на рінґсели(«дорогоцінні білі реліквії»). Деякі рінґсели з тої посвяти збереглися і нині знаходяться в Румтеку.

Одного разу Кармапа відправився в монастир Паюл. Його настоятелем був великий сіддга.  Коли Кармапа прибув на місце, він зав’язав свого меча у вузол. Передавши його сіддсі, він сказав йому: «І я сіддга».

Коли Кармапа поїхав у бонський монастир у Нітанґу з Тай Сіту Рінпоче, вони обоє, а також їхні коні лишили відбитки на камінні.

Як Кармапа XVI знаходив реінкарнації

Кармапа розпізнав Тай Сіту Рінпоче XII, коли повернувся з Китаю, де перебував із візитом. Він не гадав на вервиці (малі) і не кидав кості, як інколи робив. Того ж ранку, коли дитя народилося, Кармапа почитав молитви, помедитував і після цього одразу ж описав, де можна знайти Тай Сіту Рінпоче. Я був тоді секретарем, і мені довелося все записати – де він народився, як його назвали, як звати батька, матір, у яку сторону світу направлено їх будинок, як далеко він знаходиться, який це рік, чи шляхетна  їхня родина, бідна чи заможна. Він усе описав у медитації, і я все це записав. Він побачив усе дуже ясно, ніби дивився в дзеркало.

У досить незвичній формі Кармапа розпізнав Тай Сіту Рінпоче, Джамґона Конґтрула Рінпоче та Шамарпу. Наприклад, розпізнавши Тай Сіту Рінпоче та Шамарпу, Кармапа так само розпізнав і Джамґона Конґтрула Рінпоче. Він описав усі подробиці місця його народження. Також повідомив, що в родині Джамґона Конґтрула семеро осіб, і пошукова група відправилася шукати родину відповідно до вказівок Кармапи. Вони знайшли родину, однак вона складалася лише з шістьох осіб. Пошукова група повернулася до Кармапи і повідомила йому, що майже все співпадає з його описом. Наприклад, те, що будинок розташований обличчям до храму Джово в Лхасі тощо. Лиш у сім’ї тільки шестеро людей, а не семеро. На це Кармапа відповів: «Один у лоні матері». Це був молодший брат Джамґона Конґтрула Рінпоче.


Світлина з багатьма тулку, серед яких Тулку Урґ’єн Рінпоче та Чок’ї Німа Рінпоче (праворуч)

Потім дійшла черга розпізнати Ґ’ялцаба Рінпоче. У листі Кармапа описав усе, навіть повідомив ім’я батька, Тутоба Лодро. Пошукова група знайшла будинок та матір, яка жила разом із немовлям. Однак батька звали Тензін Чоґа. Група з’ясувала, що цей Тензін Чоґа був братом Тутоба Лодро. Тутоб Лодро відправився жити в інше місце, тому люди думали, що Тензін Чоґа був батьком Ґ’ялцаба Рінпоче. Кармапа вказав на справжнього батька. Він не лише розпізнав народження тулку, але також розпізнав і батька.

Побачивши переродження Санґ’є Н’єнпи Рінпоче, у своєму листі Кармапа написав, що його батька зовуть Санґ’є Леґпа, це тибетське ім’я Будди. Отримавши цього листа на руки, група відправилася в Бутан. Вони шукали всюди, але так і не знайшли людину з таким іменем. Насправді ж батько був управляючим храму Ґуру Рінпоче, і люди називали його Кунґньо (управляючий). Ніхто не вживав його справжнього імені. Пошукова група повернулася назад і повідомила, що вони не змогли знайти людину з іменем Санґ’є Леґпа. У тому місці жив лиш управляючий храму Ґуру Рінпоче. Кармапа відповів: «Це управляючий. Їдьте назад і спитайте, як його звати». Вони зробили це і з’ясували, що управляючого звали Санґ’є Леґпа.

Сонама Ґарванґа розпізнали, коли батько прийшов відвідати Кармапу. Він сказав батькові, що дитина, яку носила його дружина, була Тулку Сонамом Ґарванґом. Подібним чином він розпізнав Паво Рінпоче та багатьох інших тулку. Традиційно дітей не обирають, здогадуючись, хто є хто. Кармапа розпізнає їх безпосередньо через своє ясне бачення. Це насправді дивовижно.

Монастирі Кармапи та Тралеґа К’ябдже Рінпоче в Тибеті знаходяться один від одного на великій відстані. Одного разу хтось прийшов до Кармапи, щоб знайти перевтілення Тралеґа Рінпоче. У той час у Тибеті вже були китайці, тому пошукова група попросила Кармапу дати точну відповідь, зважаючи на непрості умови того часу. І Кармапа це зробив: він написав, що Тралеґ Рінпоче ще знаходиться в лоні своєї матері, і що листа слід відкрити лише на дванадцятий день першого місяця того року. Вони відкрили листа точно в цей день, і там було написано, де народиться тулку. Насправді Тралеґ Рінпоче народився на восьмий день того місяця, тобто чотири дні до того, як листа було відкрито.

Існує багато держателів ліній учення, однак Кармапа найвидатніший із них, коли йдеться про розпізнання тулку. Коли жив Дюсум Кх’єнпа, Перший Кармапа, традиція чи інститут тулку ще не існувала. Коли Перший Кармапа перенародився Другим Кармапою, це стало початком інституту тулку, перевтілених лам. Розпізнання перероджень та зведення на трон набули розвитку та поширилися в Тибеті, наслідуючи приклад славетних кармап.

Я не хочу, щоб ви нудьгували, тому зараз можете задавати свої питання.

Запитання

Запитання: Як виглядають відбитки ніг на воді? Вони зроблені з льоду чи з чогось іще?

Тензін Намґ’ял: Тоді Кармапі було 12 років. Мене там не було, але люди бачили і описували, що це були повні відбитки на воді. Спершу вони були з льоду. Вони були зроблені на ньому. Однак коли лід розтанув, відбитки лишилися на воді. Поки він лишався в Тибеті, відбитки ніг також лишалися в Дроме, що в районі Цумбу. Але я не знаю, чи вони ще збереглися там зараз.

Запитання: Чи можете ви щось сказати про народження самого Кармапи?

Тензін Намґ’ял: Про Кармап XVI та XVII? Я можу вам розповісти про те, що відбувалося раніше, але не можу спрогнозувати майбутнє. Стосовного листа-пророцтва від Кармапи про народження Кармапи XVII, як зазначають тулку, його має написати сам Кармапа. Якщо хтось інший його напише, люди можуть сумніватися щодо того, чи цей лист справжній.

Кармапа розпізнає своє власне перенародження. Ученим має бути цікаво віднайти докази наявності минулого та майбутнього життя і пояснити, як Кармапа взнає про своє наступне перенародження. Чи не здивує це вчених?

У мене є копія листа, написаного Кармапою XV, про розпізнання Кармапи XVI, тому я знаю, що в ньому написано. У листі Кармапа XV зазначив, що народиться на сході від Цурпу біля берега Золотої Річки (берег, на якому він, власне, і народився) та Славетної Гори (це гора, за якою він народився), Атуп (прізвище), віл (астрологічний місяць, у який він народився), миша (рік, у який він народився). Кармапа XV написав такого листа, і це зійшлося з його наступним народженням. Кармапа XVI також написав листа, щоб знайти Кармапу XVII.

Запитання: Чи знав Перший Кармапа про те, скільки перевтілень кармап буде в майбутньому?

Тензін Намґ’ял: Це важлива тема, і ви можете про неї дізнатися з учень Будди, який говорив про прихід Кармапи. Ґуру Рінпоче також передбачив прихід Кармапи у прихованих текстах, терма, у яких написано, що всього буде 21 кармапа.

Запитання: Я чув, що Кармапа XVII буде наймогутнішим з-поміж усіх інших. Це правда?

Тензін Намґ’ял: Сказано, що священна сила Кармапи залежатиме від істот та учнів. Немає різниці між силою кармап та їхніх благословень, але це залежить від учнів. Коли місяць на небі відзеркалюється у воді, його відзеркалення залежить від самої води. Якщо вода чиста та спокійна, відзеркалення буде бездоганним. Якщо ж ні – усе буде навпаки. Але місяць лишиться таким самим. Те саме з кармапами – їх благословення та священна сила незмінна, однак вона залежить від учнів.


Зліва направо: Калу Рінпоче, Кармапа і Джамґон Конгтрул Рінпоче

Запитання: Що станеться, коли відійде Кармапа XXI? У чому причина?

Тензін Намґ’ял: Ми бачимо лише одного Кармапу, і це наш спосіб бачити речі. Насправді існують сотні мільйонів кармап, які проявляються там, де потрібна допомога. А ми чуємо, що Кармапа XXI буде останнім, і після нього кармап уже не буде. Причина полягає в тому, що він працює, щоб допомагати людям у цьому світі. Коли у цьому світі все буде зроблено, завдання Кармапи буде виконане, і він перейде в інший світ.

Запитання: Якою була головна практика Кармапи?

Тензін Намґ’ял: Головною практикою Кармапи XVI була Тара. Це практика, яку він завжди робив. Щодня зранку він виконував садгани Ваджрадгари, Манджушрі та Тари, а увечері завжди виконував садгану Махакали, практику захисника. Хоча ви можете сказати, що його головною практикою була велика практика немедитації. Існують різні рівні практики Магамудри: нижчий, середній, великий рівень одного смаку, і останній рівень немедитації, який також складається з нижчого, середнього та великого. Кармапа практикував великий рівень немедитації. Ми це знаємо, адже одного разу він спілкувався з Другим Джамґоном Конґтрулом Рінпоче, Кх’єнце Озером, і вони обговорювали практику. Кх’єнце Озер сказав йому: «Ваша реалізація знаходиться безпосередньо на рівні великої немедитації. Це ваша практика». Він написав це у своїй автобіографії, тому це дійсно правда. Таким чином, його справжньою практикою була велика немедитація.

Запитання: Чому один із кармап одружився?

Тензін Намґ’ял: Причина, чому лише один кармапа одружився, а інші ні, полягає в тому, що один із них практикував вчення і школи Н’їнґма і Каґ’ю. Слідуючи традиції Н’їнґма, він одружився. Тим не менше, немає різниці, одружувався він чи ні. Не слід тепер думати «краще одружитися» чи «краще не одружуватися». Справді, нема жодної різниці.

Запитання: Є світлина Кармапи XVI, де він сидить на троні, а його тіло напівпрозоре. Ви можете це пояснити?

Тензін Намґ’ял: Так, я бачив це фото. Якщо у вас є віра та відданість Кармапі, тоді, споглядаючи світлину, ваша впевненість у ньому збільшиться. Фотографію було зроблено, коли він перебував у медитації шун’ята – тоді це тіло стало прозорим, і ви тепер маєте змогу дивитися крізь нього.

Запитання: Чи завжди такі істоти, як Кармапа, втілюються ламами? Можливо, вони також проявляються у вигляді інших істот, наприклад, жінок?

Тензін Намґ’ял: Лами перевтілюються в багатьох істотах – заможних, бідних людях чи тваринах. Будди також перенароджуються тваринами або стають парками, мостами тощо. Вони проявляються в усіх можливих формах. Дакіні, які офірували своє волосся для Чорної Корони, також були еманаціями. Тому є багато подібних істот жіночої статі.

У традиції тибетського буддизму було багато видатних майстрів-жінок, таких як Мачіґ Лабдрон і дружина Кармапи XV, яку звали Кхандро Ченмо (велика дакіні). Якщо ви поглянете на історію Індії, у цій країні жила Ґелонґма Палмо, яка приносила величезну користь істотам. Що стосується еманацій, нема різниці між чоловіками та жінками. Яка форма більше підходить для того, щоб приносити користь живим істотам, таку і приймають.

Дивні діянні

Кармапа відправився з монастиря Палпунґ в монастир Цурманґ Ґарванґа Рінпоче у 1940 році. Оскільки в той час було дуже холодно, упродовж зими він залишався в цьому монастирі. Одним із днів у цей період був день Джецуна Міларепи. Цього дня Кармапа виконував Ґуру-йоґу Міларепи, і в нього сталося видіння Міларепи у велетенській сфері світла. Кармапа склав молитву Міларепі, яка звучить так: «Міларепа з’явився серед цього світла, як яскраве сонце». Рукопис цієї молитви досі існує, і можна його побачити.

Багато чудес трапилося, коли Кармапа спинився у Цурманґу. Коли Кармапа перебував у своїй кімнаті і дивився через вікно на внутрішній двір, він побачив двох коней. Одного звали Жутрул (чудо), і він належав Тай Сіту Рінпоче; а другого Тамуґ (бурий кінь), який належав Беру Рінпоче. Чудеса, коли коні лишали відбитки копит на камінні, про які я розповідав, насправді були зроблені цими кіньми. Цього разу їх причепурили та нагодували, щоб зробити ще гарнішими, адже їх збиралися подарувати. Ці коні прославилися тим, що лишили відбитки своїх копит у багатьох місцях. У тексті Чок’ї Декі Лінґпа Рінпоче писав про те, що ці коні матимуть величезну силу, і так і сталося. Не лише кілька осіб бачили ці відбитки – усі їх бачили.

У той час Кармапа сказав попередньому Цурманґу Ґарванґу Тулку, що збирається зробити йому коштовний подарунок. Цурманґ Тулку думав: «Цікаво, що ж це таке…» Кармапа приніс кристал розміром приблизно з руку, і Цурманґ Рінпоче здивувався: «Чому він дарує мені кристал, який не має особливої цінності? Але він подарував його мені, отже, це цінний подарунок». Потім Кармапа підійшов до вікна і жбурнув кристал на кам’яний тротуар на подвір’ї. Кристал застряг у камені і не розлетівся на шматки. Ґарванґ побіг униз і подумав: «Він великий сіддга, і вручив мені такий неймовірний подарунок». Рінпоче покликав усіх подивитися, як кристал застряг у камені. Він зберіг цей кристал як велике благословення, і кожен може його побачити. Мене тоді там не було, але всі люди, які були супроводжували Кармапу, розповіли мені про цю подію. Я бачив кристал, оскільки Цурманґ Ґарванґ Рінпоче його зберіг.


Кармапа під час медитації

Люди будували новий храм поруч із старим храмом у Цурпу, і там працювало багато монахів та людей старшого віку. Однієї ночі 1944 року, коли Кармапа був на цьому місці, він попросив одного із скарбників сходити туди і перевірити місце, сказавши, що там буде особливий знак. Тієї ночі скарбник відправився на місце із секретарем Цурпу і ще однією людиною на ім’я Норбу. Вони шукали знак, але знайшли тільки камінь, який зовні виглядав так, як поверхня води. Він був такого ж кольору, як вода, із візерунками, схожими на хвилі на воді. Вони повернулися назад і розповіли Кармапі про це. Він відповів: «Так, усе правильно. Знаки на місці, тому завтра дещо трапиться». Наступного дня робітники викопали під камінням яму завглибшки 5 футів і знайшли скарб, який би вмістився в робітничу сумку. Вони вкрили камінь катою і розповіли Кармапі про те, що сталося. Він відреагував так, ніби вже про все знав раніше. «Отже, ви знайшли золото», – сказав він. І спитав: «І як же ви його знайшли?» Вони розповіли історію, а Кармапа лишався таким спокійним, ніби вже про все знав. Потім він промовив: «Пильнуйте це золото дуже добре, і хай ніхто не чіпає його руками, адже це подарунок від Карми Дордже Ґ’ялпо, одного з божеств-захисників Кармапи, а також одного з водяних божеств. Він продовжив: «Ніхто не повинен ним користуватися, бо це дарунок монастирю». Зрештою, вони використали золото для статуй Тари, ґ’янджари на верхівці храмового даху, а також на всіх священних атрибутах усередині храму. Усі бачили знайдене золото.

Після того, як роботу над 21 статуєю Тари було завершено, і Йонзін Рінпоче заклав усередину всі мантри та інші необхідні речі, Кармапа виконав церемонію благословення статуй. Коли він це робив і офірував зерно, усі бачили, як головна статуя Тари не лише почала рухатися, але й збільшилася в розмірах. Статуї Тари помістили в коробки, які зробили спеціально для них, однак виявилося, що головна статуя Тари виступала на 5 сантиметрів із цієї коробки після завершення церемонії, оскільки божество мудрості, яке запросили під час церемонії, злилося з нею. Коли Кармапа XV благословляв цю статую, у Цурпу почала рухатися Велика Статуя Будди. Це саме трапилося, коли Кармапа II  благословив статую в тому місці.

Одного разу Кармапа зі своїм супроводом відправився з Цурманґу до Цурпу, проїжджаючи крізь місцевість Ані Од. Тут живе місцевий дух під назвою Пен-к’є, який здійснював офіри попереднім кармапам. Кармапі м, Текчоку Дордже, він офірував величезну пурбу для практики Дордже Пурби, Ваджракілаї. Божество подарувало Кармапі XV меча. Коли Кармапа XVI проїжджав по цій місцевості, божество вийшло його привітати. Кармапа сидів за столом разом із своїм супроводом, і всі побачили на цьому столі великий зі (чорно-білий онікс). Ніхто не побачив, звідки взявся цей камінь. Монахи роззиралися навколо, однак не побачили нікого, окрім дорогоцінного каменю під назвою Ма-ме (коштовний камінь без ланцюга). Вони продовжили подорож і дійшли до гори, де Кармапа благословив і офірував білого яка Нінчен Танґла, місцевому божеству гори. Після цього вони відпустили яка на волю. Як пішов прямо, ніби був на прив’язі. Однак насправді його ніхто не супроводжував. Кармапа пояснив, що Нінчен Танґла прибув, щоб привітати його, і божество знаходилося в цьому місці, щоб прийняти дарунок і відвести яка. Сказано, що Нінчен Танґла це бодгісаттва восьмого бгумі, і Кармапа сказав нам: «Я дійсно зустрівся з ним, це правда, і він виглядав дуже велично. Ці божества на стороні добра, на світлій стороні, а він один із наймогутніших».

У 1947 році у віці 24 років Кармапа відправився у Західний Тибет. В одному місці групі довелося перетинати річку Верхній Цанґпо. Вона мілка вранці, але вдень стає стрімкою, коли сніги починають танути. Супровід повідомив Кармапі: «Нам слід вирушати в дорогу дуже рано, щоб перетнути річку. Інакше ми не зможемо цього зробити. Кармапі докучала ідея вирушати так рано. Дехто з групи перетнув річку на світанку, однак Кармапа лишався на місці до 10 чи 11 години. У той час річка вже стала дуже глибокою. Люди, які йшли позаду, занепокоїлися: «Зараз уже занадто глибоко». Кармапа подорожував у паланкіні, який йому подарував імператор династії Мін. Паланкін було приєднано до двох міцних жердин, і восьмеро людей у спеціальному вбранні та капелюхах його тягли. Кармапа наполіг на тому, щоб вони перетнули річку, а паланкін натомість тягли через неї два мули. Мули не могли дістати дна, коли дійшли до половини річки, тому змушені були пливти. А паланкін тим часом підіймався вище і вище. Носії тримали його прямо, сподіваючись, що він не перекинеться. Два носії, Чіґ Тарче і Рінчен Пунцок були коротші за інших шістьох, і в якийсь момент вони перестали відчувати ногами дно, і течія понесла їх далі. Тисячі людей, які вишикувалися вздовж берега річки, щоб побачити Кармапу, також спостерігали, як Чіґ Тарче та Рінчен Пунцок сиділи на другому березі річки в одязі та з капелюхами на голові, ніби щойно зійшли на берег із човна. Усіх вразило, наскільки спокійними вони виглядали. Взагалі-то люди зібралися заради Кармапи, і тут вони побачили, що навіть його носії володіли надзвичайними здібностями. Але це була не їхня заслуга, а Кармапи.

Із Західного Тибету Кармапа продовжив свою подорож до індійського міста Бодґая. Неподалік Бодґаї є гора, місце шестирукого Магакали, і це місце кладовищенської землі Джеватана. Тут Кармапа на власні очі побачив шестирукого Магакалу, який пообіцяв, що захищатиме його вчення. І відтоді він так і чинить.

Кармапа любив пташок, і багатьох із них щодня годував. Зазвичай птахи падають, помираючи, але пташки Кармапи після смерті сиділи прямо впродовж 3 чи 4 днів, як досвідчені медитатори.

Пес Кармапи на ім’я Їдрук, який лишав відбитки лап у камінні, завжди сидів на колінах Кармапи. Під час перебування у Західному Тибеті навколо рани на тілі Їдрука почало повзати чимало черв’яків. Згодом рана ставала все більшою і, зрештою, черв’яки повзали по всьому тілу Їдрука. Людям, які це бачили, стало шкода Їдрука, і вони попросили Кармапу якось цьому зарадити. Він нічого не відповідав, але люди продовжували благати: «Ми повинні дати Їдруку ліки, щоб врятувати від цих черв’яків». На це Кармапа їм відповів: «Не потрібно цього робити, адже цей пес – Бодгісаттва Майтрея». Ви знаєте історію, коли Майтрея з’явився перед Асанґою в образі собаки? І Кармапа їм сказав: «Це Майтрея». Є цвинтар під назвою «Кладовище 500 аргатів» у Західному Тибеті. Коли Їдрук помер, Кармапа особисто доставив туди його рештки.

Запитання: Я чув, що під час кремації Кармапи XVI випало його серце.

Тензін Намґ’ял: Після смерті в 1981 році його тіло піддали кремації. У ступі, де лежало його тіло, було 4 портали. Кожен із них спрямовувався на певну сторону світу, і Тай Сіту стояв якраз біля того порталу, у якому з’явилося серце Кармапи. Таке трапляється, коли таких видатних майстрів як Ґампопа та Кармапа XVI піддають кремації: їхні очі, язик та серце збираються в один згусток. Ця виняткова реліквія Кармапи XVI знаходиться всередині Великої Ступи в монастирі в Румтеку. Вам слід відвідати це місце, коли випаде нагода бути в Румтеку. Усе, що ви побажаєте в цьому місці, збудеться.

Коли ми втекли з Тибету в 1959 році, мене попросили стати одним із супровідників Кармапи. Я був сам, без родини, і водій Кармапи не міг керувати автомобілем, адже китайці знищили його. Вони втекли на конях у Дронґсу в Бутані. Я був молодий, тому пішов пішки. Коли ми дісталися табору біженців, я був дуже втомлений. Усі ласували м’ясом, яке бутанці для нас приготували, проявивши щедрість. Одного дня я почувався виснаженим від усіх справ та обов’язків, які доводилося виконувати. Я схилився над наметом і жував кістку. Поворухнувшись, я випадково вдихнув кістку, після чого впав і прокинувся від задухи. Я робив усе, щоб її дістати: кашляв і багато пив, щоб вона вийшла з мого тіла, однак кістка застрягла в легенях; а кров та гній потоком виходили з мене впродовж наступних шести місяців, коли я кашляв. Коли я приїхав у Румтек, усі подумали, що в мене туберкульоз. Коли люди хворіли – вони йшли до Кармапи, просили в нього ліки і швидко одужували. Але не я. Мені він сказав: «Схоже на те, що твоя хвороба сталася через минулу погану карму. Найкращі ліки – це моя сеча, яку тобі слід пити. Можливо, це допоможе». Починаючи з того моменту, я робив це щодня. Кілька тижнів по тому ми то підіймалися, то опускалися, йдучи по вузькому проходу над прірвою, який відділяє Румтек від Ґанґтока. Коли ми прибули в Ґанґток, я сильно кашляв і щоночі випльовував по стакану гною. Кармапа сказав, що почув запах гною з мого рота вже тоді, коли я відкрив двері до його кімнати. Після цього Кармапа повернувся до Румтеку зі своїм супроводом на конях, а мені звелів лишатися позаду і відправлятися в дорогу іншого дня. Я дуже засмутився і подумав: «Я стільки років служив Кармапі – і ось як він зі мною тепер поводиться». Тієї ночі думки не покидали мене: «Кармапа дуже погано зі мною поводиться. Усі інші здорові і їдуть на конях, а я, хворий, мушу іти пішки». Я був дуже роздратований тієї ночі, адже не міг нічого сказати Кармапі, а просто мусив чекати.

Наступного дня по дорозі в Румтек мені довелося спускатися зі схилу пішки, не кашляючи при цьому. Коли я ліз по крутому схилу на шляху до монастиря, мені вдавалося зробити лише 10 кроків, після чого доводилося сідати й відпочивати. Я знову і знову випльовував кров та гній. Потім я відчув у горлі якийсь величезний предмет. Подумав, що це шийна кістка зламалася від того, що я так багато кашляв. Я перелякався до смерті, і в цей час щось вилізло з мого рота – таке велике, як уся моя шия. Потім я зрозумів, що тримаю в руках кістку, яку проковтнув кілька місяців тому, і відчув таке щастя, як бодгісаттва, який щойно досягнув першого бгумі. Тепер я дізнався, що це за відчуття, і відчув непохитну віру в Ґ’ялванґа Кармапу. Якби я вирушив у дорогу на коні днем раніше, кістка, ніколи б не вийшла з моїх легень, і я б помер. Я, мабуть, уже був таким худим, як Міларепа. Лишилися самі кістки та шкіра. Люди вже перешіптувалися один з одним: «Він скоро помре». Позбавившись від кістки, я виліз на вершину схилу і жодного разу не спинився по дорозі. Із того часу я маю цілковиту впевненість і чисту відданість Кармапі. Це не просто віра, а незмінна і непохитна переконаність, і я роблю все, що він каже. Кармапа побачив цілком мою ситуацію і врятував мені життя. Це неймовірно.

Дуже вам дякую.

Нехай заслуга збільшиться!

Жананґ Дзопа Тензін Намґ’ял (1933-2005) також був головним секретарем Його Святості Кармапи XVI. Тензін Намґ’ял, зять Транґу Рінпоче, написав це в Транґу Таші Чолінґу біля ступи Боднатх у Непалі.

Українською переклав Тарас Жуковський.
Редагувала Марія Васильєва.

‹ До списку статтей