Із попередніми частинами цього тексту можна ознайомитися тут: 1 і 2.

Під час практики ми можемо почати думати: “Ну, це не зовсім той стан, він має трошки відрізнятися”. Або гадаєте: “Здається, це воно”. Чи, можливо: “Може, це не воно” Або: “Тепер я його спіймав! Щойно воно було!… А зараз знову втратив”. Це не те, що ми розуміємо під невитвореною справжністю. Один із знаків натренованості в ріґпа, пробудженому стані, полягає в тому, що концептуальних думок стає все менше й менше. Стан невитвореного усвідомлення, який у тантрах називається “тривалою невитвореною миттю”, триває чимдалі довше.

Тривалість ріґпа це не щось, що нам слід умисно підтримувати. Це має траплятися невимушено, коли ви все більше знайомитеся з цим станом. Коли ми звикаємо до справжнього стану невитвореного ріґпа, він автоматично починає тривати довше. Через тренування нам слід досягнути певного рівня стабільності, щоб нас усе менше відколікали різного роду обставини, натомість проміжки справжнього пробудженого стану тривали чимраз довше.

Усі сумніви чи невизначеності стосовно погляду ріґпа слід очистити. Коли ми вільні від сумнівів, більше немає чого очищувати.

Сумнів це перешкода, яка затьмарює погляд. Коли немає перешкоди, більше немає чого очищувати.

Нам слід поступово позбавитися від концептуального мислення. У мить нетвореного усвідомлення в думок немає сили, щоб лишатися, адже та мить повністю вільна від двоїстості того, хто сприймає, й того, що сприймається. У полум’ї недвоїстого усвідомлення волосся концептуального мислення не може не згоріти. Як жодна волосина не може не згоріти в полум’ї, так і думка не може вберегтися в усвідомленні пробудженого стану.

Те, що ми називаємо сем, двоїстим умом, завжди включає підтримування концепції про споглядача та про те, що він споглядає. Тим не менше, ріґпа за своєю природою позбавлена двоїстості. Увесь потік концептуального мислення заснований на дуальності. Якщо концепції про споглядача та про те, що він споглядає, не підтримувати, дуальність розсипається, і немає способу зробити так, щоб концептуальне мислення могло тривати.

Наше концептуальне мислення схоже на злодія-підкрадача, котрий може вкрасти лиш тоді, коли його не помічають. Спробуйте зробити так: серед білого дня, коли навколо багато людей, запросіть злодія вкрасти те, що він хоче. Крадій не зможе нічого поцупити.

Тут головне намагатися так сильно, як це можливо, перебувати у вроджено притаманній нам стабільності недвоїстого усвідомлення, цієї тривалої невитвореної миті. Не створюйте, не будуйте нічого взагалі; просто дозвольте моменту ріґпа раз по раз виникати.

Слова можуть вириватися з наших уст, однак цього не достатньо, щоб зруйнувати бентежний стан, щоб омана розвалилася на шматки. Щоб цього досягти, нам потрібен справжній досвід.

Знову ж таки, існує три стадії розпізнавання, тренування й досягнення стабільності. Із цих трьох розпізнавання подібне до визначення справжнього зернятка гарної квітки. Тренування схоже на те, як ми садимо насінину в родючий ґрунт, поливаємо водою тощо, а не просто лишаємо її на голому камені. Щоб зростати, зерня потребує належних умов.

Якщо застосовувати ці вмілі засоби, нічого не стане на заваді того, щоб квітка зростала.

Так само й нам слід тренуватися, розвивати силу розпізнавання природи свідомості. Після того, як ми полили рослину водою й забезпечили для її зростання інші сприятливі умови, рослина, безумовно, ростиме чимдалі вгору.

Врешті-решт, рослина забуяє яскравими квітами, адже такий потенціал від самого початку в неї закладений. Однак це не все не стається одразу.

Подібним чином трапляється, коли ми слухаємо про дивовижно величні буддові якості. Потім ми дивуємося: “Де ж ті якості? Чому вони не проявляються тоді, коли переживаємо досвід пробудженого стану? Що не так?” Це можна розуміти таким чином: коли ми переживаємо проблиск ріґпа, який триває декілька секунд, ці якості не проявляються так само, як коли таке розпізнавання стало стабільним. Хоч ці якості й є нашою природою від самого початку, утім, їм бракує часу, щоб проявитися повністю.

Так само як зернятко є невід’ємним елементом для буяючої квітки, так і мить розпізнавання пробудженого стану напевне є основою для досягнення буддового стану. Якщо зернятко квітки посадити й піклуватися про нього, воно, безумовно, виросте. Але при цьому не очікуйте, що мить ріґпа буде дивовижним чи видовищним досвідом.

Взагалі-то, є один аспект пробудженого стану, котрий насправді дивовижний — це факт того, що в ньому взагалі немає трьох отрут. Якщо поглянути навкруги, то, окрім ріґпа, що насправді може покласти край думці, справжньому творцеві самсари? Чутливі істоти ніколи не були відділені від цієї незмінної, вродженої природи свідомості навіть на мить, однак вони її не бачать. Подібно до того, як природою вогню є тепло, а природою води — волога, так природою ума є ріґпа, недвоїсте усвідомлення.

Якби ми не мали буддової природи, кого б ми могли винуватити в тому, що не помічаємо її? Але оскільки вода завжди мокра, а вогонь завжди гарячий, природа нашої свідомості завжди є мудрістю усвідомлення. Ми не можемо відділитися від нашої внутрішньої природи.

Усі чутливі істоти прагнуть лише щастя. Ніхто не бажає страждати. Однак через пристрасть, гнів та невідання істоти лиш створюють собі негативну карму. Якщо над цим порозмірковувати, як іще ми можемо їм допомогти, окрім як відчувати до них співчуття? Емоція, яка разом із цим з’являється, і називається співчуттям.

Насправді співчутлива істота природнім чином відверта й порядна, і вона не стане чинити злодійство й кривдити інших. Тому він чи вона розвиватиметься автоматично й набуде багатьох гарних якостей. Якщо ми сповнені співчуття, то ми природнім чином дбатимемо про причину й результат наших дій. Ми будемо обачними.

Якщо ви практикуватимете так, як я тут описав, тоді щомісяця й щороку ви будете прогресувати. І, зрештою, ніхто не зможе відтягнути вас назад від досягнення просвітлення.

Є два види усвідомлення, розважливості й недіяння. Якщо починати з розважливості, практик може чітко розрізнити між тим, відволікається він чи ні.

Для більшості людей, особливо в рамках системи Магамудри, уважне усвідомлення є визначальним на початку. Інакше, якщо покладатися лиш на усвідомлення без зусиль, можна навіть не помітити, відволікаєтеся ви чи ні. Замість цього значно краще практикувати уважне усвідомлення, навіть якщо воно на тонкому рівні концептуальне, і поволі просуватися до усвідомлення без зусиль.

У рамках вчень Магамудри можна часто зустріти фразу “справжня притаманна природа”. Це не що інше як буддова природа. Тренування полягає в тому, щоб звикнути до неї. Щоб тренуватися, вас слід спершу з нею познайомити, а також ви маєте розпізнати погляд. У рамках Магамудри, коли практик розпізнав погляд, він чи вона приймає усвідомлення як шлях; таким чином можна вправлятися в погляді.

Якщо усвідомлення втрачене, ми повністю заблукаємо в “чорному розсіюванні” серед звичних паттернів. Тобто ми або пам’ятаємо про погляд і підтримуємо його, або практика руйнується. Нам слід усвідомлювати, коли ми відволікаємося. Плутана думка це потьмарення, однак коли ми розпізнаємо сутність думки, ми прибуваємо до недумання. У “Дощі мудрості” Джамґона Лодро Тгає сказано: “Серед заплутаності я віднайшов Дгармакаю; серед думок я віднайшов недумання”. Для більшості з нас немає іншого шляху, окрім як нагадувати собі про погляд і берегти усвідомлення.

Те, що насправді блукає, це просто наша увага. Наш розум відволікається, і те, що повертає нас назад, має назву “уважне усвідомлення”. Так само, якщо ви хочете, щоб у кімнату потрапило світло, для цього необхідна свідома дія. Вам слід натиснути пальцем на вмикача, інакше світло не ввімкнеться саме по собі.

Подібним чином, у той момент, коли ми відволікаємося, ми думаємо: “Я заблукав”. Коли ви усвідомили особу того, хто відволікся, ви автоматично повертаєтеся до погляду. Нагадування – це саме це й нічого більше. Ця мить — це наче ви натискаєте на вмикача.

Коли світло вже горить, необов’язково продовжувати тиснути на вмикача. Згодом ми знов забуваємо і відволікаємося. Цієї миті нам слід повторно застосувати уважне усвідомлення.

Це добрий приклад для відомого вислову: “Витворене веде до справжнього”. Спершу застосуйте метод; далі, коли ви вже перебуваєте в природному стані, просто дайте цьому можливість тривати. Згодом наша увага починає блукати. Ви усвідомлюєте, що відволіклися, застосовуєте усвідомлення й перебуваєте в природному стані. Природний стан — це усвідомлення недіяння.

Це важливо для справжньої тривалості чи продовжуваності.

Ударте в дзвона — і відзвук можна чути впродовж певного часу. Так само завдяки уважному усвідомленню ви розпізнаєте сутність, і це розпізнавання триває впродовж певного часу.

Немає необхідності постійно натискати на вмикача в освітленій кімнаті, й так само необов’язково знову й знову бити в дзвона, щоб лунав звук. Коли ви розпізнали природу ума, просто дозвольте їй бути. Просто лишіть усе так, як є, й воно триватиме впродовж певного часу. Це називається “підтримкою тривалості” Невитвореність означає не відступати від цієї тривалості.

Втратити тривалість це все одно, що відволіктися, і загалом це означає забування.

Управний практик помітить, що він втратив погляд. Ви усвідомлюєте: “Я втратив погляд, я відволікся”, – розпізнаєте знову, і тієї ж миті бачите порожнечу. У той момент лишіть усе таким, як воно є.

Усвідомлення це порожнеча, а її прояв це думка. Коли ви усвідомлюєте природу свідомості, думка не має сили, щоб існувати самостійно. Вона просто розчинюється. Так як наша природа є порожнеченю, такою ж є й природа думки.

Момент усвідомлення думки як порожнього усвідомлення подібний до того, як сніжинка падає в воду. Це, звісно, відрізняється від процесу мислення звичайної людини. Мислення в свідомості йоґіна подібне до писання на поверхні води. Виникає думка, ми розпізнаємо її сутність, думка розчинюється.

Не акцентуйте увагу на прояві. Ліпше усвідомте суть, тоді прояв не матиме сили, щоб лишатися будь-де. Цієї миті прояв просто руйнується й повертається назад до своєї суті.

Коли ми все більше стабілізуємо розпізнавання сутності, яка вільна від концептуального мислення, її прояв — концептуальне мислення — усе більше позбавляється основи та передумов для творення.

Якщо безпосередньо дивитися в порожнечу, думка не може тривати, як і жодному об’єкту не під силу зависнути в повітрі. Коли ми не розпізнаємо порожнечу, нас раз у раз відволікають думки. Так функціонує свідомість чутливих істот, удень і вночі.

Знову й знову ви чуєте: “Розпізнайте сутність свідомості, досягніть у цьому стабільності”. Це означає, що нам необхідно постійно вдивлятися в того, хто думає. Нам потрібно розпізнавати відсутність чи порожнечу мислителя знову й знову, аж поки, нарешті, сила потьмареного процесу мислення не зменшиться й повністю зникне без сліду.

Щомиті, коли ви дивитеся, одразу можна помітити, що не існує “речі”, яку можна побачити. Це можна розгледіти в момент споглядання. У момент споглядання це те, що вільне від думок. Це також називають праджняпарамітою, позамежним знанням, адже воно лежить за межами або “по інший бік” концептуального обрамлення свідомості.

Перше — це уважне усвідомлення. Після цього ви бачите власну природу. Цієї миті вам слід дозволити тривати стану справжньості. Різного роду спекуляції необхідно відкинути повністю. У момент споглядання дайте можливість тривати стану, який вільний від думок. Просто вільно в ньому спочивайте.

Оскільки нас споконвіку відволікав цей стан концептуального мислення, нас знову змітає через силу звички. Коли це трапляється, ви маєте відмітити: “Я відволікся”. Потім погляньте в того, “хто відволікся”. Це негайно призводить до зустрічі з буддовою природою. У цей момент лишіть це таким, як воно є. Так до природи свідомості вводять в рамках системи Магамудри: “Спершу практику кажуть: дивися в свій розум”. Тут постає велике питання: “А що таке розум?”

Учитель може сказати: “Ти іноді почуваєшся щасливим чи сумним? Ти прагнеш чимось володіти? Ти любиш одні речі й не любиш інші? Гаразд, вдивляйся в того, хто переживає ці емоції”.

Коли практик це виконав, він відповідає: “Гаразд, те, що думає і відчуває, не здається чимось реальним. Однак, у той самий час, думки й емоції існують”. А вчитель скаже: “Добре. Пильнуй того мислителя”.

Опісля учень повернеться до вчителя й скаже: “Отде, я вдивлявся в мислителя, і інколи він продукує багато думок про те чи інше, а подекуди просто спочиває й не думає”.

Старанній людині, щоб дійти до такого розуміння, знадобиться близько двох чи трьох місяців. Учень дуже чітко розуміє той факт, що свідомість і мислитель це нереальне явище. Хоча, незважаючи на те, що це правда, він зайнятий думками про все на світі, а іноді перебуває в стані без думок.

Ці два стани, з’ява думок і спокій, відносяться до мислення й вщухання мислення. Ці аспекти також можна назвати “з’явою” та “вщуханням”.

Далі буде. Із оригінальним текстом англійською мовою можна ознайомитися тут.