У останній день семінару люди традиційно мали можливість прийняти обітниці Притулку та бодгісатви задля блага всіх живих істот. Їжа в тибетських кухнях-наметах була, як завжди, огидною, але Роберт замовив для всіх учасників семінару смачні вегетаріанські страви, і ми тоді харчувалися, як королі. Чок’ї Німа Рінпоче також дозволив усім людям, які відвідали той його семінар у Бодхгаї, у подальшому за бажанням отримувати в нього вчення безкоштовно.

Перебуваючи в Бодхгаї, Рінпоче почав складати пісні ваджри. Я не знаю, скільки він їх уже написав станом на той час, але ці пісні мимовільно виникали з його свідомості. Учитель повідомив мені, що нещодавно він якраз отримав передачу від Ділґо К’єнце Рінпоче, і це спричинило певну трансформацію в його свідомості. Він почувався дуже розкутим і веселим, однак учення при цьому стали ще глибшими.

Того року молодший брат мого Вчителя Цокні Рінпоче супроводжував його під час паломництва. Він попросив Чок’ї Німу Рінпоче дати вчення на одну зі своїх пісень біля ступи в Суджаті, яка знаходиться по інший бік річки. Близько сорока людей прийшли на вчення того разу, і воно проходило на вулиці біля сестринського дерева Бодхі. Я, як завжди, розташувався ліворуч від Рінпоче, щоб його перекладати, а праворуч сидів Цокні Рінпоче.

Коли Чок’ї Німа Рінпоче почав давати вчення, зі мною почало відбуватися щось дивне. Я продовжував перекладати, але моя свідомість цілковито змінилася. Усе стало повністю прозоре, як голограма. Я почав дивитися вглиб того, що говорилося, того, що перекладалося, а також того, що сприймала в цей час свідомість. І всюди був один лиш необмежений простір. У той самий час, усе сприймалося ясно і чітко: і те, що Рінпоче говорив, і також переклад його слів англійською мовою, який, очевидно, доносився з моїх вуст.

У якийсь момент Цокні Рінпоче глянув на мене і штурхнув Чок’ї Німу Рінпоче в груди. Після цього Учитель також на мене подивився. Мабуть, виглядав я дуже дивно, або вони помітили, що я якось змінився. Відчуття, ніби я був десь «не зовсім тут», залишалося в мене впродовж усього вчення, але при цьому я міг адекватно діяти, як і раніше. Я гадки не мав, що зі мною відбувалося, але мені хочеться вірити, що це сталося завдяки благословенням від тієї першої пісні ваджри, якій навчав Рінпоче.

Пізніше, коли Чок’ї Німа Рінпоче повернувся до Непалу, його друг, наставник, учитель і взагалі видатна особистість Карма Тінлей Рінпоче, який живе в Канаді, сказав йому: «Обережніше з тим, щоб ділитися своєю найглибшою реалізацією занадто рано. Це може зашкодити твоєму здоров’ю, тому, будь ласка, будь обачним».

Чок’ї Німа Рінпоче прийняв настанови вчителя до свого серця і більше не навчав цим пісням. Можливо, йому вдалося уникнути якихось проблем зі здоров’ям, однак особисто мені було від того трохи сумно. Якщо в мій монастирський офіс одного разу передадуть текст цієї пісні, я одразу ж її перекладу. Я відчуваю, що її переклад буде правильним і чітким, майже як оригінал, подібно до того варіанту, який, як я вважаю, прийшов до Чок’ї Німи Рінпоче. Учитель любив говорити, що «перша думка це найкраща думка». І я б так само дозволив такому невимушеному перекладу безперешкодно з’явитися.

Ці строфи за своїм стилем були схожі з тими, що були знайдені в колекції «Дощ мудрості: сутність океану дійсного смислу», у якій міститься «Океан пісень майстрів каґ’ю», і на мій погляд, вони туди й відносяться. Або так само їх можна було б включити до «Скарбниці пісень майстрів нінґма», яку Чок’ї Німа Рінпоче просив одного дня перекласти.