Індійський майстер Падмасамбгава використовував дзеркало та його здатність віддзеркалювати як одну з найпотужніших метафор для свідомості. Це визначення такої речі, як свідомість, якою ми всі є, кожен із нас без винятку. Упродовж існування людської цивілізації були спроби визначити цю здатність до пізнання у відповідь на питання, ким ми насправді є, звідки береться досвід, де відбувається пізнання, що відчуває емоції, а також велике питання, чи може свідомість, тобто ми, знати, хто вона така, безпосередньо, сама по собі та без використання технічних засобів.

Медитатор у цій царині емпіричної науки починає дослідження зовсім іншого роду, щоб дати відповідь на питання. Часто для цього необхідна подушка чи стілець. Медитатор також може просто взутися й стояти, ходити, їсти чи лежати. Різниця між нормальним життям та дослідженням йоґіна-науковця полягає в дуже простому, утім, ключовому пункті: свідомість вивчає себе. Розум, який пізнає, є об’єктом пізнання.

Як це взагалі можливо, що минули тисячі років людської історії, а природа свідомості не стала пізнаваним, очевидним фактом для кожної жінки, чоловіка чи дитини? Яким чином цей найосновоположніший та звичний наш ґубернатор уникнув того, щоб його виявили. Він дуже сором’язливий, неймовірно хитрий чи щось зовсім інше?

Відповіді на ці питання вчителі езотеричних знань часто тримають у секреті. Хтось може поцікавитися, чи це втаємничення пов’язане з замаскованою жадібністю, засобом контролю над іншими чи, можливо, з актом милосердя? Я зрозумів, що реальність свідомості стає автентичним знанням лише коли відсутня будь-яка упереджена ідея. Що цю істину слід відкрити самостійно, у ході пригодницької подорожі, внутрішнього дослідження свідомості медитатора. Подорож, у ході якої ми імітуємо розуміння й не маємо прямого переживання, пов’язаного з медитативними вправами, може стати перешкодою, і тому це нещиро. Безпосередньо в цей момент медитаторам указують на те, що слід відкласти вбік тексти про абсолютну дійсність. Для того, щоб допомогти їм уникнути високих слів, позичених у будд та просвітлених майстрів, та змостити тимчасовий осередок затишку в неясній та сліпій емоційній свідомості. Змащення двоїстого розуму за допомогою білила слів про недуальність – це все ще двоїстий розум.

Тому в цьому мистецтві дослідних пошуків учитель скоріше запитуватиме, а не даватиме відповіді. Приклад цього підходу Будда наводив у багатьох сутрах. Реальність свідомості, її природу, яка знаходиться за межами часу, треба відкрити чи, правильніше сказати, виявити у відсутності наших концепцій. Завдання наставника з медитації полягає в тому, щоб прискорити це виявлення. Власне відкриття значно переконливіше, ніж якщо вам це розповіли, чи не так? Учитель мудрості використовує метафори, коли робить натяки, запитує чи спонукає до чогось медитатора. Деякі з них прекрасні та звучні, але це лише те, що необхідне для знання того, якою є свідомість. Вони самі не є свідомістю.

Дзеркало – одна з найуживаніших та простих для розуміння метафор. Як говорив Падмасамбгава: “Як зображення, які з’являються в дзеркалі; речі в собі не існує, утім, усе віддзеркалюється”. Коли ви дивитеся в дзеркало, ви бачите своє віддзеркалення, але не бачите саме дзеркало, чи не так? Чому так відбувається? І як це описує дуальну свідомість, яка пізнає це швидкоплинне життя? З’ясуймо!

Із оригіналом тексту Еріка Пеми Кунзанґа англійською мовою можна ознайомитися тут.