Оригінал зображення взято з сайту kagyuoffice.org

29 травня 2016 року – Булах, Швейцарія

Кармапа сидів на сцені в зручному кріслі, яке було вкрите червоно-золотою парчею, і це була його остання сесія, яка відбувалася після обіду в Швейцарії.

Він почав згадувати своє власне дитинство у віддаленій місцині Тибету, у якій не було новітніх технологій та інших атрибутів сучасного світу. У цій дуже традиційній культурі світ природи вважали священним, і до нього ставилися з великою повагою. Люди вірили, що гори та інші місця були живими системами й домівками для багатьох божеств. Там не було пластикового сміття й не було потреби в смітниках, адже все було органічне й біорозкладне. Як наслідок, коли пластикові упаковки, нарешті, з’явилися, люди просто викидали їх, адже вони не знали, що пластик сам не розкладався. Побут був простим. Усе, чим вони володіли, вони використовували в повсякденному житті, і в них не було телевізора чи чогось подібного. «Що я побачив у тибетській культурі – це втілення принципу жити щасливо й удовольнятися малим», – відповідав Його Святість. «Удовольнятися малим і мати мало бажань – це важлива буддійська практика».

Він почав пояснювати, як цей принцип утілювався в житті ченців та черниць. Тибетською мовою, як говорив Кармапа, терміни, які позначають повністю посвяченого ченця, ґелонґа, і повністю посвячену черницю, ґелонґму, складалися з двох слів. «Ґе» означає «доброчесний», а «лонґва» означає «жебрак», тому по-тибетськи бгікшу або бгікшуні є «доброчесними жебраками». Вони тримають найвищі обітниці, як зазначав Його Святість, і їхня фундаментальна практика полягає в тому, щоб бути задоволеними тим, що вони мають, і не мати багато бажань. Традиційно було так, що коли вбрання монаха рвалося, його підшивали; коли роба вже занадто зношувалася, її використовували, як ганчір’я; а коли вже тканиною неможливо було користуватися і як ганчіркою, її додавали до матеріалу, із якого робили цеглу. Жодна річ ніколи не марнувалася. Також ченцям і черницям заборонялося мати особисті речі. Так жив Будда і його Санґа, це щось схоже на сучасний соціалізм.

Будда першим запровадив управління Санґою, і пізніше в рамках традиції з’явилися університети, такі як Наланда та Вікрамашіла. Це були перші університети в світі, і вони мали правила адміністрування та фінансів. Тим не менше, королі та миряни давали пожертви, і це створювало проблеми, бо ченцям не дозволялося володіти речами. Тому монастирі будували особливі скарбниці, де зберігалися пожертви. Коли якійсь війська нападали на Індію, вони спершу атакували монастирі, руйнували їх та відбирали ці скарби.

Потім Кармапа поєднав тему вдоволення малим і тему захисту довкілля: «Я хотів би поговорити про те, як жити з меншою кількістю речей, бути задоволеними й захищати довкілля», – промовив він.

Наука дала багато інформації про кризу довкілля, продовжував він, однак просто знати про це й розбиратися в темі недостатньо. Складно перетворити знання на дію. Кармапа дав декілька порад. Перш за все, учені-екологи могли б говорити й працювати разом із релігійними лідерами про те, як зберігати довкілля. По-друге, нам слід оцінити власне повсякденне життя і його вплив на довкілля; що ми можемо змінити, щоб його захистити. По-третє, ключовою є мотивація, і нам усім необхідно розвивати нашу мотивацію, щоб вона ставала сильнішою.

Він зазначив, що інформація, статистика й знання займають наш інтелект, однак це необов’язково спричинює зміни в наших серцях чи діях. Застереження й зображення на упаковках цигарок, наприклад, не віднадили курців. Людське невідання таке сильне, що часто ми не бачимо, якими речі є насправді.

По-четверте, нам слід стати вдоволеними всередині, що Його Святість назвав «природнім ресурсом». Коли ми вдоволені, ми відчуваємо, що маємо все, що нам треба. Навчитися бути задоволеними тим, що у вас є, як він пояснює, важливіше, аніж мати менше бажань, адже без вдоволення нам ніколи не стане добре: у нас завжди будуть незадоволені бажання й відчуття, що нам чогось бракує.

Повертаючись до теми попередніх розмов, Кармапа запропонував спосіб, як розвинути вдоволеність через практику медитації. Ми лишаємо увагу на диханні, зосереджуємося на теперішньому моменті, не переслідуємо думки про минуле й не гадаємо про майбутнє. За допомогою такої практики стан внутрішнього вдоволення може поступово зростати. Іноді ми почуваємося дещо безпомічними, гадаємо, що нам чогось бракує, переживаємо втрату, але якщо зосередитися на диханні, можна відчути щастя. На додаток до цього, зосередження на диханні нагадує нам про зв’язок із довкіллям, а також що киснем, яким ми дихаємо, нас забезпечують рослини. Процес дихання може стати чимось дивовижним.

Тим не менше, через наші постійні бажання свідомість і тіло не мають спокою. «Певної миті ми маємо сказати: досить», – говорить Його Святість, адже бажанням немає ліку, і якщо в нас вирують сильні пристрасті, ми не в змозі вдовольнитися. Зрештою, нам необхідно зробити наступний крок, повернутися спиною до бажань і відпустити прив’язаність. Це відречення.

Принцип відречення включає в себе відкидання соціальних конструктів суспільства, у якому ми живемо. Його Святість навів приклад із Нью Делі в Індії. Коли він прибув до Індії в 2000 році, було значно менше машин на дорогах, однак наразі затори скрізь і повітря дуже забруднене. Головна частина проблеми це понад п’ять мільйонів приватних автівок, яка погіршується тим фактом, що щодня їх стає на чотири-п’ять тисяч більше. Його Святість переповів, як колись запитав тибетського водія, чому навколо так багато машин. Водій відказав: «Коли ваш сусід купує авто, вам доводиться зробити те саме».

«Це ситуація, із якою ми маємо справу сьогодні», – зазначив Його Святість.

Замість того, щоб послуговуватися розумом і мудрістю, ми, скеровані силою невідання, просто повторюємо те, що роблять інші люди. На нас впливають зовнішні чинники й обставини, які визначають наші життя. Коли ми говоримо про відречення й відпускання бажань, це означає, що ми більше не піддаємося їхньому впливу, однак маємо розум і мудрість обирати власний шлях.

Нам слід усвідомити, що те, що суспільство показує як реальне, насправді схоже на оману, і що ми можемо піти власним шляхом.

Врешті-решт, завдання полягає в тому, щоб брати відповідальність за наші вчинки. Якщо ми купуємо автівку, це наше рішення, однак у цього рішення є наслідки. Коли ми керуємо авто на дорозі, ми більше забруднюємо повітря, створюємо затори тощо. Ми не можемо припинити жити в суспільстві, тому нам слід жити в гармонії з кожним, але спершу треба знати, як правильно поводитися.

Потім Кармапа попросив задавати питання.

Перша людина попросила поради щодо практичних рішень захисту довкілля, включаючи вегетаріанство. Коли ми щось купуємо, слід керуватися не лише тим, чого ми хочемо самі, але й тим, як наша дія вплине на довкілля. Якщо говорити про вегетаріанство, то ми як співчутливі істоти можемо відмовитися від споживання м’яса чи зменшити кількість м’яса, яку споживаємо, і це позитивно вплине на довкілля.

Друге питання стосується дилеми вегетаріанця, який повинен купувати й готувати м’ясо, яке споживатимуть інші.

Його Святість пояснив, що в часи Будди Санґа могла споживати м’ясо з окремими застереження про те, що тварину не вбили спеціально для того, хто її м’ясо їстиме. Якщо нам потрібно приготувати м’ясо, є мантри, які можна начитувати; або ми можемо начитувати імена будд. Якщо ми їмо м’ясо, добре робити побажання й молитви-присвяти для тварин, які померли.

Третє питання було про те, що робити, коли помер корінний лама. Треба знайти іншого ламу чи можна продовжувати практикувати й керуватися настановами померлого лами?

Його Святість пояснив, що існує багато способів одержувати Дгарму, і що можна мати різних лам, іноді з різних ліній передачі. Усі великі майстри, котрі відновлювали вчення в Тибеті, сповідували позасектарний підхід і одержували вчення від лам різних традицій.

Тим не менше, якщо ми маємо кількох різних лам, є ризик того, що ми заплутаємося. Наш корінний лама той, із ким ми відчуваємо найбільший зв’язок, а також до кого ми маємо найбільше відданості й до кого найбільш прихильні. Необов’язково, щоб цей лама жив саме зараз. Якщо ми маємо сильну відданість і сильний зв’язок, можна продовжувати молитися корінному ламі після того, як він помер. Якщо в нашій практиці виникають складнощі, найліпше порадитися з живим ламою, однак наш корінний лама лишається в нашому серці, і зв’язок із ним триває.

Наступне питання повернуло нас до теми довкілля, і Кармапу запитали, чи зможе Земля відновитися, якщо люди змінять свою поведінку.

«Сподіватися, що Земля відновиться, не дуже допоможе», – почав Його Святість. «Нам слід щось робити». Більше природних катастроф може нас розбудити, але нелегко поміняти нашу поведінку й ставлення. Екологічна криза набула широкого масштабу, і складно змінити ситуацію загалом. Тим не менше, є тибетська приказка: «Океан наповнюється крапля за краплею. Крапля за краплею в камені твориться отвір». Якщо працювати гуртом, ми можемо щось зробити. Якщо сподіватися на уряд, можна довго чекати, тому слід приймати рішення й діяти.

Ми можемо зробити вибір і користуватися речами, які менше шкодять довкіллю. Якщо змінити спосіб споживання, як запропонував Кармапа, ми станемо прикладом для інших, і це спричинить зміну їхньої поведінки також.

<…>

Із оригінальним текстом англійською мовою можна ознайомитися тут.