Як зростити більше серце?

Є така велика потреба у великих серцях, широких умах, у більшій толерантності, доброті та мотивації, яка охоплює всіх. У нас удосталь расизму та багато інших речей для відсторонення один одного. Усі ми знаємо, як болісно, коли вас залишають на узбіччі, коли вас відсторонили від чогось чи хоча б коли ви належите до пригніченої меншості. Інколи без жодної на те причини. Абсурдно чекати, поки хтось вирішить цю людську дилему, адже очікуванню може не бути кінця. На особистому рівні ми можемо взяти відповідальність за розв’язання цієї проблеми і, на щастя, у нас у руках є багато ресурсів. Ми можемо зростити більше серце.

Серце це наше ставлення та самовладання. Це те, як ми спрямовуємо наш дух та зусилля. Цікаво, що не потрібно накачувати серце як орган, натомість слід відучувати себе від звички обмежувати його. Це легко і важко водночас, однак іншого виходу немає. Себелюбство завдає страждань, причому дуже сильних. Страждаємо ми, люди, яких ми любимо, і світ від цього стає бридким. Це погана звичка і безглузда пристрасть, адже вона дає хибне відчуття захисту і робить нас скоріше тими, хто програв, аніж переможцями. Доволі легко відчути жаль за прояв егоїзму та вузької свідомості і пізніше вибачитися за це. Чесно кажучи, це допомагає для окремо взятої ситуації, однак не зарадить звичці.

Ми можемо зловити себе безпосередньо тієї миті, коли маленьке серце викрадає наш природній дух. Ми можемо заарештувати кривдника під час скоєння злочину. У стані усвідомлення ми можемо побачити, що таке ставлення не лише безглузде, але й дуже руйнівне. Воно руйнує гармонію та наше щастя в повсякденному житті. Прояв поведінки на кшталт того, що я маю навести переможний аргумент, я маю проштовхнути свою думку тощо, підривають дружбу та добрі відносини. Одним другом менше, більше самотності всередині та навколо. Світ стає холодним та безбарвним. Що ж ми одержуємо з цього?

У той момент, коли ви відчули тягар навколо серцевої чакри і егоїстична установка збирається взяти гору, зробіть паузу, скажіть ні такій установці шляхом усвідомлення того, що я вже ходив цією дорогою, і вона веде в нікуди. Замість цього, відступіть на кілька миттєвостей назад і віддайте правління своєму базовому здоровому глузду. Щоразу, коли звичка, яка обмежує, відпадає, ваше серце зростає і бажання включити в нього і плекати всіх стає можливим. Це так легко. Маленький крок за один раз, дозвольте добрій волі та щедрості жити й дихати. У той час, як погана звичка слабшає, ми помічаємо, що толерантність приходить частіше та простіше, немов шальки терезів, які схиляються під дією ваги. Нема іншого виходу; нам треба працювати з цим, і ми маємо взяти за це відповідальність, адже ніхто, окрім нас, цього не зробить. А ми можемо, якщо, звісно, схочемо.

Коли мені протидіє установка вузької свідомості та навколишній світ, який приносить страждання, напруга стає такою очевидною, майже як фізичний біль, і інстинкт джунглів вказує бити у відповідь. Потім я беру паузу і заспокоююсь на хвилину, дозволяю спокою та м’якості з’явитися з глибини свідомості, і знову: варто мені цього разу проковтнути гачок чи краще розібратися з проблемою тут і тепер? Упродовж цієї паузи я часто відкриваю під рукою можливість бути не лише добрим та м’яким, і це відкриття важить більше за чисте золото. Із цієї теплоти та відкритості настільки простіше бути з добрим та ясним розумом, і слід сказати, що такий прийом допомагає в певній ситуації не лише мені, але й іншій людині також. Коли ми відкриваємо, що можемо обертати такі ситуації іншим боком, болісні моменти змінюються гумором та теплотою, і обмежувальна установка чимдалі зменшується. Це простір, у якому серце зростає, а життя стає осмисленішим. Ми зростаємо, адже зруйнували кордони.

Із оригіналом тексту Еріка Пеми Кунзанґа можна ознайомитися тут.

‹ До списку статтей